Рішення № 86427368, 12.12.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1475/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Ярошенко Олександра Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112"

про стягнення 535 867,89 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін

№112"

до Фізичної особи-підприємця Ярошенко Олександра Анатолійовича

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Малеванчук І.В.;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Ярошенко Олександр Анатолійович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСТОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАГІН № 112" про стягнення 535 867,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 07/14 від 07.08.2014 в частині здійснення повернення останнім, отриманих на виконання зазначеного договору грошових коштів. У зв`язку із вищенаведеним позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 235 000,00 грн. основного боргу, 266 282,00 грн. інфляційних втрат, 34 585,89 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 18.06.2019 було відкрито провадження у справі № 911/1475/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклика) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 12.08.2019 вирішено здійснювати розгляд справи №911/1475/19 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 04.09.2019.

В судовому засіданні 04.09.2019 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та задоволено.

04.09.2019 в судове засідання представник відповідача не з`явився, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

04.09.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 09.10.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

17.09.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

09.10.2019 в судове засідання представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 09.10.2019 судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали суду, якою суд відклав підготовче судове засідання на 07.11.2019 та витребував у позивача додаткові документи по справі.

05.11.2019 відповідачем подано до суду клопотання про ознайомлення, а 07.11.2019 - відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд застосувати до позовних вимог позовну давність та в задоволенні позовних вимог відмовити.

Також, 07.11.2019 відповідачем подано до Господарського суду Київської області зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" до Фізичної особи-підприємця Ярошенко Олександра Анатолійовича про визнання недійсним договору № 07/14 про надання поворотної фінансової допомоги.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" стверджує, що спірний договір було укладено із перевищенням повноважень з боку відповідача. Зазначені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання спірного договору недійсним.

07.11.2019 в судовому засіданні представник позивача заявив усне клопотання про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву у зв`язку із пропуском відповідачем строку на подачу, встановленого судом.

В судовому засіданні 07.11.2019 суд, керуючись нормами ст. 118 ГПК України, з урахуванням пропуску строку, встановленого в ухвалі суду від 12.08.2019, оголосив на місці ухвалу про залишення відзив на позовну заяву без розгляду, яку занесено до протоколу судового засідання.

Також, суд, протокольною ухвалою суду від 30.09.2019, прийняв зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСТОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАГІН № 112" до Фізичної особи-підприємця Ярошенко Олександра Анатолійовича про визнання недійсним договору № № 07/14 від 07.08.2014 до спільного розгляду з первісним позовом.

07.11.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 20.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

11.11.2019 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

20.11.2019 відповідачем за первісним позовом подано до суду письмові пояснення по справі та заяву щодо застосування до позовних вимог позовну давність і контррозрахунок з урахуванням позовної давності.

20.11.2019 позивачем за зустрічним позовом подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, а також клопотання про відкладення судового засідання.

20.11.2019 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 911/1475/19 на 12.12.2019 до судового розгляду по суті, яка занесена до протоколу судового засідання.

12.12.2019 через канцелярії суду відповідач за первісним позовом подав клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з тим, що представник відповідача знаходиться на лікарняному.

Представник позивача за первісним позовом проти задоволення зазначеного клопотання заперечує.

Судом досліджено та відхилено клопотання представника відповідача за первісним позовом, оскільки доказів на його обгрунтування стороною не подано.

В судовому засіданні 12.12.2019 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по суті первісних позовних вимог, відповідно до яких первісний позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом не виконані зобов`язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 07/14 від 07.08.2014 в частині здійснення повернення, отриманих на виконання зазначеного договору грошових коштів. У зв`язку із вищенаведеним, позивачем за первісним позовом подано зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача за первісним позовом 235 000,00 грн. основного боргу, 266 282,00 грн. інфляційних втрат та 34 585,89 грн. 3% річних.

В свою чергу, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в дане судове засідання не з`явився, усні заперечення по суті первісних позовних вимог не надав. Разом із тим, судом враховані письмові пояснення, подані стороною 20.11.2019, відповідно до яких, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" повністю заперечує позовні вимоги, посилаючись на недійсність договору № 07/14 від 07.08.2014 та застосування позовної давності.

