Рішення № 86427926, 06.12.2019, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/663/19

Провадження № 2/459/659/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2019 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Новосада М.Д.

з участю секретаря судового засідання Шульган Л.І.

представника відповідача ОСОБА_1 В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Червонограді цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Мегабанк» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В :

07.03.2019 р. позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить: 1) визнати кредитний договір №21-028-850-2-18-Г від 29.01.2018 р. недійсним з моменту його укладення; 2) повернути сторони в попередній стан.

В обґрунтування позову вказав, що 29.01.2018 р. між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №21-028-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), за яким банк надав йому споживчий кредит в розмірі 26 936, 66 грн. на строк до 28.01.2020 р. під 15% річних. Зазначає, що при укладенні кредитного договору його було введено в оману, такий містить ряд незаконних та несправедливих умов, що на його думку є підставою для визнання правочину недійсним. Зокрема посилається на наступне: 1) текст договору надруковано дрібним шрифтом, чим порушено ч.3 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»; 2) п. 2.4. договору встановлено річну процентну ставку 15%, а п. 2.5. встановлено реальну процентну ставку 108,086%, яка є нерозумно високою; 3) п. 2.8. передбачена комісійна винагорода за обслуговування «кредитної заборгованості»; 4) п.2.2 строк кредитування встановлено з 29.01.2018 р. до 28.01.2020 р., а згідно п.7.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.01.2023 р., що суперечить ст. 252, ч.1 ст. 631 ЦК України; 5) незгода із порядком та умовами нарахування відсотків та штрафів за користування кредитом відповідно до п.п. 2.11, 3.2.1; 6) п.3.2.4 яким нав`язано необхідність «застрахувати своє життя на користь кредитодавця»; 7) п. 4.1 нав`язано в безальтернативному порядку вигідний кредитодавцю та невигідний позичальнику ануїтетний спосіб повернення кредиту; 8) п.4.3 при розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається за календарну, що на його думку такі умови є незаконними, та містять арифметичну схему обману; 9) п.5.3. яким передбачено надання згоди на обробку персональних даних без обмежень, що на його дмку є незаконним, та порушують його право на захист персональних джаних; 10) п. 5.4 передбачено, що в невідомо яких првилах можуть міститись невідомо які умови договору; 11) п.п. 6.1-6.3 якими передбачено потрійну відповідальність у виді неустойки, за одне і те ж порушення зобов`язання; 12) в порушення вимог ч.2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» паспорт споживчого кредиту не містить інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця, що значно полегшило відповідачу ввести його в оману при укладенні спірного договору, безальтернативного нав`язування невигідних і незаконних умов. Посилаючись на зазначені обставини та положення статей 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», просить позов задовольнити.

18.04.2019 р. представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останньою спростовано кожен із мотивів позивача, та відповідно посилаючись на незаконність і необгрунтованість позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову.

В подальшому сторони скористались своїми процесуальними правами на подачу до суду відповіді на відзив (03.05.2019 р.) та заперечення (17.05.2019 р.) мотиви яких в сою чергу зводяться до незгоди і спростування доводів один одного.

25.03.2019 року у справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначалось на 22.08.2019 року.

22.08.2019 року підготовче провадження було закрито, справа призначалась до судового розгляду по суті на 06.12.2019 року.

Позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов просить задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила та пояснила, що позивачпротягом 14 календарних днів із заявою про розірвання договору до банку не звертався, тіло кредиту не повернув, а звернувся з даним позовм лише після того, як банк подав до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості. Додатково зазначає, що у відповідності до кредитного договору позивач ствердив що шрифт не має значення. Твердження позивача про завищену процентну ставку є безпідставники, оскільки є розрахована формула. Спірний договір був укладений у відповідності до вимог ЗУ «Про споживче кредитування» відповідно до якого банк вправі включати комісії. Ствердила, що позивач перекручує умови договору, зокрема: є правова позиція ВС щодо строку кредитування; щодо процентної ставки після закінчення строку кредитування, то банк зменшив таку суму; щодо вимоги про страхування, то дана вимога була погодженою сторонами. Умовами договору було визначено два способи погашення заборгованості, і позивач невиразив жодних заперечень щодо ануїтетного способу. Що стосується заперечень позивача щодо обробки персональних даних, то при укладенні спріного договору останній заперечень не висловлював. Зазначає, що усі умови договору є письмовими та викладені у договорі, подвійного стягнення не допускається. Також стверджує, що всі умови є у паспорті споживчого кредитування. Позивач погодився з усіма умовами договору, отримав примірник правочину, та свойм правом розірвання договору протягом 14 календарних днів не скористався.

Дослідивши докази, суд прийшов до наступного висновку.

29.01.2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Мегабанк», правонаступником якого є АТ «Мегабанк», було укладено кредитний договір №21-028-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами) (далі – Договір), відповідно до умов якого, позивач отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 26 939, 66 грн. на строк з 29 січня 2018 року до 28 січня 2020 року, зі сплатою 15 відсотків річних за користування кредитом. Загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить 48 267,49 грн. Додатком №1 до кредитного договору №21-028-850-2-18-Г від 29.01.2018 року є розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки та графік платежів.

Умовами спірного договору передбачені права та обов`язки сторін, порядок повернення та нарахування процентів, особливі умови та відповідальність сторін.

Згідно з п.п. 5.5, 3.2.3, 4.1, 4.3 Договору, своїм підписом позичальник підтверджує, що з правилами, які розміщені на офіційному сайті банку www.megabank.ua та/або у відділеннях Банку, а також умовами Договору, ознайомлений і згодний. Шрифт тексту, що застосований у правилах, договорі та додатках до нього, жодним чином не ускладнюють його читання та розуміння змісту та суті цих документів.Укладення цього договору відповідає його інтересам, внутрішній волі та волевиявленню, а також підтверджує відсутність будь-якої умови чи обставини, які б позичальник вважав незрозумілими, обтяжливими для нього та такими, що порушують та позбавляють його прав, які він звичайно мав до укладення цього договору. Один оригінал цього договору із додатками, тарифами, паспортом споживчого кредиту ним отримані, з реальною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту на дату укладення договору, а також графіками платежів у письмовій формі ознайомлений. Позивач зобов`язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах.Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтет ними платежами передбаченими договором. Сплата ануїтетних платежів здійснюється позивачем щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.Нарахування процентів за користування кредитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).

У відповідності до п.3.2.4 Договору, між сторонами укладено договір добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби та від нещасного випадку №21-028-18-Г-НВ/З від 29.01.2018 р., з умовами якого позивач погодився.

Окрім цього до укладення спірного Договору, позивачу було надано паспорт споживчого кредиту «Споживчий кредит готівкою» із Додатком №1 до паспорта споживчого кредиту із розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки та графік платежів, із умовами якого позивач ознайомився, про що свідчать підписи останнього у наведених документах.

Згідно ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Так, відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, зазначених п.2 ч.1, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики . Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» встановлена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності.

Так, в позовній заяві позивач зазначив про те, що він уклав оспорюваний договір під впливом обману, оскільки до нього було застосовано нечесну підприємницьку діяльність, оскільки при укладанні оспорюваного договору в такий включено умови, які є несправедливими, що суперечить вимогам ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено наданими доказами, позивач добровільно виявив бажання скористатися послугами відповідача та укласти оспорюваний договір.

Відповідно до статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

ОСОБА_2 вказує в позовній заяві на те, що при укладенні оспорюваного правочину відповідач ввів його в оману, включивши у договір ряд незаконних та несправедливих умов, свої міркування останній виклав у 12 пунктах.

