Рішення № 86457434, 18.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

18 грудня 2019 р. № 520/10306/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (61060, м.Харків, пр-кт Льва Ландау, буд.48, код ЄДРПОУ 03196653) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради прийняти рішення щодо встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, має 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, спричиненого аварією на Чорнобильській АЕС та перебуває на обліку у відповідача. ОСОБА_1 приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони. Вважає, що вона має право на отримання статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни", у зв`язку з чим 28.05.2019 року звернувся до відповідача із відповідною заявою, однак, відповідач відмовив їй у встановленні статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни", посилаючись на відсутність відповідного розпорядчого документу за лінією Цивільної оборони щодо залучення до роботи певного формування. Не погоджуючись з такою відмовою, вважаючи свої соціальні права порушеними, позивач звернулась з вказаним позовом до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року відкрито спрощене провадження у справі в порядку, передбаченому ст.257-262 КАС України, та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана на адресу відповідача та отримана ним, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до роз`яснення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. Залученим до складу формувань Цивільної оборони такий статус встановлюється на підставі документів, які мають містити інформацію про розпорядчий документ за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємства, установи до роботи названого формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши доводи заяв по суті справи, докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.06.2019 року є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, та учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивача, яка під час аварії на Чорнобильській АЕС мешкала у м.Прип`ять Київської області та працювала в відділі робочого постачання управління будівництва Чорнобильської атомної електростанції і в період з 02.06.1986 року по 11.06.1986 року залучалась до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, що підтверджується довідкою Міністерства атомної енергетики та промисловості СРСР №1839 від 08.1991, довідкою Адміністрації зони відчуження ДП "Чорнобильсервіс" Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи №365 від 17.08.1999, довідкою ДП "Чорнобильсервіс" №17/382 від 01.06.2008 про оплату за підвищеними тарифними ставками з урахуванням зони безпечності з датою перебування у зоні відчуження м.Прип`ять, м.Чорнобиль.

Згідно експертного висновку Харківської міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №522 від 21.06.2007 та довідки МСЕК серії 10 ААБ №681259 від 18.04.2013 року ОСОБА_1 має 2 групу інвалідності безстроково, внаслідок захворювань, пов`язаних із впливом іонізуючих та інших шкідливих факторів при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

28.05.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" з наданням відповідного посвідчення інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 06.06.2019 року №П-8-831/0/326-19-890/0/540-19 Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради, повідомив позивачу, що встановлення особі статусу інваліда війни можливе за наявності підтверджуючих документів про залучення Вас до складу формувань Цивільної оборони.

Не погодившись з відмовою відповідача, вважаючи її протиправною, позивач звернувся д о суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551).

Відповідно до ст.1 Закону №3551-ХІІ, цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Стаття 4 Закону №3551-ХІІ визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з вимогами чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами), від 29.06.1976 року № 92 (Постанова про організацію та ведення ЦО у міському районі та на промисловому об`єкті народного господарства) та від 29.06.1976 року № 92 (Постанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському) та на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпоряджень начальника ЦО СРСР від 26.04.1986 року та начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року тощо, про які також міститься вказівка в інформаційній довідці Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, Цивільна оборона організовувалась за територіально - виробничим принципом в усіх населених пунктах та усіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі: чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи; жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Згідно статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни.

Виходячи із аналізу вищевказаних нормативно-правових актів вбачається, що цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов`язковому порядку залучалось все працездатне населення.

Отже, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 2 Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України стаття 7 зазначеного Закону).

Згідно з абз. 2 пункту 7 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 10 Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, яким групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі "Щокін проти України" та від 07.07.2011 року у справі "Серков проти України" позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримання інвалідності внаслідок зазначеного підтверджується матеріалами справи.

Додані позивачем до позову документи є доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань цивільної оборони та отримання ним інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

При цьому, посилання відповідача у листі від 06.06.2019 року №П-8-831/0/326-19-890/0/540-19 на відсутність відомостей про наказ чи розпорядження штабу Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд також зазначає, що рекомендаційні листи та роз`яснення Міністерства праці та соціальної політики України, а також головного управління праці та соціальної політики, на які посилається відповідач обґрунтовуючи правомірність відмови у визнанні за позивачем статусу інваліда війни, не є нормативно-правовими актами, а носять інформаційно - роз`яснювальний характер і не утворюють підстави для встановлення чи відмови у наданні правового статусу інваліда війни.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність у позивача права на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та отримання відповідного посвідчення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, суд зазначає про таке.

Відповідно до приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Положеннями частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також враховує, що у Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов`язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов`язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.

Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а отже позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення є обґрунтованими.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З огляду на зазначене та враховуючи, що оскаржувані дії відповідача у даній справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі йому посвідчення інваліда війни.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень відзиву на адміністративний позов, а також належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача суду не надав.

Таким чином, враховуючи викладене у сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не здійснюється, а доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-11, 14, 139, 243-246, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (61060, м.Харків, пр-кт Льва Ландау, буд.48, код ЄДРПОУ 03196653) прийняти рішення щодо встановлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни відповідно до діючого законодавства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко