Рішення № 86456662, 19.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4846/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Новорозсошанської сільської ради про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Новорозсошанської сільської ради (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Новорозсошанської сільської ради, що виразилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію відносно виділення земельних ділянок громадянам згідно ст. 121 Земельного кодексу України у період з 2014 року по 2019 рік;

- зобов`язати Новорозсошанську сільську раду надати протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду інформацію відносно того, коли, кому та якими рішеннями сесій виділялися земельні ділянки громадянам згідно ст. 121 Земельного кодексу України у період з 01.01.2014 по 25.04.2019.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 12.04.2019 позивач звернувся до голови Новорозсошанської сільської ради з інформаційним запитом, в якому запитував інформацію про час та осіб, яким були виділені земельні ділянки для ведення особистого сільського господарства – 2 га, відповідно до ст.121 Земельного Кодексу України в період з 2014 по 2019 рік включно, та отримав відповідь за вих. № 167 від 16.04.2019 про те що, запитувана інформація є персональними даними та може бути надана лише за згодою суб`єкта персональних даних відповідно до законодавства України.

25.04.2019 позивач повторно звернувся до голови Новорозсошанської сільської ради з інформаційним запитом на надання інформації, що була вказана в попередньому запиті від 12.04.2019.

03.05.2019 отримав відповідь за підписом голови сільської ради Ізюмського І.В. вих. № 200 про те, що запитувана інформація є конфіденційною у відповідності до Закону України «Про інформацію».

Позивач вважає такі дії протиправними, то вимушений звернутись до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою суду від 13.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр. 1-2).

02.12.2019 через відділ діловодства та обліку звернень громадян від відповідача за вх. № 59285/2019 надійшов відзив на позовну заяву (арк.спр. 18-20), в якому останній заперечував проти позовних вимог з огляду на таке.

Пунктами 2, 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено обов`язок розпорядника інформації, який володіє інформацією про особу, використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; вжиття заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.

З огляду на те, що запитувана інформація може містить інформацію про особу, запит задовольняється відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон).

Відповідно до частини шостої статті 16 Закону суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до статті 52 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання тат поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до статті 16 Закону порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб`єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації». Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов`язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити.

При цьому, суб`єкт відносин, пов`язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних, у якому зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника); найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника); прізвище, ім`я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володіння чи розпорядника персональних даних; перелік персональних даних, що запитуються; мета та/або правові підстави для запиту.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про доступ публічної інформації», Новорозсошанською сільською радою доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації на офіційному сайті Новорозсошанської сільської ради в мережі «Інтернет» за адресою: http://novorozsosh.rada.org.ua.

Також запитувана інформація розміщена у вільному доступі на Інтернет сайті публічної кадастрової карти.

З наведених обставин, Новорозсошанська сільська рада вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому у задоволенні позову належить відмовити за необґрунтованістю вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Новорозсошанська сільська рада, код ЄДРПОУ 04336582, зареєстрована як юридична особа 21.05.1997, 02.03.2007, № запису 1 370 120 0000 000298, організаційно – правова форма – орган місцевого самоврядування, місцезнаходження: 92335, Луганська область, Новопсковський район, с. Новорозсош, вул. Ювілейна, буд. 20, керівник та підписант – Ізюмський Ігор Віталійович, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 19.12.2019 за № 1006111343 (арк.спр. 24-25).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 5-7) 12.04.2019 звернувся з інформаційним запитом довільної форми на ім`я голови Новорозсошанської сільської ради, в якому просив надати інформацію про час та осіб яким були виділені земельні ділянки для ведення особистого сільського господарства – 2 га, відповідно до статті 121 Земельного Кодексу України в період з 2014 по теперішній час (арк. спр. 8).

Листом від 16.04.2019 за вих. № 167 відповідач повідомив позивача, що відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VI від 01.06.2010, персональні дані можуть передаватися третім особам лише за письмовим дозволом суб`єктів персональної інформації. Відповідно до вищевикладеного сільська рада немає змоги надати відповідь на інформаційний запит позивача (арк. спр. 9).

