Ухвала суду № 864388, 15.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

_____________01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“15” травня 2007 р.                                                                           Справа № 5/3720-23/284

                                                               к/с № К-10598/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:          Каліушко Ф.А.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі             м. Львова

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року

та рішенняГосподарського суду Львівської області від 07.10.2004 року

у справі№ 5/3720-23/284

за позовом  Дочірнього підприємства «Гал-Геледжен, інк» американської корпорації «Геледжен, інк»

до  Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Державної податкової інспекції у м. Львові 

про  визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2003 року  Дочірнє підприємство «Гал-Геледжен, інк» американської корпорації «Геледжен, інк» звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 1296/04-23-2/143591622764 від 15.05.2003 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.10.2004 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 1296/04-23-2/143591622764 від 15.05.2003 року; стягнуто з відповідача на користь позивача 203,00 грн. відшкодування судових витрат.

В обґрунтування судових рішень зроблено, зокрема, посилання на те, що: спірне податкове повідомлення-рішення є одним з двох повідомлень-рішень, яким визначено суму податкового зобов'язання за одне й те ж саме порушення; позивачем наведено суду достатні докази, які підтверджують правомірність віднесення нематеріального активу до статутного фонду підприємства і відповідно він не відноситься до безоплатно наданих товарів та до таких, які мали б бути віднесені до валових доходів; позивачем підтверджено правомірність віднесення сум, вказаних в акті перевірки, до валових витрат.

В касаційній скарзі ДПІ у Галицькому районі м. Львова просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2004 року у справі № 5/3720-23/284 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем порушено пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не включено до складу валового доходу доходи з інших джерел у вигляді коштів, наданих платнику податку як позика, що була списана при укладенні мирової угоди від 29.11.2001 року у справі № 7/139-23/178. Вказує на те, що нематеріальні активи в сумі 251520,91 грн., які були внесені до  статутного фонду ДП «Гранд Плаза»,  є безоплатно наданими товарами та відповідно до  вимог п. 1.23 вищеназваного Закону мали бути віднесені до валових доходів. Крім того, позивачем в порушення пп.. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесено до валових витрат витрати в сумі 5222,00 грн. в І кварталі 2002 року, 10000,00 грн. – в ІІІ кварталі  2002 року та 5000,00 грн. в ІVкварталі 2002 року, що не підтверджені первинним документами; а також неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати н опалення приміщення. 

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що за результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Дочірнього підприємства «Гал-Геледжен, Інк» за період з 01.10.2000 року по 01.01.2003 року складено акт № 26-0/2624 від 13.05.2003 року. Перевіркою встановлено, що позивач в порушення пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5  Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» з відповідним  змінами та доповненнями (надалі - Закон) занизив валових дохід на суму прощеного в процедурі банкрутства боргу перед ДП «Галич-Львів» та СП «Гранд-Готель» в розмірі 464759,00 грн., а також на суму 251520,91 грн. нематеріальних активів, та завищив валові витрати на суму 27400,00 грн. Таким чином, податковим органом встановлено заниження податку на прибуток в сумі 548500,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки  відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення  1296/04-23-2/143591622764 від 15.05.2003 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»  в розмірі 822750,00 грн., з яких 548500,00 грн. – основний платіж та 274250,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що 11.09.2002 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова було проведено планову комплексну перевірку за період з 02.10.1000 року по 01.07.2002 року, результати якої відображені в акті № 3843/22-2/236. Перевіркою було встановлено заниження валового доходу на суму прощеного в процедурі банкрутства боргу перед ДП «Галич-Львів» та СП «Гранд-Готель» в розмірі 464759,00 грн. та, як наслідок, заниження податку на прибуток на цю суму. 25.09.2002 року на підставі акту перевірки від 11.09.2002 року № 3843/22-2/236 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 232/04-23-2/14359162/24934, яким підприємству донараховано 580948,50 грн.  податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ст. 4 Указу президента України «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності» вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова не мала правових підстав для проведення повторної перевірки позивача, оскільки, як вбачається з Службового допису в.о. начальника УПМ ДПА у Львівській області Бабія М.І., підставою для повторної перевірки зазначено проведення службового розслідування щодо порушення Положення «Про порядок подання та розгляду скарги платників податків органами ДПС»  посадовими особами ДПІ у Галицькому районі м. Львова.   Дії відповідач порушують принцип, закріплений в ст. 61 Конституції України, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне і те ж правопорушення.