Крім того, у зв`язку із відсутністю представника, усних обґрунтувань зустрічного позову представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) також не надано. Проте, судом враховано та досліджено зустрічну позовну заяву, а також викладені письмові пояснення у відповіді на відзив на зустрічний позов, в яких відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить суд визнати недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги № 07/14 від 07.08.2014.

За твердженнями позивача за зустрічним позовом, спірний договір було підписано з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" директором зазначеного товариства, Тагун В.М. із перевищенням повноважень, оскільки підпунктом 8.3.11 Статуту товариства, директор наділений правом укладати угоди від товариства без попереднього дозволу Загальних зборів, якщо сума таких договорів не перевищує 100 000,00 грн. Разом із тим, ціна спірної угоди перевищує дозволену умовою статуту суму і дозволу від Загальних зборів на укладання спірного договору у директора також не було.

В свою чергу, позивач за первісним позовом проти задоволення зустрічного позову заперечує, зазначаючи, що на момент укладання спірного договору йому не було відомо щодо наявних будь-яких обмежень повноважень директора відповідача за первісним позовом, в тому числі і щодо укладання угод, вартість яких перевищує 100 000,00 грн. Позивачем за первісним позовом наголошено, що станом на дату укладання спірного договору, у витязі з ЄДРПОУ у розділі уповноважених представників товариства зазначено - Тагун Валерій Миколайович (без обмежень). Також, сторона наголошує, що в даному випадку, має місце наступне схвалення правочину, оскільки грошові кошти, перераховані відповідачу останній прийняв та, в подальшому, частково почав виконувати свої зобов`язання до договору, шляхом здійснення часткового повернення фінансової допомоги.

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.12.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2014 між Фізичною особою-підприємцем Ярошенко Олександром Анатолійовичем (далі - сторона-1, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОСТОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАГІН № 112" (далі - сторона-2, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) було укладено договір № 07/14 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - договір). Пунктом 1.1 договору визначено, що сторона-1 надає стороні-2 безвідсоткову тимчасову поворотну фінансову допомогу, а сторона-2 зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів у порядку і в строки, визначені в цьому договорі.

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.4 договору, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 265 000,00 грн. (Двісті шістдесят п`ять тисяч) без ПДВ. Поворотна фінансова допомога надається стороні-2 на безоплатній основі, яка не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсації, як плати за користування такими коштами і не вважається прибутком. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб сторони-2 відповідно до статутних цілей його діяльності. Передання коштів стороні-2 в сумі, зазначеній у п. 2.1. цього договору, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони-2, а саме: п/р № НОМЕР_1 в АБ «Укргазбанк», м. Київ МФО 320478.

Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом, на виконання умов договору було передано відповідачу 265 000,00 грн. безвідсоткової фінансової допомоги, на підставі платіжного доручення № 311 від 11.08.2014 на суму 265 000,00грн. (копія наявна у матеріалах справи).

Згідно з п.п. 3.1 - 3.3 договору, сторона-2 зобов`язується повернути стороні-1 суму фактично наданої останнім безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги до 07 листопада 2014 року з можливістю пролонгації строку повернення допомоги за домовленістю сторін. Повернення суми поворотної фінансової допомоги сторона-2 здійснює самостійно, шляхом перерахування їх на банківський рахунок сторони-1, а саме: р/р НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк» м. Харків, МФО 351005. Повернення суми поворотної фінансової допомоги може бути проведено, як частинами так і повністю, в межах строків встановлених в пункті 3.1. даного договору.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснено часткове повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором у сумі 30 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 18.07.2017(копія наявна у матеріалах справи), у зв`язку із чим, на момент прийняття судом рішення, залишок неповернутих відповідачем за первісним позовом позивачу за первісним позовом грошових коштів становить 235 000,00 грн.

