Рішення № 86457041, 19.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5690/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. Одеса

У залі судових засідань № 18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 (за паспортом)

представника відповідача - Павловського В.Р. (по довіреності)

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане майно, грошової винагороди за бойове чергування, компенсації за невикористану додаткову відпустку, підйомної допомоги на військовослужбовця, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення позивачу в повному обсязі, стягнення з відповідача на користь позивача грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби в сумі 84782,40 грн., грошової компенсації за не отримане майно в сумі 6352,76 грн., грошової винагороди за бойове чергування за червень 2019 року в сумі 704 грн., компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн., підйомної допомоги на військовослужбовця в сумі 13900,37 грн., підйомних на військовослужбовця в сумі 20850 грн., моральної шкоди в розмірі 30000 грн.

За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позивач в судове засідання з`явився. Позов, відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що відповідачем протиправно не нараховане та не виплачене на його користь в повному обсязі грошове забезпечення при звільненні, а тому судом мають бути стягнуті з відповідача не виплачені кошти.

Представник відповідача в судове засідання з`явився. З відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки позивач набув право на отримання грошової допомоги при звільненні без урахування періоду попередньої служби, під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено, підйомна допомога на членів сім`ї військовослужбовця не виплачена з підстав не надання позивачем всіх необхідних документів для цього, а всі інші виплати, зокрема, компенсація за не отримане майно, винагорода за бойове чергування за червень 2017 року та підйомна допомога при переїзді до нового місця військової служби виплачені позивачу в повному обсязі. Щодо стягнення моральної шкоди, позивачем не доведена наявність такої шкоди та пов`язаність шкоди з діями або бездіяльністю відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Між капітаном, офіцером відділення автотехнічного забезпечення інженерно-технічного відділу 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 та начальником Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України генерал-майором Косік Сергієм Миколайовичем 22 березня 2016 року укладений контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (аркуші справи 12-13).

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 отримав статус учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій Серії НОМЕР_1 від 14.08.2018 року (аркуш справи 11).

Згідно Витягу з наказу начальника 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 02.07.2019 року №293-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (аркуш справи 14). З 02.07.2019 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, надано грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів щорічної відпустки за 2019 рік та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 4 повних календарних роки служби.

Позивач вважає, що йому не в повному обсязі виплачене грошове забезпечення при звільненні з військової служби, а тому звернувся до суду з цим позовом.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період 2018-2019 роки додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій він не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1-2, ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій, додаткової відпустки протягом 2018-2019 років.

Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8, абз. 3 п. 14, п. 17, п. 18, п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така компенсація не нарахована та не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій є протиправною бездіяльністю відповідача.

Позивачем наданий до суду розрахунок компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2018 року по 2019 рік, який складає 13188,37 грн. та враховуючи допущення Ізмаїльським прикордонним загоном військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2018 року по 2019 рік, у суду є всі підстави для стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн.

Щодо стягнення з відповідача підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця в сумі 20850 грн., суд звертає увагу на наступне.

Позивачем наданий до суду розрахунок підйомної допомоги на членів сім`ї, який відповідає положенням законодавства та складає 20850 грн., а в судовому засіданні представником не надано будь-яких заперечень щодо визначеної суми підйомної допомоги на членів сім`ї.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до начальника впс «Болград» І категорії (тип Б) з рапортом від 04.06.2019 року щодо виплати підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця, зокрема сину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дружині ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та матері ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку із переміщенням з Краматорського прикордонного загону м. Краматорськ Донецької області до нового місця несення служби в/ч 1474 Ізмаїльського прикордонного загону м. Болград Одеської області (аркуш справи 44).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до п. 2, 10, 12, 13 «Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 19.08.2016 № 848, залежно від посади, на яку призначено військовослужбовця або яку він займав до дня прибуття органу (підрозділу) Держприкордонслужби до нового пункту постійної дислокації, розмір підйомної допомоги визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія). До підйомної допомоги не включаються винагорода за бойове чергування, щомісячна додаткова грошова винагорода і морське грошове забезпечення.

На кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїхав для постійного проживання до нового місця служби військовослужбовця в інший населений пункт, у випадках, передбачених пунктами 1 та 3 цієї Інструкції, виплачується підйомна допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, належного військовослужбовцю на день приїзду членів сім`ї до його місця служби з урахуванням пункту 2 цієї Інструкції.

