Рішення № 86438455, 17.12.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/754/19

Господарським судом Чернігівської області складі судді Фетисової І.А.

за участю секретаря судового засідання Рослого В.В.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу 927/754/19

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001

а/с 1800, м. Дніпро, 49027

до відповідача: ОСОБА_1

АДРЕСА_1

про стягнення 77834,30 грн

за участю представників сторін: в судове засідання не з`явились

Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" подано позов до ОСОБА_1 про стягнення 77834,30 грн, а саме: 37789,56 грн заборгованості за кредитом, 15612,86 грн заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість, 17850,11 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 6581,77 грн заборгованості по відсоткам у вигляді щомісячної комісії по договору б/н від 27.07.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору банківського обслуговування від 27.07.2017 № б/н.

Відповідно до частин 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні встановлено Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні встановлено Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207.

Відповідно до п. 3 Правил реєстрація / зняття місця проживання / перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2019 по справі № 927/754/19 було здійснено запит до Міськрайнного центру надання адміністративних послуг Прилуцької міської ради щодо надання інформації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача: ОСОБА_1 ( відомості про адресу : АДРЕСА_1 ; код ІПН НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Деснянським РВ в м. Чернігів УМВС Чернігівської області).

Листом № б/н від 10.09.2019 Відділ адміністративних послуг Прилуцької міської ради повідомило що дані гр. ОСОБА_1 відсутні в реєстрі територіальної громади, відділ адміністративних послуг не має можливості надати іншої інформації, за відсутності у користуванні іншого джерела інформації. Повідомлено, що одним з критеріїв пошуку місця реєстрації громадян в Реєстрі територіальної громади є їх число, місяць та рік народження. За відсутності цих даних пошук є неможливий.

Відповідно до пункту 13 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016 № 207 "Про затвердження Правил реєстрації та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", надання органами реєстрації та ДМС відомостей про місце проживання особи та інших персональних даних здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини або за згодою самої особи на запит.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.09.2019 у справі № 927/754/19 було здійснено запит до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (14013 м. Чернігів, вул. Шевченко, 51А) про надання суду в 5-денний термін інформації щодо місця проживання (перебування) відповідача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ІПН НОМЕР_1 , наявні відомості про адресу : АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Деснянським РВ в м. Чернігів УМВС Чернігівської області).

23.09.2019 Господарським судом Чернігівської області отримано лист № 7401.4-8516/74.3-19 від 19.09.2019 Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, яким повідомлено що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 значиться знятою з реєстрації місця проживання 01.03.2019 з адреси АДРЕСА_1

В зв`язку з необхідністю отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 , на виконання процесуального законодавства ухвала Господарського суду Чернігівської області від 24.09.2019 була направлена до Державної міграційної служби України про надання суду в 5-денний термін інформацію щодо місця проживання (перебування) відповідача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ІПН НОМЕР_1 , наявні відомості про адресу : АДРЕСА_1 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Деснянським РВ в м. Чернігів УМВС Чернігівської області).

28.10.2019 Господарським судом Чернігівської області було отримано відповідь Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації згідної якої згідно з інформацією наданою Управлінням ДМС України в Чернігівській області місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знято 01.03.2019 з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 За даними, наданими територіальними органами ДМС України (крім окремих територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Донецькій області та УДМС України в Луганській області), відомості щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні.

Позивачем разом з позовною заявою подано клопотання від 15.08.2019 про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.11.2019 на 09:30 год. Відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до приписів ч.4 ст.122 ГПК України відповідач зареєстроване місце проживання, місцезнаходження чи місце роботи якого не відомо, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщено не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на відсутність відомостей про місце реєстрації відповідача, в силу ст.120,122 ГПК України здійснено публікацію оголошення про виклик відповідача до суду.

Ухвала суду від 29.10.2019 направлена відповідачу по справі - ОСОБА_1 за адресою зазначеною в позовній заяві - АДРЕСА_1 , повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв`язку «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Господарський суд Чернігівської області листом від 25.11.2019 № 927/754/19/1398/19 повідомив сторони, що розгляд справи по суті, призначений на 26.11.2019 на 09:30 год., не відбудеться та буде додатково повідомлено ухвалою суду про час, дату та місце наступного судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.12.2019 у справі № 927/754/19 судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 17.12.2019 на 10:00 год. Відповідача викликано в судове засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Позивачем 16.12.2019 до початку судового засідання подано клопотання про розгляд справи без участі представника в зв`язку з перебуванням представника банку в іншому судовому засіданні. Додано копію ухвали та довіреності.

З огляду на повідомлення позивачем про неможливість участі з поважних причин та розгляд справи без участі представника, судом клопотання задоволено, оскільки явка позивача обов`язковою не визнавалась.