25.04.2019 ОСОБА_1 повторно звернувся до Новорозсошанської сільської ради з інформаційним запитом, в якому просив надати інформацію щодо переданих земельних ділянок за період з 2014 року по теперішній час для ведення особистого сільського господарства відповідно до статті 121 Земельного кодексу України відповідно до сесій Новорозсошанської сільської ради, що відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» є публічною інформацією (арк. спр. 10).

Відповідач листом від 03.05.2019 № 200 надав відповідь на інформаційний запит від 25.04.2019 вх. № 16 про те, що сільська рада не може надати запитувану інформацію з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до статті 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Враховуючи, що заявником до інформаційного запиту не додано згоди фізичних осіб, стосовно яких стосується запитувана інформація з огляду на положення статті 21 Закону України «Про інформацію», сільська рада не має змоги розголосити та надати відповідну інформацію. Додатково повідомлено, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування діють в порядку, передбаченому Законом України. Також повідомлено, що запитувану інформацію заявник може отримати шляхом доступу до інтернет сайту публічної кадастрової карти та на офіційному веб-сайті Новорозсошанської сільської ради (арк.спр. 11).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керувається таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 3 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі – Закон № 2657) основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Згідно із статтею 5 Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно із частинами п`ятою та сьомою статті 6 Закону № 2657 не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень визначає Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939).

Згідно з статтею 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

У відповідності до вимог статті 10-1 Закону № 2939 публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному вебпорталі відкритих даних та на своїх вебсайтах.

Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.

Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов`язковим посиланням на джерело отримання такої інформації.

Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов:1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України "Про захист персональних даних"; 2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України "Про захист персональних даних"; 3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом; 4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з статтею 12 Закону № 2939 суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно із частиною другою статті 7 Закону № 2657 суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно із статтею 14 Закону № 2939, яка визначає обов`язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Частинами другою та третьою статті 23 Закону № 2939 встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 20 Закону № 2939, яка визначає строк розгляду запитів на інформацію, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що 12.04.2019 та 25.04.2019 позивач звертався до Новорозсошанської сільської ради з інформаційними запитами (арк.спр. 8, 10), на які отримав листи – відповіді від 16.04.2019 № 167 (арк.спр. 9) та від 03.05.2019 № 200 (арк.спр. 11).

Запити містили аналогічні вимоги, позивачем у прохальній частині позовної заяви оскаржуються дії відповідача щодо відмови у доступі до публічної інформації без зазначення конкретного листа, в якому викладено відмову. З урахуванням, що позивач звернувся до суду 07.11.2019, не заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду, лист - відповідь від 16.04.2019 № 167 знаходиться поза межами визначеного статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду з позовом щодо його оскарження, тому судом надається оцінка підставам для відмови у доступі до публічної інформації, викладеним у листі від 03.05.2019 № 200 (арк.спр. 11).

Так, інформаційний запит від 25.04.2019 відповідає вимогам щодо форми та змісту запиту, визначених статтею 19 Закону № 2939.

У листі - відповіді з посиланням на статтю 21 Закону № 2657 відповідач повідомив позивача про те, що не має змоги надати відповідь на запит у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не додано до запиту згоди фізичних осіб, стосовно яких стосується запитувана інформація. Також зазначив, що запитувану інформацію можна отримати в загальнодоступних джерелами.

Згідно із положеннями частини першої статті 22 Закону № 2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до частин першої – п`ятої статті 19 Закону № 2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити:

1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частиною другою статті 22 Закону № 2939 визначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Суд звертає увагу, що Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.2 постанови від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначив, що пропозиція, викладена розпорядником інформації у відповіді на запит, щодо ознайомлення із запитаною інформацією не шляхом надсилання її поштою (як того просить запитувач інформації), а шляхом ознайомлення з нею за місцезнаходженням розпорядника інформації ускладнює доступ до інформації, а тому є порушенням гарантії максимального спрощення процедури отримання інформації.