 Стосовно оподаткування суми 1549,2 тис. грн. коштів, що були надані позивачу як позика та списані при укладенні Мирової угоди від 29.11.2001 року у справі про банкрутство, то суд касаційної інстанції  вважає, що податковою інспекцією неправомірно визначено ці кошти сумою безповоротної фінансової допомоги, яка відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» мала бути включена до складу валового доходу.

Статтею 4 Закону визначено вичерпний перелік доходів, які включаються до валового доходу платника податків та підлягають оподаткуванню податком на прибуток.

Відповідно до п. 1.22 ст. 1 Закону безповоротна фінансова допомога – це, зокрема, сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами  дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод. Укладена під час процедури банкрутства мирова угода не відноситься до цивільно правових договорів, які передбачають передачу коштів (майна) без компенсації. Мирова угода є специфічним процесуальним документом, який закріплює досягнуті домовленості між кредиторами та боржником з метою уникнення банкрутства та ліквідації останнього. Мирова угода не може належати до угод, які у відповідності до п. 1.22 ст. 1 Закону є підставою для виникнення безповоротної фінансової допомоги.    

            Відповідачем при проведенні перевірки було встановлено, що на балансовому рахунку позивача 12.2 обліковуються нематеріальні активи в сумі 255146,91 грн., в тому числі внесені  статутний фонд ТОВ «Зелений мис»  3626,00 грн. Податковою інспекцією ці нематеріальні активи розцінені як безоплатно надані товари.

Судами попередніх інстанцій при цьому було встановлено, що згідно Звіту про експертну оцінку майнового комплексу «Гранд - клуб» станом на 01.10.1997 року у позивача виникли нематеріальні активи в сумі 443023,00 грн., які мають ознаки гудвілу відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону. Рішенням Президента фірми «Геледжен, Інк» від 02.10.1997 року зараховано 251530,91 грн. нематеріальних активів в рахунок збільшення статутного фонду, у зв’язку з чим були внесені відповідні зміни до Статуту позивача, які зареєстровані в установленому законодавством порядку. На момент проведення перевірки вказані нематеріальні активи були внеском до статутного фонду підприємства.   

Згідно пп. 1.28.2 п. 1.28 ст. 1 Закону під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Відповідно до п. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону не включаються валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що передача до статутного фонду нематеріального активу є прямою інвестицією, яка не включається до складу валового доходу підприємства, що отримує вказану інвестицію, зроблений у відповідності до наведених положень законодавства.  

            Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується також з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення позивачем до валових витрат коштів в  сумі 5222,00 грн. в І кварталі 2002 року, 10000,00 грн. – в ІІІ кварталі  2002 року та 5000,00 грн. в ІVкварталі 2002 року, оскільки такі виплати було здійснено як компенсацію за фактично надані юридичні послуги, що підтверджується відповідними доказами (договори про надання юридичних послуг, акти виконаних робіт, платіжні доручення про оплату наданих послуг).

            ДПІ у Галицькому районі м. Львова також безпідставно виключено зі складу валових  витрат суми, сплачені позивачем філії ПК «Карпати» ЛОК «Карпати-Софія», за опалення приміщення. Витрати за забезпечення теплом встановлювались на договірній основі і сплачувались згідно тарифів, сформованих постачальником, за фактично надані послуги. Фактично понесені та сплачені витрати на опалення відшкодовувались Орендарями приміщення та повністю компенсовувались Орендодавцю.

            Відносно порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (віднесення до складу валових витрат нарахування амортизації згідно обігових відомостей по балансовому рахунку 92), то в матеріалах справи містяться розрахунки амортизаційних відрахувань, з яких вбачається, що відповідні суми не були включені до амортизаційних відрахувань згідно декларацій з податку на прибуток, а тому не вплинули на суму податкових зобов’язань позивача з податку на прибуток, що відповідно виключає правові підстави для здійснення донарахування податкових зобов’язань.         

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже,  постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2004 року у справі № 5/3720-23/284  прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, суди дали правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова  залишити без задоволення,  постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 року та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2004 року у справі № 5/3720-23/284  - без змін.

Справу № 5/3720-23/284  повернути до Господарського суду Львівської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підписГолубєва Г.К.Судді

підписБрайко А.І.

підписКарась О.В.

підпис

Рибченко А.О.

підписФедоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                      Голубєва Г.К. гідно