В судове засідання 17.12.2019 сторони не з`явились, повноважних представників не направили.

Ухвала суду від 05.12.2019 направлена відповідачу по справі - ОСОБА_1 за адресою зазначеною в позовній заяві - АДРЕСА_1 , повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв`язку «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання від відповідача не надходило.

Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.1,2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 927/754/19 та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі " Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому процесуальний строк розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження становить не більше 60 днів, відповідно до ст.248 ГПК України, який на момент прийняття рішення добігає до закінчення.

Зважаючи на те, що згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки сторони своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників для участі у судовому засіданні не направили, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин відповідачем не надано, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В зв`язку з відсутністю в судовому засіданні представників сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч.3 ст.222 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 17.12.2019 судом здійснено розгляд справи по суті, постановлено вступну та резолютивну частини рішення, в якій роз`яснено порядок та строк оскарження рішення, дату складання повного тексту рішення.

Інші заяви та клопотання сторонами не подавались.

Предметом заявленого позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість та заборгованості по відсоткам у вигляді щомісячної комісії.

Таким чином, обставинами які підлягають доказуванню є наявність правовідносин кредитного договору між сторонами, заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати кредитних коштів та наявність порушення відповідачем строків сплати кредиту.

Кредитні правовідносини, які є предметом розгляду у даній справі, виникли між сторонами у 2017 році, тобто коли відповідач мав статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Кредитні кошти відповідачем було отримано відповідачем як суб`єктом підприємницької діяльності.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що як позивач так і відповідач на час виникнення правовідносин були господарюючими суб`єктами, відповідач мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, позивачем були перераховані на рахунок відповідача як фізичної особи-підприємця грошові кошти в сумі 100000 грн, як видача кредиту за умовами договору, що свідчить про існування між сторонами саме господарських правовідносин позики (кредиту). А аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем перед позивачем господарського договору позики, а саме обов`язку щодо несвоєчасної сплати кредитних коштів.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Згідно з абз. 5,6 п. 1.7. ст. 1 статуту Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (нова редакція) (погоджено Національним банком України 11.06.2018; затверджено наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 21.05.2018 № 519), згідно з рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК".

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, слідує, що 04.10.2019 проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Владикіною Катериною Володимирівною, номер запису 20620060007009614.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1-3 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.07.2017 фізичною особою-підприємцем Владикіною Катериною Володимирівною (клієнтом) через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису Заяву про приєднання до умов та правил надання послуг "КУБ".

Підписанням цієї Заяви клієнт приєднався до розділу 3.2.8. Умов та правил надання послуги "КУБ", що розміщені на сайті ПриватБанку pb.ua. Ця Заява та Умови разом складають кредитний договір між Банком та Клієнтом.

Відповідно до п.1 Заяви, до істотних умов кредитного договору належать:

1.1. Вид кредиту: строковий.

1.2. Розмір кредиту: визначається Приватбанком, вказується у про файлі позичальника на сайті kub.pb.ua.

1.3. Строк кредиту: 12 місяців з дати видачі коштів.

1.4. Проценти (комісія) за користуванням кредитом: 2% в місяць від початкового розміру кредиту.

1.5. Порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів.

1.6. У випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5. цієї Заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4 % на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг.

1.9. Укладення кредитного договору здійснюється шляхом підписання Клієнтом цієї Заяви шляхом накладення електронного цифрового підпису в системі "Приват24 для бізнесу" або у сервісі "Paperless" або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору.

Укладання кредитного договору здійснюється в порядку, визначеному розділом 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг.

Розділом 3.2.8. Умови та правила надання банківських послуг ПАТ КБ "Приватбанк" визначено Умови та правила надання "Кредиту "КУБ" (далі - Умови), які затверджені на засіданні Правління АТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 09.02.2017, протокол №10.

Пунктом 3.2.8.1. Умов визначено, що банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати клієнту строковий "Кредит КУБ" для фінансування поточної діяльності клієнта, в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" (далі - Заява), а також в системі Приват24. Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі "Paperless" або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги.

Розмір кредиту, який може бути наданий в рамках Послуги складає від 50000 до 1000000 грн (п. 3.2.8.2. Умов).

Пунктом 3.2.8.3.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві.

