Рішення № 86456679, 19.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5039/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.11.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі – відповідач, Станично-Луганського відділення), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати щомісячних страхових виплат позивачу у період з 01.03.2016 по 31.10.2018; зобов`язати відповідача виплатити позивачу кошти невиплачених щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2016 по 31.10.2018.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що законних підстав для невиплати заборгованості по страховим виплатам за спірний період не було, а дії відповідача не відповідають вимогам закону та нормам міжнародного права, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.12.2019 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 19-23), в обґрунтування якого останній послався на таке. Із матеріалів страхової справи ОСОБА_1 вбачається, що позивач перебував на обліку у Лисичанському міському відділенні УВД ФСС України у Луганській області як внутрішньо переміщена особа та отримував страхові виплати з 01.12.2014 по 28.02.2017.

06.02.2017 Лисичанським відділенням отримано витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради № 31 від 06.02.2017, в якому повідомлялось про прийняття рішення щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 страхових виплат на підставі п. 13 Порядку № 365 у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

09.02.2017 Лисичанським відділенням винесено постанову № 1208/52554/697/472 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 та припинено потерпілому страхові виплати з 01.03.2017.

Також відповідач звернув увагу суду на те, що в позовній заяві позивач хибно зазначає, що йому не виплачено страхові виплати з 01.03.2016, оскільки нарахування щомісячних страхових виплат позивачу Фондом не здійснювалось з 01.03.2017 по 31.10.2018. Лисичанським відділенням було нараховано та виплачено щомісячні страхові кошти ОСОБА_1 з 01.06.2014 до 28.02.2017, що підтверджується відомостями та платіжними дорученнями Лисичанського відділення з березня 2016 по лютий 2017 року.

Дії щодо припинення страхових виплат позивачу з 01.03.2017 відповідач вважає правомірними.

02.11.2018 позивач звернувся до Станично-Луганського відділення УВД ФСС України у Луганській області з заявою про продовження щомісячних страхових виплат.

Станично-Луганським відділенням прийнято постанову від 15.11.2018 № 1219/52554/697/476 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.11.2018 безстроково (постанова).

З метою визначення суми страхової виплати, що належить нарахуванню та виплаті позивачу з 01.11.2018, Станично-Луганським відділенням було винесено постанову від 15.11.2018 № 1219/52554/697/473 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2017 року, постанову від 15.11.2018 № 1219/52554/697/474 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року та постанову від 15.11.2018 № 1219/52554/697/475 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2018 року.

Страхові кошти, які не виплачені за минулий період, обліковуються у Станично-Луганському відділенні та виплачуватимуться на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити виплату страхових коштів на даний час не є можливим.

Відповідач вважає свої дії правомірними, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копій паспорта громадянина України (арк. спр. 8-9), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 9), пенсійного посвідчення (арк. спр. 10), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 12) встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , отримує пенсію по інвалідності, є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

За матеріалами особової справи позивача ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01.04.2001, має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що сталося 21.11.1973. За висновком МСЕК від 05.03.1974 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 60 % та 3 група інвалідності безстроково.

За заявою позивача від 16.03.2015 про продовження раніше призначеної страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) (арк. спр. 27), Постановою відділення Фонду в м. Лисичанську від 31.03.2015 № 1208/52554/697/464 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 3224,18 грн, виплати проводити з 01.03.2015 по 31.08.2015 (арк. спр. 29).

Згідно з постановою відділення Фонду в м. Лисичанську від 31.03.2015 № 1208/52554/697/465 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.03.2014 (коригуюча) проведено позивачу донарахування щомісячних виплат (арк. спр. 30).

Постановою відділення Фонду в м. Лисичанську від 05.05.2015 № 1208/52554/697/466 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму (арк. спр. 31).

За заявами позивача від 27.10.2015, від 26.04.2016, від 27.10.2016 про виплату раніше призначеної страхової виплати (арк. спр. 34, 39, 40), постановами відділення Фонду в м. Лисичанську від 06.11.2015 № 1208/52554/697/468, від 06.11.2015 № 1208/52554/697/469, від 06.05.2016 № 1208/52554/697/470, від 06.11.2016 № 1208/52554/697/471 (арк. спр. 36-38, 41) позивач до 28.02.2017 отримував страхову виплату у відділення Фонду в м. Лисичанську, виплату якої зупинено з 01.03.2017 постановою відділення Фонду в м. Лисичанську від 09.02.2017 № 1208/52554/697/472 на підставі витягу з протоколу № 31 від 06.02.2017 у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (арк. спр. 42-43).

