Постанова № 86429885, 03.12.2019, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/727/19

Провадження № 2-а/675/58/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Столковського В. І., з участю: секретаря судового засідання – Гедзенюк В. В., позивача – ОСОБА_1 Р. В., представника відповідача – Марчука О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в м. Ізяслав у режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що з 11 серпня 2017 року по 30 червня 2018 року він перебував у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)». У цей період адміністрація виправної установи грубо порушувала його право на здійснення телефонних дзвінків до рідних та адвокатів. Зазначені порушення полягають у тому, що відповідачем встановлено незаконний графік, згідно якого засудженим надавалося право на здійснення лише двох телефонних дзвінків на тиждень. У 2017 році позивач перебував у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)» 142 дні, за цей час йому дозволили тільки 21 телефонний дзвінок. Також у 2018 році йому надавали можливість здійснення лише двох телефонних дзвінків на тиждень.

ОСОБА_2 вказує, що такими незаконними діями відповідач свідомо мав намір заподіяти шкоду його психічному здоров`ю та знищити його соціальні зв`язки.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просить суд визнати дії адміністрації Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) незаконними та стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою судді від 08 квітня 2019 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору до підготовчого судового засідання, прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05 липня 2019 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання до суду вказаного адміністративного позову, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 03 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду з позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 свій адміністративний позов підтримав та просить його задовольнити.

Представник відповідача Марчук О. А. заперечив проти заявленого позову, вказав, що телефонні дзвінки засудженим у виправній установі надаються з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому законні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 відсутні.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до приписів п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправними дій та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями п. 13-1 ч. 1 ст. 537, п. 1 ч. 2, ч. 9 статті 539 КПК України засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 з 11 серпня 2017 року по 30 червня 2018 року відбував покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)» за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2014 року.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо забезпечення його права на здійснення телефонних дзвінків, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до ст. 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання (ст. 3 КВК України).

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Частиною 5 ст. 110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.

Порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.

Отже, Кримінально-виконавчим кодексом України передбачено, що конкретні умови надання телефонних розмов мають визначатися Міністерством юстиції України.

Так, порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі на час існування спірних правовідносин регулювали Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 (далі - Правила).

Вказані Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).

Адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин. Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв`язку, які знаходяться на обліку установи. Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого і під контролем представника адміністрації протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених. Засудженим, які відбувають стягнення у виді поміщення у ДІЗО, карцер або переведення до ПКТ (ОК), телефонна розмова, як виняток, може бути надана з метою виховного впливу або у зв`язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім`ї) (п. 2 розділу XIV Правил).

Таким чином, права засуджених до позбавлення волі захищені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання виконання покарань, при цьому, умови виконання покарання, зокрема у виді довічного позбавлення волі, визначені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які є обов`язковими до виконання як адміністрацією установ виконання покарань, так і усіма засудженими.

16 січня 2018 року відповідачем прийнято наказ № 100/ОД-18 «Про здійснення засудженими Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» телефонних розмов у межах рухомого мобільного зв`язку та користування глобальною мережею Інтернет», згідно з п.п. 2-4, 11 якого телефонні розмови у мережах рухомого (мобільного) зв`язку та користування глобальною мережею Інтернет в колонії здійснюється за рахунок засудженого і під контролем представника адміністрації протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, в службовому приміщенні, яке визначене керівництвом установи; телефонні розмови надаються засудженим за їх письмовими заявами, в яких зазначається: адреса, телефонний номер абонента та тривалість розмови. Факт надання засудженим телефонної розмови фіксується у спеціальному журналі посадовою особою, під контролем якої здійснювалася розмова. Письмові заяви подаються за три доби до проведення телефонної розмови. Використані заяви передаються до бухгалтерії колонії для проведення відповідних розрахунків.

Черговість надання телефонних розмов засудженими дільниці посиленого контролю здійснюється покамерно, а в секторі довічного позбавлення волі та дільниці ресоціалізації телефонні розмови надаються згідно алфавіту. У вихідні та святкові дні надання телефонних розмов здійснюється по стаціонарних телефонних апаратах, а в окремих випадках за наявності можливості належного контролю та нагляду за засудженими можуть бути надані телефонні розмови в мережі рухомого (мобільного) зв`язку.

Аналогічні правила надання телефонних розмов засудженим містить Положення про здійснення засудженими Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв`язку згідно частини 5 статті 110 КВК України, затверджене начальником вказаної виправної колонії 19 січня 2018 року.

У відповідності з приміткою до наказу начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» № 69/ОД-18 «Про затвердження розпорядку дня для засуджених Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 05 січня 2018 року, телефонні переговори надаються без обмежень їх кількості: понеділок – п`ятниця з 09 год. 00 хв. по 11 год. 30 хв. та з 14 год. 00 хв. по 17 год. 00 хв., окрім вихідних та святкових днів.

Даючи правову оцінку доводам позивача стосовно порушення відповідачем його права на здійснення телефонних розмов без обмеження їх кількості та тривалості, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово звертався до адміністрації Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» з письмовими заявами про надання права на здійснення телефонних розмов зі своїми рідними та адвокатом, зокрема, 06, 07, 13, 14, 20, 22 листопада 2017 року; 05, 06, 14, 15, 18 грудня 2017 року; 04, 09, 12 січня 2018 року; 02, 06, 08, 13, 15, 20, 22, 26, 27 лютого 2018 року; 06, 12, 16, 20, 23, 26 березня 2018 року; 02, 05, 11, 13, 17, 19 квітня 2018 року; 04, 11, 15, 18, 21 травня 2018 року; 01, 04, 08, 11, 15, 19, 22, 25 червня 2018 року. Вказані обставини підтверджуються копіями особистих письмових заяв позивача, які містяться у матеріалах даної справи та справи № 675/2559/17.