Сплата процентів за користування кредитом передбачена п. 3.2.8.3.2., 3.2.8.3.3., 3.2.8.9., 3.2.8.9.1., 3.2.8.9.2. Умов.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України закріплено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших, стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 27.07.2018 за своєю правовою природою є договором приєднання та складається із вищевказаних Заяви та Умов.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити відсотки за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначає позивач, у відповідача існує перед АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 27.07.2018 у сумі 77834,30 грн, а саме: 37789,56 грн - заборгованість за кредитом; 15612,86 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, відповідно до п. 3.2.8.3.3. та 3.2.8.9.1. Умов за період з 04.05.2018 по 22.07.2019; 6581,77 грн - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахована згідно з п. 3.2.8.3.2. та 3.2.8.9. Умов за період з 04.04.2018 по 22.07.2019; 17850,11 грн - пеня, нарахована відповідно до п. 3.2.8.10.1 Умов за період з 04.07.2018 по 22.07.2019.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором №б/н від 27.07.2017 стало підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2016, на підставі заяви на відкриття рахунку відповідачу був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_3 .

27.07.2017, на підставі укладеного між сторонами кредитного договору №б/н від 27.07.2017, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 100000 грн, що підтверджується випискою по рахунку відповідача та меморіальним ордером № HSAV4BUVNL від 04.08.2017.

Пунктом 3.2.8.3.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві. Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, може бути встановлений окремий порядок погашення, що передбачає погашення основного боргу на протязі 6 місяців користування кредитом на вибір клієнта за погодженням Банку. Банк здійснює договірне списання грошей з поточного рахунку клієнта в строки і розмірах, передбачених умовами кредитного договору. Остаточний термін погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту. Згідно зі ст. 212, 651 ЦКУ при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту (банк здійснює інформування клієнта на свій вибір або письмово, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших)). При непогашенні заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість за кредитним договором, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної в повідомленні, вважається простроченою. У разі погашення заборгованості в період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, терміном повернення кредиту є дата останнього платежу.

Пунктом 1.3. кредитного договору №б/н від 27.07.2017 встановлено строк повернення кредиту - 12 місяців з дати видачі коштів Клієнту.

У п.1.5 кредитного договору №б/н від 29.11.2018 сторонами визначено, зокрема, порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами, до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів.

Таким чином, погашення кредиту в повному обсязі відповідачем повинно було бути здійснено протягом 12 місяців з моменту отримання, тобто по 27.07.2018 включно, шляхом здійснення щомісячних платежів рівними частинами.

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства та умовам кредитного договору №б/н від 27.07.2017, свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту.

Відповідачем здійснено лише часткове повернення кредиту на загальну суму 62210,44 грн, що підтверджується випискою по рахунку з 01.01.2000 по 15.08.2019.

А тому , відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, у позивача виникло право дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Заборгованість за кредитом становить 37789,56 грн.

Заперечень щодо суми основної заборгованості по кредиту та доказів погашення суми основної заборгованості в розмірі 37789,56 грн відповідачем суду не надано.

Крім суми основної заборгованості за кредитом позивачем нараховано відповідачу та пред`явлено до стягнення: 15612,86 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, відповідно до п. 3.2.8.3.3. та 3.2.8.9.1. Умов за період з 04.05.2018 по 22.07.2019; 6581,77 грн - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахована згідно з п. 3.2.8.3.2. та 3.2.8.9. Умов за період з 04.04.2018 по 22.07.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до пунктів 3.2.8.5.2. та 3.2.8.5.3. Умов, відповідач взяв на себе зобов`язання оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з п. 3.2.8.3.2., а також повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені договором, у терміни і в сумах, як встановлено в пунктах 3.2.8.3.1., 3.2.8.3.2., 3.2.8.5.14., 3.2.8.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Відповідно до п. 3.2.8.9.1. Умов, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п.3.2.8.1., 3.2.8.3. цього договору клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.8.3.2.

Пункт 3.2.8.9.3. Умов передбачає, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначені у Заяві (п.3.2.8.3.1.).

За змістом п. 3.2.8.3.2. Умов, за користування послугою клієнт сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно графіку, визначених в Заяві та Тарифах, тобто 2% в місяць від початкового розміру кредиту (в т.ч. при достроковому погашенні кредиту) (п. 1.4 Заяви). Таким чином за 12 місяців користування кредитом, відповідач мав сплатити 24 000 грн. (2000 грн. на місяць * 12 місяців).

Відповідачем сплачено комісії на суму 17418,23 грн., а з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 04.04.2018 по 22.07.2019 позивачем нараховано не оплачені відповідачем відсотки у вигляді щомісячної комісії в сумі 6581,77 грн., які правомірно розраховані позивачем та підлягають стягненню з відповідача як не виконане грошове зобов`язання визначене умовами договору.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Отже, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012).

Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, від 18.02.2019 у справі 910/21449/17, ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012.

Пунктом 3.2.8.3.3. Умов визначено, що при порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов`язання клієнт сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому у Заяві, а саме: 4% в місяць від суми простроченої заборгованості, тобто 48% річних (п.1.6 Заяви).