За заявою позивача від 02.11.2018 про продовження раніше призначеної страхової виплати (арк. спр. 47) постановою Станично-Луганського відділення від 15.11.2018 № 1219/52554/697/473 призначено потерпілому перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 3985,09 грн з 01.03.2017 (арк. спр. 52).

Також Станично-Луганським відділенням приймалися такі постанови: від 15.11.2018 № 1219/52554/697/474 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.01.2018 (арк. спр. 54), від 15.11.2018 № 1219/52554/697/475 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 01.03.2018 (арк. спр. 56), від 15.11.2018 № 1219/52554/697/476 про продовження потерпілому раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 01.11.2018 (арк. спр. 58), від 12.03.2019 № 1219/52554/697/477 про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 01.03.2019 (арк. спр. 60).

Як зазначено відповідачем у відзиві, страхові кошти, які не виплачені за минулий період, обліковуються у Станично-Луганському відділенні та виплачуватимуться на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

На час призначення позивачу страхових виплат у 2001 році частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 47 Закону№ 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.

За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Кабінет Міністрів України 08 червня 2016 року прийняв постанову № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач має право на щомісячну виплату страхових коштів, а також на страхові кошти, що своєчасно йому не виплачені.

Вищеописаними письмовими доказами підтверджено, що позивач у період з 01.03.2017 по 31.10.2018 включно страхові виплати не отримував. Після звернення позивача до Станично-Луганського відділення з відповідною заявою, позивачу призначено щомісячну страхову виплату з 01.03.2017, однак такі виплати відповідач почав виплачувати з 01.11.2018. Невиплаченими позивачу залишилися страхові кошти за період з 01.03.2017 по 31.10.2018.

Право позивача на отримання страхових виплат за період з 01.03.2017 по 31.10.2018 не є спірним.

При цьому судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача на отримання страхових коштів, невиплачених позивачу у період з 01.03.2017 по 31.10.2018. Так, призначивши позивачу з 01.03.2017 щомісячну виплату страхових коштів, відповідач всупереч положень частин четвертої та сьомої статті 47 Закону№ 1105-XIV не виплатив позивачу страхові кошти за період з 01.03.2017 по 31.10.2018, своєчасно йому невиплачені. Будь-яке рішення щодо невиплати позивачу заборгованості за період з 01.03.2017 по 31.10.2018 відповідачем не приймалося.

Як зазначає відповідач, така виплата ним не здійснена відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам через відсутність окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд вважає, що цей нормативно-правовий акт не є законом, а тому таким актом не можуть вноситися зміни до законів, тим більше у бік звуження та скасування встановлених законом прав громадян.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі страхових виплат за період, протягом якого особа мала законне право на їх одержання, але своєчасно не отримала, виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових коштів за період, протягом якого особа такі виплати не отримувала (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Таким чином суд погоджується з твердженнями позивача, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому страхових виплат за період з 01.03.2017 по 31.10.2018 та вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу страхові виплати за спірний період.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення виплати щомісячних страхових виплат позивачу з 01.03.2016 та зобов`язання відповідача виплатити позивачу кошти невиплачених щомісячних страхових виплат з 01.03.2016, суд зазначає таке.

Позивач в позовній заяві зазначає, що страхові виплати йому не виплачуються з 01.03.2016 по 31.10.2018, однак відповідачем надано докази, що виплату страхових виплат позивачу припинено з 01.03.2017. Також відповідачем надано докази на підтвердження того, що страхові виплати за період з 01.03.2016 по 28.02.2017 ОСОБА_1 було виплачено (арк. спр. 71-126).

У свою чергу, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, що страхові виплати йому не виплачуються з 01.03.2016.

З огляду на вищевикладене, суд вважає необґрунтованими твердження позивача, що страхові виплати йому не виплачуються з 01.03.2016.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 02.12.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 768,40 грн слід стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань УВД ФСС України у Луганській області.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код за ЄДРПОУ ВП 41457820, місцезнаходження: 93600, Луганська область, смт Станиця Луганська, вул. Горького, буд. 2Б) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості зі страхових виплат за період з 01 березня 2017 року по 31 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Станично-Луганське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі страхових виплат за період з 01 березня 2017 року по 31 жовтня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривні 40 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 страхових виплат за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун