Рішення № 86457428, 19.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

19 грудня 2019 р. № 520/12186/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області, щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості з пенсії, що утворилася за березень 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за березень 2019 року;

- відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що позивач є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою, яка як отримувач пенсії перебуває на обліку у відповідача. Як вказано позивачем у березні 2019 року виплату пенсії їй було припинено, про що жодним чином не повідомлено. У відповідь на звернення позивача відповідач листом повідомив, що до управління надійшов лист щодо відпрацювання списків документів, що посвідчують особу, які за даним Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими та у випадку позивача невідповідність паспортних даних, які містяться в матеріалах пенсійної справи. Вказані обставини стали підставою для призупинення виплати позивачу пенсії з 01.03.2019 року. На думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не виплати їй пенсії за березень 2019 року, чим порушено її права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 19.11.2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду – задоволено; визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом; прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому вказано, що управління із позовом не погоджується, оскільки виплату пенсії позивачу було призупинено у зв`язку з отриманням листа щодо відпрацювання списків документів, що посвідчують особу, які за даними Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими. Так, представником відповідача вказано, що в даному випадку є невідповідність паспортних даних в матеріалах пенсійної справи, що і послугувало безпосередньою підставою для призупинення позивачу пенсії з 01.03.2019 року призупинено виплату пенсії. При цьому представником відповідача вказано, що позивач 11.03.2019 року звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії, надавиш довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.03.2019 № 6329008105 зі зміною фактичного місця проживання/перебування та новий паспорт з витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. Крім того, вказано, що відповідно до витягу з підсистеми призначення та виплати пенсія за березень 2019 року позивачу буде виплачена в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспорту громадянина України № НОМЕР_2 є громадянкою України.

При цьому, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є пенсіонером, який отримує пенсію по інвалідності 2 група загальне захворювання.

Зі змісту позову вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та на даний час перебуває на обліку у Управлінні праці та соціального захисту населення Холодногірського району Харківської міської ради, що підтверджується довідкою від 09.03.2016 року №6329008105 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

При цьому, станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач як отримувач пенсії перебувала на обліку в Київському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова.

Так, матеріали справи містять лист Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, правонаступником якого є відповідач, від 16.04.2019 року №45/Я-7-29, направлений у відповідь на звернення позивача від 02.04.2019 року, зі змісту якого вбачається, що позивач отримує пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як внутрішньо переміщена особа, виплата якої проводилась відповідачем за матеріалами отриманої електронної пенсійної справи та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.11.2014 року №6329000608. При цьому, представником відповідача вказано, що 12.12.2018 року до управління надійшов лист щодо відпрацювання списків документів, які посвідчують особу та за даними Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими. У випадку позивача є невідповідність паспортних даних в матеріалах пенсійної справи, у зв`язку з чим на підставі отриманої інформації позивачу з 01.03.2019 року було призупинено виплату пенсії. Після звернення позивача 11.03.2019 року із заявою про поновлення виплати пенсії та наданням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6329008105 від 09.03.2016 року зі зміною фактичного місця проживання / перебування АДРЕСА_1 та нового паспорту з витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання згідно протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради від 15.03.2019 № 11 (143) вирішено призначити (відновити) соціальні виплати ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі та поновлення пенсії було відпрацьовано для виплати у квітні 2019 року. Також зазначено, що станом на сьогоднішній день фінансування пенсій внутрішньо переміщеним особам проводяться у розмірі пенсійних виплат за поточний місяць, у зв`язку з чим на виплатні відомості квітня 2019 року нараховано та буде виплачено пенсію за квітень 2019 року. В той же час, вказано, що пенсію за березень 2019 року управлінням нараховано та буде виплачено при наявності відповідного бюджетного фінансування.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач порушив її права на своєчасне отримання належних сум пенсійного забезпечення, оскільки обмежив право позивача на щомісячне отримання такої пенсії з підстав, які не можуть вважатися належними, оскільки ґрунтуються на помилкових судженням відповідача. При цьому, позивачем вказано, що припинення виплати пенсії було здійснено відповідачем протиправно з підстав, не передбачених законодавством, про що її не було повідомлено.

Суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачається, що позивачем не було отримано пенсію за один місяць, а саме березень 2019 року, на підтвердження чого до суду відповідачем надано копію витягу з підсистеми призначення та виплати пенсії за період з 01.2019 року по 11.2019 року.

Отже, з врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що позивачем не отримано сум пенсії за період з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року, що учасниками справи не оспорюється.

Надаючи правову оцінку доводам позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ст.4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, відповідно до якого виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до приписів ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно із ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Зі змісту відзиву на позов вбачається, що відповідачем виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.03.2019 у зв`язку з надходженням листа щодо відпрацювання списків документів, які посвідчують особу та за даними Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими. Так, представником відповідача вказано, що у випадку позивача наявна невідповідність паспортних даних в матеріалах пенсійної справи.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачаються посилання відповідача на обставини того, що відповідно до п.15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Як передбачено положеннями п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Зі змісту наявної в матеріалах справи відповіді відповідача на заяву позивача вбачається, що відповідач, зокрема, посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, однак суд зазначає, що такі посилання відповідача не можуть бути враховані судом як належні, оскільки не свідчать про обставини того, що невиплата пенсії позивачу відбулася з підстав, визначених Законом № 1058-IV.

В той же час, суд зазначає, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що враховуючи відсутність у відповідача заперечень стосовно належності позивачу сум пенсії, право позивача на отримання вказаних сум за період з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року, визначається безпосередньо положеннями Закону №1058-IV, а отже підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми слід вважати "майном" у значенні цього положення.

Вказані обставини свідчать про те, що невиплата вказаних належних позивачу сум є втручанням у її право на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена і в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що у позивача наявні "законні сподівання", оскільки останній отримав право на такі суми відповідно до Закону №1058-IV.

Крім того, суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Отже, суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому вищевказані доводи представника відповідача не можуть вважатися належним доказом правомірності невиплати позивачу сум пенсії.

З врахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що позивач протиправно не отримав нараховані пенсійні виплати за період з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області, щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості з пенсії, що утворилася за березень 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за березень 2019 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.