Рішення № 86442503, 18.11.2019, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/2849/16-ц

№ 2/207/31/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року м. Кам`янське

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Юрченко І.М.,

при секретарі Сівачук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу від 17.02.2016 року недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року він, ОСОБА_1 , у мережі Інтернет на сайті «auto.ria.com» знайшов оголошення про продаж автомобіля марки Zotye (Зотье) Z100 (3100) 2014 року випуску, за акційною ціною компанії - 69900 грн. Він зателефонував за номером, який вказано в оголошенні. Під час телефонної розмови консультант підтвердила актуальність даного оголошення, та призначила зустріч в офісі компанії. 17 лютого 2016 року він приїхав до офісу компанії, який знаходиться в місті Павлограді.

В офісі компанії представник підтвердила, що ціна автомобіля марки Zotye (Зотье) Z100 (3100) 2014 року випуску, складає 69900 грн. та пояснила, що після сплати 15000 грн. цей автомобіль буде доставлено в м. Дніпродзержинськ протягом декількох днів, де вони підпишуть акт прийому-передачі, і тоді він повинен сплатити решту суми за автомобіль (54900 грн.)

Він погодився з такими умовами. Тоді представник попросила його, щоб він пішов до банку та оплатив 15000 грн., а вона за цей час підготує всі необхідні документи.

Він здійснив оплату та повернувся до офісу з квитанцією. Тоді представник надала йому для підписання Договір № 003607 з Додатками. При цьому, вона запевнила його, що договір можна не читати, бо вона роз`яснила всі його умови. Крім того, представник наголосила, що вже кінець робочого дня, а він її затримує. За таких обставин, повністю довірившись професіоналізму та добросовісності представника компанії, не читаючи умов договору, він підписав Договір №003607.

Він чекав на авто декілька днів. Коли зателефонував до офісу компанії, щоб дізнались чому немає автомобіля, його запевняли, що немає підстав хвилюватися, авто скоро буде. Проте, автомобіль так і не доставили. Коли він ще раз зателефонував, йому сказали що автомобіля ще немає, а тому необхідно зачекати.

Після детального вивчення угоди виявилося, що це договір фінансового лізингу, а не купівлі-продажу як було погоджено з консультантом. При цьому, предметом договору був автомобіль «Zolye Z100 Elegant» ціна якого складає 5447,07 доларів США, а не обіцяний йому автомобіль марки Zotye (Зотье) Z100 (3100) 2014 року випуску із ціною 69900 гривень. А 15000 гривень, які він попередньо сплатив, це адміністративний платіж, про який консультант йому не повідомила. Сплачуючи 15000 грн. він вважав, що здійснює оплату вартості автомобіля.

Зі змісту Договору випливає, що ціна автомобіля «Zolye Z100 Elegant» складає 5447,07 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладення даного Договору, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 149800 гривень, і йому потрібно оплатити решту суми; для того щоб його отримати, або розірвати договір, але кошти які він вже сплатив, тобто 15000 грн. йому ніхто не поверне.

При укладенні оспорюваного договору консультант ТОВ «Ваш Авто» умисно ввела його в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Це зокрема вид договору (фінансовий лізинг, а не купівля-продаж), ціна автомобіля (5447,07 доларів США, що еквівалентно 149800 гривень, а не 69900 грн.), предмет договору (автомобіль «Zolye Z100 Elegant» а не обіцяний йому Zotye (Зотье) Z100 (3100) 2014 року випуску, умови та строк доставки автомобіля та ін. Якби консультант належним чином роз`яснила умови договору, то він би нізащо на них не погодився.

Таким чином, під час підписання Договору було порушено його право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про послугу яку надає ТОВ «Ваш Авто». Було порушено умови п. 4 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка передбачає, що інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Крім того, договір № 003607 не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, щодо вартості та предмета договору, та містить несправедливі умови.

Позивач вважає, що укладений 17.02.2016 року, договір № 003607 фінансового лізингу, був укладений ним під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики зі сторони відповідача, та відзначає, що при умові належного роз`яснення йому усіх умов та наслідків даного договору, він ніколи б не погодився на його укладення.

Крім того, вказаний договір фінансового лізингу не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача ОСОБА_1 як споживача послуг та як громадянина України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договорів та на даний час.

На підставі зазначеного, позивач в позовній заяві просив суд: визнати недійсним договір фінансового лізингу № 003607 від 17 лютого 2016 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_1 спрямований на придбання транспортного засобу марки «Zolye Z100 Elegant» та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 грошові коншти у розмірі 15000 грн. 00 грн.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, надали суду заяви, в якій просили справу розглянути за їхньою відсутністю, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, не заперечували проти розгляду справи у заочному порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, ч. 10 ст. 128, ч.ч. 1, 2 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик за місцем знаходження.

Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечував.

Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав ні відзиву, ні заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що 17 лютого 2016 року між, ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» було укладено договір Фінансового лізингу № 003607, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є: «Zolye Z100 Elegant» ціна якого складає 5447,07 доларів США (ар.с.18-29), а не обіцяний йому автомобіль марки Zotye (Зотье) Z100 (3100) 2014 року випуску із ціною 69900 гривень. А 15000 гривень, які він попередньо сплатив, це адміністративний платіж, про який консультант йому не повідомила. Сплачуючи 15000 грн. він вважав, що здійснює оплату вартості автомобіля.

На виконання умов договору позивач 17 лютого 2016 року сплатив на рахунок Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» 15000,00 грн. (ар.с.37), але автомобіль так і не отримав.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

При цьому слід зазначити, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону «Про захист прав споживачів», прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991р.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч. 5 п. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склалися між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цього Закону.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Відповідно до умов, викладених у п.12.1 Договору фінансового лізингу № 003607 від 17.02.2016 року Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в 1.7. та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 40 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

У даному випадку Лізингоодержувач сплатив 15000 грн. 00 коп. за договором, з яких: вся сплачена сума – адміністративний платіж - поверненню не підлягає. Отже, відповідач утримує в якості штрафу 15000 грн. 00 коп.

Вказана умова Договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 17.02.2016 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Пункт 1.7. Договору встановлює необґрунтовано великий (120 робочих днів) строк для передачі предмету лізингу лізингоодержувачу, що також є несправедливим та порушує його право на користування предметом лізингу. Не встановлена також і відповідальність за порушення цього строку. Більше того, за такий термін може суттєво змінитись ціна предмета договору.

Договір також передбачає право лізингоодержувача користуватись предметом лізингу відповідно до його «Звичайного Призначення», а будь-яке користування за межами «Звичайного Призначення» можливе лише за попередньою письмовою згодою лізицгодавця (п.5.1). «Звичайне Призначення щодо Предмета Лізингу» означає межі та можливе застосування предмета лізингу, які технічно та юридично погоджені з Лізингодавцем та Лізингоодержувачем у цьому договорі. Проте, оспорюваний договір не містить жодної умови про застосування предмету лізингу. Тому, Лізингоодержувач не може використовувати предмет лізингу взагалі, що порушує право Лізингоодержувача на користування ним.

Суперечить цільовому призначенню автомобіля, як транспортного засобу (Згідно з Правилами дорожнього руху) і п. 5.15, який зобов`язує лізингоодержувача письмово повідомляти лізингодавця про усі зміни місцезнаходження предмету лізингу, що також є несправедливим та суперечить принципам добросовісності та розумності.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Проте, «адміністративний платіж» не є лізинговим платежем у розумінні цієї статті. Більше того, договір прямо вказує що «адміністративний платіж» сплачується «за перевірку, розгляд та підготовку документів», тобто за дії, які передували укладенню Договору та не охоплюються жодним пунктом вищезазначеної статті Закону.

При цьому, розмір «адміністративного платежу» становить 10 % від вартості Предмета лізингу. Однак співмірність розміру цього платежу виконаній послузі є необгрунтованою, оскільки надана послуга фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору. При перевірці, розгляді, та підготовці документів немає значення яка ціна предмета договору, адже від ціни автомобіля не змінюється обсяг роботи працівника. Таким чином, ставити розмір адміністративного платежу в залежність від ціни предмета договору є абсолютно несправедливо. Крім того, умова договору про неповернення цього платежу у випадку розірвання договору (п. 12.1) призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін.

Положення п. 12.1 встановлює за дострокове розірвання договору лізингоодержувачем відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 40% від сплаченого авансового платежу, та неповернення Адміністративного платежу. Проте, відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Тобто, штраф, як вид неустойки є способом забезпечення зобов`язання і стягується лише у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником свого обов`язку і є елементом змісту цивільно-правової відповідальності. Розірвання ж договору за «власним бажанням», коли таке право передбачено договором, є правомірною дією і не може тягнути відповідальність для жодної сторони та не може вважатись «невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язання», адже реалізація права не є підставою відповідальності. Отже, таке положення не відповідає чинному законодавству, та підлягає визнанню недійсним.

Несправедливим є також положення договору згідно якого Лізингоодержувач має право в односторонньому порядку розірвати договір. При цьому, адміністративний платіж не повертається, такі умови також є несправедливими, адже вини Лізингоодержувача немає в тому, що компанія не може придбати предмет Лізингу. Таким чином, за невиконання договірного зобов`язання лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а навпаки одержує від нього вигоду.

З однієї сторони, за п.3.1.1, Лізингодавець зобов`язується придбати предмет Лізингу, але в подальшому по тексту договору фактично знімає з себе відповідальність за невиконання цього зобов`язання, таким чином, всупереч ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Договір не містить жодної умови про відповідальність Лізингодавця за невиконання або неналежне виконання Лізингодавцем умов договору. А умова про те, що Лізингоодержувач повинен обрати інший предмет лізингу є несправедливою тому, що ставить Лізингоодержувача в безвихідне становище: він або втрачає Адміністративний платіж, або змушений відмовитись від того предмета Лізингу, заради якого і підписав цей Договір.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Пункти 1.4 та 1.5 Договору суперечить ч. 1 ст. 808 ЦК України, яка встановлює солідарну відповідальність продавця та лізингодавця перед лізингоодержувачем за зобов`язанням щодо продажу предмета лізингу у випадку, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем. Більше того, у цих пунктах зазначено, що «за вищенаведеними зобов`язаннями відповідає продавець», але останній не є стороною у даному договорі, тому цей договір не може створювати обов`язків для продавця. Це положення суперечить і ч. 1 ст. 511 ЦК України, яка зазначає, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.

Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Фінансова послуга це операції з фінансовими активами (коштами, цінними паперами, борговими зобов`язаннями та правом вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Зміст терміну «фінансова установа» розкривається у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону Україні «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ними відповідної ліцензії.

Пункти 5.4, 5.9 Договору не відповідають з ч. 2 ст. 780 ЦК де зазначено, що умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

До того ж, п.5.9, який закріплює, що підписуючи цей Договір Лізингоодержувач підтверджує, що його повідомили та попередили про всі особливі властивості Предмета лізингу, які можуть бути небезпечними, є просто нелогічним, оскільки не може представник компанії під час підписання Договору повідомити про особливі властивості предмета якого він не бачив, і якого взагалі немає у Лізингодавця,

Пунктами 1.7. 9.7 передбачено обов`язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізінгу ( протягом 120 робочих днів) різниці до вже сплаченого авансового платежу. В такий спосіб лізингоодержувач передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця. зокрема, повернення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми, у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виюфчено в умовах нестабільності цінової політики.

Стаття 12 Договору, яка повинна містити відповідальність сторін, фактично містить умови лише про відповідальність Лізингоодержувача і лише поверхнево вказує умови про відповідальність Лізингодавця, який є стороною у договорі.

Отже, положення статті 12 Договору є несправедливим, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність лізингодавця, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Слід зазначити, що перелік несправедливих умов договору у ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є обов`язковим для суду і такі умови повинні визнаватись несправедливими у кожному конкретному випадку їх встановлення. Так, перелік несправедливих умов у договорах з споживачами не є вичерпним.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що зміна чи визнання недійсним згаданих вище положень Договору фінансового лізингу, які містять несправедливі умови, зумовлює зміну інших положень зазначеного договору, такий договір підлягає визнанню недійсним у цілому відповідно до пункту 2 частини шостої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім цього, оспорюваний договір фінансового лізингу є договором приєднання, а отже, Лізингоодержувач змушений погодитись на всі умови, які пропонує Лізингодавець.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається з умов укладеного Договору фінансового лізингу, ТОВ «Ваш Авто» для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи, тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу). Тобто, укладений між сторонами Договір фінансового лізингу містить умови про надання фінансової послуги шляхом залучення фінансових активів від фізичної особи, що не характерно для договорів фінансового лізингу та не охоплюється поняттям «фінансовий лізинг».

Враховуючи вищенаведене та виходячи з приписів пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ТОВ ЛК «Ваш Авто» для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Втім, ТОВ ЛК «Ваш Авто» такої ліцензії не отримувало, що може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

За таких обставин, у зв`язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні Договору фінансового лізингу № 003607 від 17.02.2016 року такий договір слід вважати нікчемним.

Аналогічні правові позиції щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладені у правових позиціях Верховного суду України у постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15, у постанові від 8 червня 2016 року по справі № 6-330цс16, від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16 та від 18 січня 2017 року № 6-648цс16.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 26, ч. 1 ст. 27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Окрім того, згідно правових висновків Верховного Суду України №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року та №6-330цс16 від 08 червня 2016 року, підтверджується позиція щодо того, що ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Отже, висновок суду про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Враховуючи вищезазначене, встановивши несправедливі умови договору фінансового лізингу, що характеризуються істотним дисбалансом прав та обов`язків сторін на користь відповідача, позовні вимоги про визнання договору недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Ні відзиву, ні заперечень проти позову відповідачем не надано, тому слід вважати доведеними факти, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог. Дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими й доведеними зібраними по справі доказами, які знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому вони підлягають задоволенню. Підлягає визнанню недійсним договір фінансового лізингу № 003607 від 17.02.2016 року із стягненням із відповідача сплачених позивачем грошових коштів в сумі – 15000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 42-44, про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу від 17.02.2016 року недійсним та стягнення коштів, задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 003607 від 17 лютого 2016 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шовковична, 42-44 та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: м.Кам`янське, проїзд АДРЕСА_1 , спрямований на придбання транспортного засобу марки «Zolye Z100 Elegant», на визначених в договорі та додатках до нього умовах.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти у розмірі 15000 грн. 00 коп.

Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 грн. 21 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2019 року.

Суддя І.М. Юрченко