Згідно з п. 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту фактичного перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони-2 стороною-1 і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним. Договір може бути розірваним за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 07/14 від 07.08.2014, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Разом із тим, оскільки предметом зустрічної позовної заяви є саме визнання договору про надання поворотної фінансової допомоги № 07/14 від 07.08.2014 недійсним, тому господарським судом досліджено та встановлено наступне.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги № 07/14 від 07.08.2014, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Частинами 3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України господарський, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем за зустрічним позовом, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним, повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом посилався на те, що при підписанні спірного договору директор товариства - Тагун В.М, у відповідності то Статуту товариства, не мав належного обсягу повноважень, необхідних для здійснення відповідних дій. Тобто, підписав спірний договір із перевищенням повноважень, а тому, спірний договір, має бути визнано судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Дослідивши зустрічну позовну заяву, судом встановлено, що єдина підстава, яку останній вважає достатньою для визнання оспорюваного правочину недійсним є підписання директором товариства договору № 07/14 від 07.08.2014 з перевищенням своїх повноважень.

З огляду на що, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Тобто, представництво виникає, зокрема, з актів органу юридичної особи.

Згідно з п. 1, аб. 1 ч. 2 ст. 87 Цивільного кодексу України, для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. (ст. 97 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Цивільного кодексу України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Підпунктом 8.3.1 статуту позивача за зустрічним позовом визначено, що поточне керівництво діяльністю товариства здійснює одноособово виконавчий орган - директор.

Директор вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які відносяться до виключної компетенції Загальних зборів учасників( п.п. 8.3.2 статуту).

Відповідно до п.п н) п. 8.2.4 статуту, до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належить надання попереднього дозволу директору товариства на укладання від імені товариства договору (контракту) з третіми особами, сума якого перевищує 100 000,00 грн.

Умовами п.п. 8.3.11 статуту визначено, що директор товариства не має права укладати угоди від імені товариства без попереднього дозволу загальних зборів, якщо сума такого договору перевищує 100 000,00 грн.

Як було встановлено судом вище, у п. 2.1 спірного договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 265 000,00 грн.

Отже, з урахуванням визначених Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" в статуті чітких обмежень щодо наявних у директора товариства повноважень, в частині заборони укладати договори, сума яких перевищує 100 000,00 грн., без попередньої згоди загальних зборів, а також, беручи до уваги суму спірного договору, яка становить 265 000,00 грн., господарський суд встановив, що спірний договір укладено з боку позивача за зустрічним позовом директором із перевищенням його повноважень.

Одночасно, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частинами 1 та 3 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 по справі № 910/19005/17.

За приписами п. 3.4 ч. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як було встановлено судом, позивачем за первісним позовом, на виконання умов п. 2.1-2.4 договору, було передано відповідачу за первісним позовом 265 000,00 грн. безвідсоткової фінансової допомоги, на підставі платіжного доручення № 311 від 11.08.2014 на суму 265 000,00грн. (копія наявна у матеріалах справи).

Доказів повернення відповідачем за зустрічним позовом означених коштів, як помилково (безпідставно) отриманих матеріали справи не містять.

Крім того, 18.07.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "МОСТОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАГІН № 112" здійснено часткове повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором, шляхом перерахування зі свого р/р на р/р позивача за первісним позовом грошових коштів у сумі 30 000,00 грн. із призначенням платежу - повернення фін. допомоги зг. дог. 07/14, що підтверджується банківською випискою від 18.07.2017(копія наявна у матеріалах справи).

При цьому, судом враховані та досліджені твердження позивача за зустрічним позовом щодо відсутності, на думку сторони, в зазначеній дії наступного схвалення правочину, оскільки, на доказі, наявному у матеріалах справи, а саме: копії банківської виписки, відсутні підписи головного бухгалтера товариства та/або керівника, а також учасників загальних зборів.

З огляду на наведене, господарський суд наголошує, що механізм розпорядження товариством своїми грошовими коштами є виключно внутрішніми процесами товариства, яке самостійно регулює та визначає мету, ціль, а також призначення здійснених платежів. Крім того, суд зауважує, що законність здійсненого перерахування грошових коштів у сумі 30 000,00 грн., а також наявність прав у особи, яка здійснила таке перерахування не є предметом спору зазначеної справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, наведене вище у сукупності вказує на вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "МОСТОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАГІН № 112" дій, які вказують на подальше схвалення договору про надання поворотної фінансової допомоги №07/14 від 07.08.2014, що виключає у даному випадку можливість визнання вказаного договору недійсним з викладених у зустрічній позовній заяві підстав.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, з огляду на те, що заявником так і не було доведено наявності достатніх підстав для визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги №07/14 від 07.08.2014, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСТОБУДІВЕЛЬНИЙ ЗАГІН № 112".