Підйомна допомога виплачується на таких членів сім`ї, які переїхали до нового місця служби військовослужбовця в інший населений пункт: дружину (чоловіка); неповнолітніх дітей військовослужбовця та його дружини (чоловіка), у тому числі усиновлених; повнолітніх непрацездатних дітей військовослужбовця та його дружини (чоловіка), у тому числі усиновлених, які перебувають на утриманні військовослужбовця; дітей з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку); повнолітніх дітей військовослужбовця та його дружини (чоловіка), у тому числі усиновлених (вихованці, учні, студенти, слухачі денної форми навчання до досягнення ними 23-річного віку, які перебувають на утриманні військовослужбовця); непрацездатних батьків або усиновителів військовослужбовця та його дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.

Належність до членів сім`ї військовослужбовця підтверджується довідкою про склад сім`ї, довідкою кадрового органу про склад сім`ї (із зазначенням дати народження дітей, батьків, усиновителів, найменування населеного пункту, з якого прибула сім`я, та дати прибуття) або в іншому порядку, встановленому законодавством; факт навчання - довідкою з навчального закладу.

Підйомна допомога на членів сім`ї виплачується органом Держприкордонслужби, в який призначено або де проходить службу військовослужбовець, за умови їх зняття з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання та реєстрації за новим місцем служби військовослужбовця, а для членів сім`ї, які є внутрішньо переміщеними особами, - за умови взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем служби військовослужбовця.

Таким чином, фактичний переїзд членів сім`ї позивача для постійного проживання до нового місця служби повинен бути дійсним та таким, який існує насправді (підтверджує місце проживання членів сім`ї позивача).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 30.05.2019 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з 19.07.2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (аркуш справи 19).

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 30.05.2019 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (аркуш справи 20).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 30.05.2019 року №0504/09-09 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (аркуш справи 22).

При цьому, в матеріалах справи наявна довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №05-13/1129 від 31.10.2019 року, видана на підставі заяви ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 про те, що до складу сім`ї/зареєстрованих/ входять: ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) (мати), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_4 (бабуся) (аркуш справи 58).

Таким чином, позивачем підтверджено дотримання необхідних умов, визначених Інструкцією для отримання підйомної допомоги на членів сім`ї та бездіяльність відповідача в частині її невиплати.

Суд звертає увагу, що відповідачем був отриманий рапорт позивача про виплату підйомної допомоги на членів сім`ї, однак цей рапорт не розглянутий відповідачем, відсутні будь-які докази, які б свідчили про відмову відповідача у виплаті підйомної допомоги, надання відповіді позивачу про причини відмови у виплаті цих коштів, роз`яснення позивачу необхідності подання додаткових документів, тощо, та незважаючи на відсутність доказів прийняття будь-якого рішення за рапортом позивача він звільнений зі служби без виплати підйомної допомоги на членів сім`ї.

Листом №11/С-45 від 20.08.2019 року позивачу повідомлено, що згідно наказу Міністерства Внутрішніх Справ України №848 від 19.08.2016 року підйомна допомога виплачується на членів сім`ї, які переїхали до нового місця служби військовослужбовця в інший населений пункт. Належність до членів сім`ї військовослужбовця підтверджується довідкою кадрового органу про склад сім`ї із зазначенням дати народження дітей, найменування населеного пункту з якого прибула сім`я та дати прибуття. Вищезазначена довідка до фінансового відділу не надходила (аркуш справи 17).

Разом з цим, суд звертає увагу, що цей лист був наданий вже після звільнення позивача за його зверненням, однак поданий рапорт мав бути розглянутий відповідачем до його звільнення, оскільки він стосується виплати грошового забезпечення, що має бути здійснено при звільненні особи.

Враховуючи зазначені обставини бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця в сумі 20850 грн. є протиправною та ця сума підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку.

Щодо стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби в сумі 84782,40 грн., суд звертає увагу на наступне.

Позов в цій частині позивач обґрунтовує тим, що він набув право на грошову допомогу при звільненні на підставі закінчення строку контракту та наявності більше 10 років вислуги років та не отримував зазначену допомогу, про що зазначено у його особовій справі, однак нарахування грошової допомоги йому здійснено за 4 повних календарних років служби замість 16 років календарних років служби, тобто відповідач не здійснив нарахування грошової допомоги ще за 12 років служби.

