Ухвала суду № 864354, 05.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2007 р.                                                                                    № К-34136/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

                                                              Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:    Ярцевій С.В.

за участю представників:

позивача:                 Вронський О.О., дов. № 000786 від 01.06.2007 р.;

                                    Навроцька-Бузюн Ю.В., дов. № 000785 від 01.06.2007 р.;

                                    Усенко М.С., дов. № 000787 від 01.06.2007 р.;

відповідача 1:       Пустовіт Ю.Ю., дов. № 477/9/10-113 від 14.02.2007 р.;

                                   Мартинов К.В., дов. № 494/9/10-114 від 15.02.2007 р.;

                                   Безбородько О.П., дов. № 1903/9/10-114 від 05.06.2007 р.;

відповідача 2:       С’єдіна Л.С., дов. № 260/9/10-405 від 15.02.2007 р.

розглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві

на ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 р.

тапостанову господарського суду м. Києва від 18.07.2006 р.

у справі№ 11/224-А господарського суду м. Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Венатор»

до1. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

2.Державної податкової адміністрації у м. Києві

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішень про результати розгляду первинної скарги, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 18.07.2006 р. у справі                       № 11/224-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 р., задоволені повністю позовні вимоги ТОВ «Венатор» та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 10.10.2005 р. № 1034/23-4/0, від 09.03.2006 р.   № 1034/23-09/2, рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 19.12.2005 р. № 211/25-007 та про результати розгляду скарги від 20.02.2006 р. № 329/10/25-114.

Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та ДПА у м. Києві оскаржили їх в касаційному порядку. 

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 18.07.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 р., з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права, і прийняти нову постанову, якою в позові ТОВ «Венатор» відмовити.  

ДПА у м. Києві в касаційній скарзі також, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову місцевого господарського суду та ухвалу апеляційного господарського суду і прийняти нову постанову про відмову в позові.

В судовому засіданні суду касаційної інстанції представники першого та другого відповідачів просили задовольнити вимоги касаційних скарг.

Представники позивача вважають судові рішення законними та обґрунтованими та просили відмовити у задоволенні касаційних скарг як безпідставних.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2005 р. № 1034/23-4/0 та від 09.03.2006 р. № 1034/23-09/2, якими позивачу – ТОВ  «Венатор», згідно з пп. «б», «в» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено завищення бюджетного відшкодування на суму 19359 989 грн., в тому числі невідшкодованого на момент перевірки у сумі 17939 197 грн. та відшкодованого на момент перевірки у сумі 1420 792 грн.

У зв’язку з встановленням завищення суми бюджетного відшкодування податковими повідомленнями-рішеннями, відповідно до пп. 7.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами  та  державними  цільовими  фондами», визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі  1420 792 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 710396 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі акту               № 543/23-4/31815451 від 03.10.2005 р. «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки з питань правильності обчислення та достовірності віднесених сум податку на додану вартість до податкового кредиту ТОВ «Венатор» за серпень 2004 р.».

Згідно з висновками акту перевірки у ТОВ «Венатор» відсутнє право на бюджетне відшкодування на суму 19359 989 грн., у зв’язку з встановленням факту несплати податку в додану вартість до бюджету.

Податковий кредит ТОВ «Венатор» склався з сум податку на додану вартість, включених згідно податкових накладних, виданих ПП «Каскад-2002».

За результатами отриманої відповіді щодо проведеної зустрічної перевірки ПП «Каскад-2002» з питань взаємовідносин з ТОВ «Венатор» встановлено, що ПП «Каскад-2002» відповідно до ухвали від 18.03.2005 р. господарського суду Львівської області у справі № 6/335-29/274 визнано банкрутом. Державну реєстрацію юридичної особи припинено 08.04.2005 р.

Проведеною ДПІ у Франківському районі м. Львова позаплановою перевіркою ПП «Каскад-2002» з питань взаємовідносин з ТОВ «Венатор» за період: листопад  2002 р. - червень 2003 р. встановлено постачальника по другому ланцюгу поставки - ТОВ «Хімотекс». ТОВ «Хімотекс» відповідно до ухвали господарського суду Львівської області у справі № 6/244-29/205 також визнано банкрутом.

Також перевіркою встановлено, що ТОВ «Хімотекс» при реалізації нафтопродуктів у виданих податкових накладних виділяв із загальної вартості реалізованого товару суму податку на додану вартість «в тому числі» за ставкою 20 %. Складені податкові накладні зареєстровані в книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) у розділі «Обсяги продажу на митній території України товарів (робіт, послуг), по яких виникає податкове зобов’язання» у рядку 16 відображено базу оподаткування та у рядку 17 - відповідну суму ПДВ.

Зазначені операції з продажу нафтопродуктів на митній території України ТОВ «Хімотекс» в деклараціях з податку на додану вартість задекларовано в рядку 4 кол. А «операції, які звільнені від оподаткування». Суми податкового зобов’язання з ПДВ по виданим податковим накладним при реалізації нафтопродуктів ТОВ «Хімотекс» не декларувало в рядку 1 «операції, що оподатковуються за ставкою 20%», а тому, за висновком податкового органу, і не сплачувало до бюджету.

Реалізовані на митній території України нафтопродукти ТОВ «Хімотекс» виробляло на ВАТ «Херсоннафтопереробка» за відповідними договорами з переробки нафтової сировини, яка була імпортована. При цьому сплату податку на додану вартість за ввезену нафту-сирець на митну територію України ТОВ «Хімотекс» відстрочувало шляхом оформлення податкових векселів.