З огляду на те, що судом відмовлено відповідачу за первісним позовом у визнанні недійсним спірного договору, тому судом розглядаються первісні позовні вимоги.

Як було встановлено судом та зазначено вище, 07.08.2014 між сторонами укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №07/14.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом, на виконання умов договору було передано відповідачу 265 000,00 грн. безвідсоткової фінансової допомоги, на підставі платіжного доручення № 311 від 11.08.2014 на суму 265 000,00грн. (копія наявна у матеріалах справи).

Згідно з п.п. 3.1 - 3.3 договору, сторона-2 зобов`язується повернути стороні-1 суму фактично наданої останнім безвідсоткової тимчасової поворотної фінансової допомоги до «07» листопада 2014 року з можливістю пролонгації строку повернення допомоги за домовленістю сторін. Повернення суми поворотної фінансової допомоги сторона-2 здійснює самостійно, шляхом перерахування їх на банківський рахунок сторони-1, а саме: р/р НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк» м. Харків, МФО 351005. Повернення суми поворотної фінансової допомога може бути проведено, як частинами так і повністю, в межах строків встановлених в пункті 3.1. даного договору.

Враховуючи строк, встановлений сторонами для повернення грошових коштів, господарський суд встановив, що він є таким, що настав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснено часткове повернення безвідсоткової фінансової допомоги за договором у сумі 30 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 18.07.2017(копія наявна у матеріалах справи), у зв`язку із чим, на момент прийняття судом рішення, залишок неповернутих відповідачем за первісним позовом позивачу за первісним позовом грошових коштів становить 235 000,00 грн. Протилежного суду не доведено, доказів повернення повної суми грошових коштів фінансової допомоги до суду не подано.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач за первісним позовом в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем за первісним позовом, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем за первісним позовом не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 235 000,00 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за первісним позовом нарахував та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 3% річних в сумі 34 585,89 грн. та інфляційні втрати у розмірі 266 282,00 грн.

Одночасно, відповідачем за первісним позовом подану заяву про застосування позовної давності стосовно зазначених нарахувань.

Щодо зазначеного, господарський суд встановив наступне.

За змістом положень ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція викладена Судовою палатою у господарських справах у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 по справі № 918/329/16.

Враховуючи, що позивач визначив період щодо нарахування 3% річних з 08.11.2014 по 31.05.2019 та щодо нарахованих інфляційних втрат з 01.11.2014 по 28.02.2019, а позовна заява, в свою чергу, була надіслана позивачем до суду 11.06.2019, тому строк позовної давності за вимогами про стягнення нарахованих 3 % річних за період з 08.11.2014 по 10.06.2016 та інфляційних втрат за період з 01.11.2014 по 10.06.2017 нарахованих за неналежне виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань за договором в частині здійснення оплати, позивачем пропущено.

Крім того, позивачем за первісним позовом також не враховано, що день виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Аналогічна правова позиція вбачається зі змісту п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань».

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, застосувавши позовну давність, з урахуванням умов договору, дати прострочення, а також порядку розрахунку погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 21 919,09 грн. та 81 451,97 грн. відповідно.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення первісних позовних вимог, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 075,57 грн.

З огляду на відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, з урахуванням ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №112" (місцезнаходження: 35808, Рівненська обл., Острозький р-н, с. Межиріч, вул. Набережна, 17; код ЄДРПОУ 22202218) на користь Фізичної особи-підприємця Ярошенко Олександра Анатолійовича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_3 ) 235 000,00 грн. основного боргу, 81 451,97 грн. інфляційних втрат, 21 919,09 грн. 3 % річних та 5 075,57 грн. судового збору.

3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2019.

Суддя Л.В. Сокуренко