Відповідно до відміток, які містяться на вищевказаних заявах, телефонні розмови надавалися відповідачем за кожною заявою ОСОБА_2 .

Крім того, в матеріалах справи містяться копії витягів з журналів надання телефонних розмов для засуджених до довічного позбавлення волі №№ 7410, 7530, 7677, 7841 по Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)», з яких встановлено, що позивач користувався своїм правом на телефонні розмови з особами, які знаходяться за межами установи закладу виконання покарань, здійснюючи дзвінки, зокрема, 19, 29, 31 серпня 2017 року; 04, 08 вересня 2017 року; 02, 11 жовтня 2017 року; 06, 08, 13, 15, 20, 22 листопада 2017 року; 05, 06, 08, 14, 15, 18, 20 грудня 2017 року; 02, 06, 08, 13, 15, 20, 22, 27 лютого 2018 року; 01, 06, 07, 13, 16, 20, 23, 28 березня 2018 року; 04, 06, 11, 13, 17, 19 квітня 2018 року; 11, 15, 21, 22 травня 2018 року; 01, 08, 12, 16, 19, 22, 26 червня 2018 року.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка інспектор відділення соціально-психологічної служби Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» Микульський ОСОБА_3 . показав суду, що телефонні переговори для засуджених надаються у колонії згідно вимог чинного законодавства без обмеження їх кількості. Жодним графіком надання дзвінків адміністрація установи не керується та не керувалася щодо позивача у даній справі ОСОБА_2 . Також вказаний свідок заперечив факт наявності випадків приховування письмових заяв засуджених щодо надання їм телефонних розмов.

Разом з тим, з 14 год. 00 хв. 19 січня 2018 року по 14 год. 00 хв. 02 лютого 2018 року та з 16 год. 00 хв. 19 квітня 2018 року по 16 год. 00 хв. 03 травня 2018 року ОСОБА_2 перебував у карцері у зв`язку з застосуванням щодо нього дисциплінарних стягнень за відповідними вмотивованими постановами начальника колонії. У період перебування у карцері телефонні розмови позивачу не надавалися, виняткових особистих обставин, які, як виняток, зумовлювали б необхідність надання йому такого права, ОСОБА_2 у своєму позові не наведено.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідачем дотримано порядок надання позивачу телефонних розмов згідно Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Що стосується показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які відбувають покарання у ЗВК № 58 та які суду ствердили, що зі сторони адміністрації колонії відносно засуджених постійно порушуються права на здійснення телефонних дзвінків, дзвінки надаються не частіше двох разів на тиждень згідно внутрішнього графіку надання телефонних розмов, приховуються письмові заяви щодо надання права на телефонні переговори, суд розцінює вказані покази критично, оскільки більшість із зазначених засуджених не перебували із позивачем у одній камері, а тому їм не можуть бути відомі обставини, які підтвердити б викладені ОСОБА_2 доводи. Крім того, дані свідки чітко не вказали на час, коли вони перебували з позивачем у одній камері, а також на конкретні дати подання останнім письмових заяв про надання права на телефонні дзвінки, що були приховані відповідачем. Відтак, покази зазначених свідків із урахуванням вимог ст. 73-76 КАС України щодо належності, допустимості, достовірності і достатності доказів не можуть бути підтвердженням викладених ОСОБА_2 доводів щодо порушення відповідачем його права на здійснення телефонних розмов.

Зважаючи на зазначене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визнання дій Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) незаконними слід відмовити.

Суд зауважує, що посилання відповідача на дотримання ним вимог наказу № 148/ОД-19 від 12 квітня 2019 року «Про здійснення засудженими Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» телефонних розмов у межах рухомого мобільного зв`язку та користування глобальною мережею Інтернет» та Положення про здійснення засудженими Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв`язку згідно частини 5 статті 110 КВК України, затвердженого начальником вказаної виправної колонії 12 квітня 2019 року, є помилковими, оскільки вказані наказ та положення було прийнято у період, коли позивач ОСОБА_2 вже не перебував у ЗВК № 58, а тому вони не врегульовують спірні правовідносини.

Відносно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не було доведено заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій та рішень Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)», при цьому така позовна вимога є похідною від інших заявлених вимог, в задоволенні яких відмовлено, а тому в суду немає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди.

Також суд враховує наявність рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 травня 2018 року у справі № 675/2559/17, яка розглядалася судом у порядку цивільного судочинства, предметом розгляду якої були вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, завданої останньому неналежним забезпеченням права на телефонні розмови. Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили 09 жовтня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено та констатовано відсутність порушень його прав адміністрацією Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)».

Відповідно до ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58) про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 : перебуває у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, рнокпп у матеріалах справи відсутній.

Відповідач Державна установа «Замкова виправна колонія (№ 58)»: місце знаходження - м. Ізяслав, вул. Гагаріна, 2 Хмельницької області, код ЄДРПОУ – 08564771.

Повне судове рішення складене 13 грудня 2019 року.

Суддя: В. І. Столковський