З матеріалів справи вбачається, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 був звільнений з неї 3 рази: 1 раз - 28.01.1999 року (за період з 01.08.1987 року по 28.01.1999 року), 2 раз - 10.03.2015 року (за період з 18.03.2014 року по 10.03.2015 року), 3-й раз 02.07.2019 року (за період з 19.03.2015 року по 02.07.2019 року).

Відповідно до абз. 1, 6 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини 6654 ВВ Республіки Казахстан від 28.01.1999 року №24 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення командира навчальної роти з підготовки водіїв БТР старшого лейтенанта ОСОБА_1 , звільненого в запас з військової служби наказом КВВ Республіки Казахстан №03 л/с від 11.01.1999 року за ст. 59 п. «д» (за службовою невідповідністю) Положення, без виплати вихідної допомоги (аркуш справи 56).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент звільнення позивача у 1999 році) військовослужбовцям, звільненим з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується.

Враховуючи те, що у 1999 році позивача звільнено з військової служби за службовою невідповідністю, грошова допомога при звільненні за період служби з 01.08.1987 року по 28.01.1999 року ОСОБА_1 не виплачується та він не набув права на її отримання.

Щодо другого звільнення позивача 10.03.2015 року, він за період з 18.03.2014 року по 10.03.2015 року отримав допомогу мобілізованому у розмірі 4% місячного грошового забезпечення.

Так, згідно із абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 «Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Враховуючи те, що позивач був призваний на військову службу у зв`язку із мобілізацією, то при демобілізації йому була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби.

Враховуючи зазначені обставини, підстав для стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби в сумі 84782,40 грн. у суду не має.

Крім того, під час розгляду справи відповідачем надано до суду докази, що ОСОБА_1 отримав грошову компенсацію за не отримане майно в сумі 6352,76 грн., грошову винагороду за бойове чергування за червень 2019 року в сумі 704 грн. та підйомну допомогу на військовослужбовця в сумі 13900,37 грн., що не заперечується позивачем, тобто, позивач фактично визнав безпідставність своїх позовних вимог в цій частині, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за не отримане майно в сумі 6352,76 грн., грошової винагороди за бойове чергування за червень 2019 року в сумі 704 грн., підйомної допомоги на військовослужбовця в сумі 13900,37 грн. ОСОБА_1 та стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане майно в сумі 6352,76 грн., грошової винагороди за бойове чергування за червень 2019 року в сумі 704 грн., підйомної допомоги на військовослужбовця в сумі 13900,37 грн. слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пленум Верховного суду України у Постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем моральної шкоди в наслідок протиправних дій відповідача.

Позивач обґрунтовував моральну шкоду тим, що його змусили перевестися на нижчу посаду шляхом тиску, що принижує його честі і гідність, призвело до погіршення здоров`я, тощо, однак суд звертає увагу, що переведення відбулося за згодою позивача та у суду відсутні будь-які докази тиску на нього, крім того, ці дії за твердженнями позивача вчинялися в іншому підрозділі Прикордонної служби України та не пов`язані з бездіяльністю відповідача.

Позивачем не доведено спричинення моральної шкоди саме невиплатою грошового забезпечення в повному обсязі, при тому, що судом тільки частково встановлено протиправність таких дій, частково грошове забезпечення виплачене, а щодо грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби суд взагалі прийшов до висновку про безпідставність вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн. та підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця в сумі 20850 грн., стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн. та підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця в сумі 20850 грн., а іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України (вул. Г.Музиченка, 31, м. Ізмаїл, Одеська область, 68609, код ЄДРПОУ 14321860) про визнання протиправною бездіяльності Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в повному обсязі, стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 12 календарних років служби в сумі 84782,40 грн., грошової компенсації за неотримане майно в сумі 6352,76 грн., грошової винагороди за бойове чергування за червень 2019 року в сумі 704 грн., компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн., підйомної допомоги на військовослужбовця в сумі 13900,37 грн., підйомних на військовослужбовця в сумі 20850 грн., моральної шкоди в розмірі 30000 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн. та підйомної допомоги на членів сім`ї військовослужбовця в сумі 20850 грн.

Стягнути з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 13188,37 грн.

Стягнути з Ізмаїльського прикордонного загону військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 підйомну допомогу на членів сім`ї військовослужбовця в сумі 20850 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19.12.2019 року.

Суддя Л.І. Свида

.