Так у п.п. 1, 2, 6, 7, 9, 10, 12 позивач порушує питання щодо: розміру шрифту спірного договору, розміру реальної процентної ставки, вимог страхування в кредитному договорі, встановлення ануїтетного способу повернення коштів, надання згоди на обробку персональних даних, правил обслуговування клієнтів, надання інформації про споживчий кредит.

Дослідивши матеріали справи, твердження позивача наведені у вказаних вище пунктах не найшли свого підтвердження виходячи із наступного:

- відповідно до п.5.5 Договору, позивач своїм підписом підтвердив, що у нього відсутні застереження та зауваження щодо шрифту тексту Договору;

- розмір реальної процентної ставки визначений умовами Договору укладеного між сторонами та додатку №1 в якому заначений розрахунок, відповідає «Правилам розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» затверджені Постановою НБУ №49 від 08.06.2017 року, та приписам ч.1 ст.1, ч.1 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування»;

- п.3.2.4 Договору встановлено обов`язок укладення договору страхування, із умовами якого позивач погодився, що підтверджується його підписом у спріному Договорі, а також укладеним між сторонами договором добровільного страхування здоров`я на випадок хвороби та від нещасного випадку №21-028-18-Г-НВ/З від 29.01.2018 р.;

- втановлення ануїтетного способу повернення кредиту визначено умовами Договору, підписання позивачем Договору та додатку №1 свідчить про згоду останнього на такий спосіб повернення кредиту;

- п.5.3 Договору позивач надав згоду на обробку персональних даних;

- відповідачем дотримано правила надання позивачу інформації про споживчий кредит встановлені ч.ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», що підтверджується підписом позивача у паспорті споживчого кредиту «Споживчий кредит готівкою» із Додатком №1 до паспорта споживчого кредиту із розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки та графік платежів;

- що стосується правил обслуговування клієнтів АТ «Мегабанк», то п.1.3 Договору визначено, що спірний Договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», з умовами якого позивач ознайомився (п.5.5 Договору), такий стандарт відповідає вимогам ст. 634 ЦК України.

Окрім цього у п.3 позивач порушує питання щодо незаконного нарахування комісійної винагороди за послуги з обслуговування кредитної заборгованості, проте вказані твердження не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Згідно п.2.8 Договору, за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду в розмірі 2,5% від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Кредитний договір №21-028-850-2-18-Г від 29.01.2018 року був укладений у відповідності до вимог Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року, який набрав чинності 10 червня 2017 року, норми якого не містять жодних заборон щодо встановлення кредитодавцем комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця, а лише зобов`язують їх надавати всю інформацію щодо загальних витрат споживача за споживчим кредитом.

При укладенні спірного Договору відповідачем в повному обсязі виконані вимоги Закону України «Про споживче кредитування», про що свідчить Додаток №1 до кредитного договору №21-028-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами) від 29.01.2018 р., в якому викладено графік платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, у тому числі погашення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідно до п.3.2.3. Договору, позивач зобов`язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за Договором на передбачених договором умовах. Відповідно до ст.4 Закону України «Про споживче кредитування» законодавство про споживче кредитування ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

Так, Національний банк України своїми листами (від 16 червня 2007 року №40-117/2093-6134, від 16 липня 2007 року №40-2429-7199) підтвердив правомірність запровадження банками комісії та включення її до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту. Зокрема, зазначено, що до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, можуть відноситися: відкриття поточого/карткового рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, що наприклад, пов`язано з бажанням позичальника отримувати виписки за кредито/картковим рахунком, здійснення валютно-обмінних операцій, надання консультаційних, у тому числі юридичних послуг тощо.

Відповідно до п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, відповідно до вказаного, до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві, відносяться, зокрема, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості.

Відтак, послуга, якою є комісія за обслуговування кредиту, вчиняється на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов`язань за цим договором, направлена на запобігання виникнення випадків прострочення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, а отже, не підпадає під визначення послуг, за які відповідач не може отримувати винагороду.