Вказані обставини, за висновком відповідача 1, призвели до порушення ТОВ «Венатор» вимог п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податковий кредит за серпень 2004 року склався із сум податку на додану вартість, який постачальники позивача безпідставно та всупереч вимогам чинного законодавства не сплатили до бюджету, а тому у ТОВ «Венатор» відсутнє право на бюджетне відшкодування на суму 19359 989 грн.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (в редакції наказу ДПА України від 02.03.2001 р. № 82) позивач оскаржив вищевказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішеннями про результати розгляду скарг ТОВ «Венатор» ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.12.2005 р. № 211/25-007 та ДПА у м. Києві від 20.02.2006 р. № 329/10/25-114 скарги позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та ДПА в м. Києві, з огляду на слідуюче.     

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість визначено Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення правовідношення, щодо реалізації прав за яким виник спір між сторонами), податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-   або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів  (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)  - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; -  або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити всі необхідні реквізити, які визначені вказаною правовою нормою. 

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього закону.  

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковий кредит ТОВ «Венатор» склався з сум податку на додану вартість, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними ПП «Каскад-2002», виписаними на адресу позивача, які повністю відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами встановлено, що на момент складання ПП «Каскад-2002» на адресу позивача податкових накладних, дане підприємство було зареєстровано платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Також судами встановлено факт перерахування позивачем в повному обсязі на користь ПП «Каскад-2002» коштів за отримані нафтопродукти, в тому числі і податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає нормативно обґрунтованою правову позицію судів попередніх інстанцій про помилковість висновку податкового органу про не підтвердження ТОВ «Венатор» права на податковий кредит з огляду на несплату ПП «Каскад-2002» та ТОВ «Хімотекс» (постачальниками по другому та третьому ланцюгу поставки) податку на додану вартість до бюджету.

По-перше, як вбачається з матеріалів справи, судами встановлено, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами факту несплати ПП «Каскад-2002» та ТОВ «Хімотекс» податкових зобов’язань, що виникли за результатами здійснення господарських операцій з позивачем.

По-друге, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку – особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платник податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повному та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, як випливає з наведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування на накладання штрафних санкцій.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності у податкового органу підстав для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та визначення до сплати податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями скаржників на порушення судами п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки спірним у цій справі є питання про право позивача на податковий кредит, а зазначений пункт 1.8 дає лише визначення терміну «бюджетне відшкодування» і не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт дає загальне розуміння поняттю «бюджетне відшкодування» і є відсильною нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Іншою такою нормою Закону України «Про податок на додану вартість» є              пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, який у період, до якого відносяться спірні правовідносини, передбачав, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. На підставі пп. 7.7.3 п. 7.7  ст. 7 цього ж Закону відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України підлягає сума, яка при її визначенні згідно з підпунктом 7.7.1 має від’ємне значення.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо проведення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва позапланової перевірки ТОВ «Венатор» без дотримання вимог чинного законодавства щодо призначення та проведення як планових, так і позапланових перевірок суб’єктів господарювання також відповідає нормам матеріального права, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій було досліджено довідку ДПІ у Шевченківському районі від 01.06.2005 р. № 1046/23-4/31815451 «Про результати  позапланової виїзної документальної перевірки з питання обчислення та своєчасності сплати сум податку на додану вартість ТОВ «Венатор» за період серпень, грудень 2004 р., січень 2005 р.», якою порушень податкового законодавства з боку позивача не встановлено.

Як встановлено судами, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва з 28.09.2005 р. по 03.10.2005 р. фактично було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питання перевірки правильності обчислення та достовірності віднесених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за серпень 2004 року.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, яка діяла на час перевірки позивача) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Тобто, з даної правової норми вбачається, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові перевірки, які є виключно виїзними.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено проведення позапланових невиїзних перевірок.

На підставі вказаного, колегія суддів погоджується з висновком судів, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, здійснюючи з 28.09.2005 р. по 03.10.2005 р. позапланову перевірку позивача, в порушення положень законодавства проводила її у приміщені податкової інспекції.

Відповідно до ч. 6 ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, які визначені даною правовою нормою.

Згідно ч. 8 ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» позапланова виїзна перевірка здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.

Згідно з ч. 1 ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

- направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови  наявності  підпису  керівника  органу  державної  податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

- копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Як встановлено судами, відповідачами не було надано до матеріалів справи наказу начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, який міг би свідчити про призначення позапланової перевірки позивача та наводив визначені законодавством підстави для її проведення та направлення на проведення позапланової перевірки позивача з 28.09.2005 р. по 03.10.2005 р.

Як визначено ст. 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Колегія суддів, як і суди попередніх інстанцій, не приймає до уваги посилання відповідачів на те, що податковим органом проведено документальну невиїзну перевірку на підставі п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки саме в акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зазначено тип проведення перевірки: невиїзна позапланова. 

Також, колегія суддів не погоджується з посиланнями скаржників на порушення судами норм процесуального права стосовно не встановлення повноважень особи, яка підписала позовну заяву, довіреності представників, а також інші документи від імені ТОВ «Венатор».

Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції досліджено належним чином завірені копії протоколу позачергових зборів учасників ТОВ «Венатор» від 28.02.2006 р. та наказу директора ТОВ «Венатор» від 01.03.2006 р.            № 4-ос, які свідчать про обрання Яцури І.С. директором ТОВ «Венатор».

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі № 11/224-А господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

В зв’язку з цим, касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві слід залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі           м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2006 р. та постанову господарського суду м. Києва від 18.07.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                  (підпис)                     Рибченко А.О.

Судді                                                (підпис)                     Брайко А.І.

(підпис)                     Голубєва Г.К.

                                                              (підпис)                     Карась О.В.

(підпис)                     Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                   Рибченко А.О.