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що п. 3.2.8.3.3. Умов та п.1.6 Заяви сторонами передбачено сплату відсотків за неправомірне користування відповідачем грошовими коштами як наслідок прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання.

Як слідує з наданого позивачем розрахунку заборгованості по процентам в період з 04.05.2018 по 22.07.2019, відповідач свої зобов`язання щодо сплати процентів, нарахованих на прострочену заборгованість, виконав частково.

Заборгованість відповідача перед позивачем за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 04.05.2018 по 22.07.2019 становить 15612,86 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості. Як встановлено судом, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 04.05.2018 по 27.07.2018 (термін повернення кредиту) становить 2999,99 грн. Заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 28.07.2018 по 22.07.2019 (термін повернення кредиту) становить 12612,87 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача щодо стягнення 15612,86 грн відсотків, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту є обґрунтованими і підлягають також задоволенню.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.546, 549 Цивільного кодексу України, зокрема, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено судом, п.1.6. Заяви, сторони визначили, що у випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, Клієнт зобов`язаний сплатити, зокрема, неустойку в розмірі і згідно з розділом 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг.

Пунктом 3.2.8.10.1. Умов визначено, що у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати комісії за користування кредитом, передбачених п. 3.2.8.3.2., 3.2.8.3.1. цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п. 3.2.8.9., 3.2.8.3.1., 3.2.8.3.2. цього договору, клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Таким чином, суд доходить висновку, що сторонами погоджена відповідальність у вигляді сплати пені за прострочку виконання грошового зобов`язання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 17850,11 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 04.07.2018 по 22.07.2019.

При розгляді даної справи суд дійшов висновку, що заборгованість в сумі 12612,87 грн за період з 28.07.2018 по 22.07.2019 це є відсотки, які нараховані на прострочену заборгованість по кредиту, за неправомірне користування відповідачем грошовими коштами, як наслідок прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та відповідно на суму яких не може бути нарахована пеня, оскільки згідно з ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин сплачує штрафні санкції (неустойку) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. Нарахування процентів за неправомірне користування грошовими коштами, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, є відповідальністю, а не господарським зобов`язанням у розумінні ст. 173 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок пені за договором №б/н від 27.07.2017, суд не може перевірити правильність нарахування пені позивачем та зробити беззаперечний висновок, що пеня нарахована з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки у наданому до матеріалів справи розрахунку заборгованості позивачем не зазначено на яку суму заборгованості саме за кредитом, відсотками на прострочену заборгованість по кредиту, за неправомірне користування відповідачем грошовими коштами, як наслідок прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та відсотками у вигляді щомісячної комісії нараховано пеню, період нарахування пені за кожним окремим видом заборгованості. Ці відомості відсутні і в тексті позовної заяви.

Приймаючи до уваги, що позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми пені; з наданого позивачем загального розрахунку заборгованості за договором №б/н від 27.07.2017 не можна окремо визначити розмір пені, нарахований на суму заборгованості за кредитом, відсотками на прострочену заборгованість по кредиту, за неправомірне користування відповідачем грошовими коштами, як наслідок прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України , та відсотками у вигляді щомісячної комісії, а тому зазначені обставини унеможливлюють проведення судом перевірки правильності нарахованої позивачем пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 17850,11 грн за період з 04.07.2018 по 22.07.2019, за наявними у справі документами.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 17850,11 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором №б/н від 27.07.2017 за період з 04.07.2018 по 22.07.2019 задоволенню не підлягають.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором №б/н від 27.07.2018 та доказів, які підтверджують своєчасне та повне повернення ним отриманого від позивача кредиту, або ж фактичних даних на спростування факту отримання від позивача кредиту, а також доказів, які підтверджують неможливість своєчасного та повного повернення ним отриманої суми кредиту, а тому дії відповідача щодо несвоєчасного повернення позивачу отриманих коштів є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково в частині стягнення 37789,56 грн заборгованості за кредитом; 15612,86 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість та 6581,77 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, в решті позовних вимог в частині стягнення 17850,11 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором має бути відмовлено.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір", пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1480,45 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001 / а/с 1800, м. Дніпро, 49027) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 77834,30 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001 / а/с 1800, м. Дніпро, 49027, код ЄДРПОУ 14360570) 37789,56 грн заборгованості за кредитом; 37789,56 грн заборгованості за кредитом; 15612,86 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 6581,77 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 1480,45 грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог частині стягнення 17850,11 грн пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 19.12.2019

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/. Відомості про адреси для листування та зв`язку Господарського суду Чернігівської області: пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; тел. 676-311, факс 77-44-62.

Суддя І. А. Фетисова