Також у п.4 позивач порушує питання щодо строку кредитування, що не відповідає вимогам ч.1 ст.631 ЦК України, проте вказані твердження не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Ч.1 ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п.2.2 Договору, кредит надано на строк з 29.01.2018 р. по 28.01.2020 р..

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 28 січня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним.

Закінчення строку договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Дострокове розірвання договору здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством та цим договором (п.7.2. Договору).

Таким чином, сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов`язань, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів.

Такі висновки і міркування відповідають відповідають позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 19.03.2014 р. (провадження № 6-20цс14).

Окрім цього у п.5 позивач порушує питання щодо порушення процентної ставки після закінчення строку кредитування, проте вказані твердження не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.11 Договору, процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний в п.2.2 Договору, становить 0,1 % річних.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином відповідач скористався своїм правом, у відповідності до закону, визначити в договорі розмір відсотків на час прострочення повернення кредиту.

Крім того у п. 8 позивач порушує питання щодо розрахунку розміру процентів, проте вказані твердження не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.3. Договору, нарахування процентів за користування кредитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).

Метод нарахування відсотків факт/360 передбачений чинним законодавством та нормативними актами НБУ зокрема Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, відповідач не приховував від позивача метод нарахування процентів за кредитним договором та передбачив таку умову в Договорі, що виключає у його діях нечесну підприємницьку практику.

Також у п. 11 позивач порушує питання щодо встановлення неустойки за несвоєчасне повернення кредиту, проте вказані твердження не відповідають дійсності з огляду на наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Кредитним договором передбачені різні види неустойки за різні види порушень його умов, так п.6.1 Договору передбачена неустойка у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення за несвоєчасне погашення ануїтетних платежів, у разі їх прострочення терміном до 90 календарних днів, тоді як п. 6.3 Договору передбачений штраф в розмірі 45% від суми Кредиту за порушення строків сплати ануїтетних платежів у разі їх прострочення терміном понад 90 календарних днів.

Згідно п. 4.4 Договору у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів. Кредитодавець обліковує заборгованість за Кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. При цьому правовідносини сторін за цим Договором не втрачають своєї чинності та діють протягом строку дії Договору. З цього моменту Кредитодавець припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому в п. 2.11 цього Договору, а за невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійних винагород Позичальник сплачує штраф у розмірі, передбаченому п. 6.3 цього Договору.

Таким чином, у випадку прострочення сплати ануїтетних платежів строком до 90 днів застосовується пеня, а у випадку прострочення сплати ануїтетних платежів строком понад 90 днів застосовується штраф. Одночасне застосування штрафу та пені Договором не передбачено.

При підписанні кредитного договору ОСОБА_2 погодився з умовами даного правочину і прийняв на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання договору ним було отримано передбачену даним договором суму кредиту, а також отримано примірник правочину, що давало йому додаткову можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, що передбачено у статті 15 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що позивач протягом 14 календарних днів із заявою про відмову від договору про споживчий кредит до АТ «Мегабанк» не звертався.

Таким чином, ОСОБА_2 при укладенні кредитного договору був згідний з його умовами, не мав наміру розірвати його, а намір визнання договору недійсним, виник у нього у зв`язку з тим, що АТ «Мегабанк» подано позовну заяву про стягнення з нього заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він після підписання договору оспорював або намагався змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення.

Також позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві, що є його обов`язком відповідно до засад змагальності процесу за статтею 10 ЦПК України.

Таким чином, дослідивши вищезазначений договір, суд прийшов до висновку, що посилання та твердження позивача на нечесну підприємницьку практику та несправедливі умови договору - не знайшли свого підтвердження. Даний договір відповідає вимогам закону, а тому правових підстав для його визнання недійсним, що передбачені статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України, а саме - невідповідності його вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" – відсутні.

За таких обставин та міркувань суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовуОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Мегабанк» (код ЄДРПОУ 09804119, м. Харків, вул.. Алчевських, 30) про захист прав споживачів – відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 13.12.2019 р.

Суддя: М. Д. Новосад