Таким чином, відповідачем відмовлено у задоволенні запиту на доступ до публічної інформації з підстав, не передбачених частиною першою статті 22 Закону № 2939, крім того, посилання на можливість отримання запитуваної інформації з мережі інтернет у відповідності до частини другої статті 22 Закону № 2939 вважається неправомірною відмовою у наданні інформації.

Щодо посилань на те, що заявником не додано до запиту згоду фізичних осіб, стосовно яких стосується запитувана інформація, суд зазначає таке.

Статтею 21 Закону № 2657 визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;

3) про стан здоров`я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов`язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов`язковому оприлюдненню відповідно до закону;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо управління комунальною власністю.

Зокрема, відповідно до положень пункту а) частини першої статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:а) власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно із статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Відповідно частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Крім того, відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю визначені у статті 116 Земельного кодексу України, за частиною першо. якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частина друга вказаної статті Кодексу визначає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пленум Вищого адміністративного суду у постанові від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України № 2939-VI від 13.01.2011 «Про доступ до публічної інформації» роз`яснив, що за загальним правилом не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VІ, вказану інформацію може бути обмежено в доступі, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (частина п`ята стаття 6 Закону № 2939-VІ).

Складовою комунального майна є земля (частина перша статті 142 Конституції України, частина перша статті 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно не може бути обмежено доступ до інформації про земельні ділянки, надані приватним особам у власність чи користування, а так само прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки. Вилучення імен фізичних осіб чи найменувань юридичних осіб, яким відповідне майно було надане, з копій документів при їх наданні за запитом на інформацію, є порушенням вимог Закону № 2939-VІ, крім випадків, передбачених другим реченням частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VІ.

Таким чином, аналізуючи встановлені судом обставини та наведені вище правові норми суд приходить висновку, що відмова відповідача, викладена у листі від 03.05.2019 № 200, є неправомірною.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 інформацію відносно того коли, кому та якими рішеннями сесій виділялися земельні ділянки громадянам згідно статті 121 Земельного кодексу України у період з 01.01.2014 по 25.04.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту другого статті 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію.

Вирішуючи дані спірні правовідносини, суд звертає увагу на те, що в прохальній частині відповідного запиту позивача про доступ до публічної інформації запитувана позивачем інформація стосується відомостей щодо земельних ділянок.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що відповідач як розпорядник відповідними землями в силу повноважень, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», зобов`язаний надавати будь-яку інформацію про такі землі як в порядку вимог Закону № 2939, так і в порядку вимог Закону України «Про звернення громадян».

За даних обставин та за наведених вище підстав, суд вважає, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 інформацію на запит та від 25.04.2019 щодо земельних ділянок в межах Новорозошанської сільської ради Новопсковського району Луганської області підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Так, частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні публічної інформації, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, а тому такі дії підлягають визнанню неправомірними та суд вважає необхідним зобов`язати відповідача надати інформацію за запит позивача.

Разом з тим, щодо вимог в частини зобов`язання відповідача надати інформацію протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду, суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання на всій території України у відповідності до статті 129-1 Конституції України, статті 14 КАС України, тому відсутня необхідність додаткового зобов`язання відповідача виконати рішення суду в конкретні строки після набрання ним чинності. Крім того, позивачем у позовній заяві не наведено правового обґрунтування зазначеної позовної вимоги.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною восьмою статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Новорозсошанської сільської ради (код ЄДРПОУ 04336582, місцезнаходження: 92335, Луганська обл., Новопсковський район, с. Новорозсош, вул. Ювілейна, б. 20) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Новорозсошанської сільської ради щодо ненадання ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 25 квітня 2019 року.

Зобов`язати Новорозсошанську сільську раду надати ОСОБА_1 публічну інформацію в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", на його запит від 25 квітня 2019 року, зареєстрований за вх. № 16, щодо того, коли, кому та якими рішеннями сесій виділялися земельні ділянки громадянам згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України у період з 01 січня 2014 року по 25 квітня 2019 року.

У задоволенні решти вимоги про зобов`язання Новорозсошанської сільської ради надати інформацію ОСОБА_1 протягом п`яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Новорозсошанської сільської ради судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя А.Г. Секірська