Рішення № 86423905, 10.10.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11139/18

провадження № 2/753/2652/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О.,

секретар судового засідання Кримчук Я.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі - 1. ОСОБА_3 , 2. ОСОБА_4 ,

представник відповідача 2. - ОСОБА_5 ,

треті особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Тетяна Олександрівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Друга київська державна нотаріальна контора,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:591:0031, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ) та витребування цієї земельної ділянки у ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , відповідач).

Позов обґрунтований такими обставинами. ОСОБА_1 після смерті свого брата ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ), його дружини ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 ) та їх сина ОСОБА_6 успадкувала нерухоме майно, в тому числі вищевказану земельну ділянку, проте зареєструвати свої права на земельну ділянку не змогла через те, що її власником в реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться ОСОБА_3 . Згідно інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 03.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 03.07.2015 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , відповідач). Проте ОСОБА_8 померла ще ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за сім років до дня укладення договору. В подальшому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. оформлено перехід права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2015, згідно з яким новим власником майна стала ОСОБА_3 . Зважаючи на викладене, позивач вважає, що саме вона є власником земельної ділянки, а її право власності не визнається відповідачами. Також вона має право як власник нерухомості витребувати таке майно навіть у добросовісного набувача, оскільки воно вибуло з її володіння всупереч її волі.

Правовими підставами вимог у позовній заяві зазначені положення цивільного законодавства, а саме: статей 392, 330, 387-388 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 06.09.2018 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 19.10.2018, яке було перенесене на 11.12.2018.

11.12.2018 суд постановив ухвалу про витребування доказів від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. та оголосив перерву в підготовчому засіданні.

Ухвалою від 01.07.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 10.10.2019.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем її проживання, проте в судове засідання вона не з`явилися без повідомлення причин неявки, відзив на позовну заяву не подала.

Відповідач ОСОБА_4 письмового відзиву на позовну заяву не надав, проте в судовому засіданні він та його представник проти задоволення позову заперечували посилаючись на те, що договори купівлі-продажу земельної ділянки, укладені між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 та між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , недійсними не визнавались, а тому позивач не має права витребовувати таке майно.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. в судове засідання не з`явилася, пояснень по суті спору не надала.

Від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., Головного територіального управління юстиції у м. Києві та Другої київської державної нотаріальної контори надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши учасників справи та дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно них правовідносини.

На підставі рішення Київської міської ради від 28.01.1999 №114-14/215 ОСОБА_8 набула у власність земельну ділянку площею 0,0625 га у Харківському (нині - АДРЕСА_1), передану для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель за вищевказаною адресою, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156395 (а.с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, що підтверджується актовим записом про смерть № 19077 від 08.10.2007 (а.с. 17).

Після смерті ОСОБА_8 право на спадкування усього належного їй майна одержали спадкоємці за законом першої черги - чоловік ОСОБА_7 та син ОСОБА_6 , які прийняли спадщину, але не оформили своїх спадкових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , що підтверджується актовим записом про смерть № 609 від 08.01.2008 (а.с. 18).

Спадкоємцем після його смерті був син ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , що підтверджується актовим записом про смерть № 10464 від 28.05.2008 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 19, 20).

За заявою позивачаДругою Київською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу № 704/08 щодо майна померлого ОСОБА_6 (а.с. 26).

Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_6 не залишив, спадкоємці першої та другої черги відсутні або не зверталися із заявами про прийняття спадщини, а тому відповідно до положень статей 1258, 1263 ЦК України право на спадкування усього належного йому майна одержала його рідна тітка ОСОБА_1 як спадкоємець за законом третьої черги.

Вказана обставина встановлена рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.09.2009 у цивільній справі № 2-396, яке набрало законної сили 01.12.2009, а відтак доказуванню не підлягає (а.с. 21-24, 25).

06.09.2016 державний нотаріус Другої київської нотаріальної контори видав Мішеньовій Л.І. свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , з якої: ј частина квартири належала померлому ОСОБА_6 особисто; Ѕ частина квартири належала його матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої: ј частина - на підставі свідоцтва про право власності; ј частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17.03.2004, спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_7 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав; ј частина квартири належала його батьку ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_6 , який прийняв спадщину але не оформив своїх спадкових прав (а.с. 27).

Водночас, свідоцтво про право на спадщину на успадковану ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , видано не було, оскільки з`ясувалося, що право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_3 .

Так, судом встановлено, що 03.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 689, відповідно до якого продавець ОСОБА_8 передала у власність покупцю ОСОБА_4 належну їй земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:591:0031 (а.с. 80).

В цей же день право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 10268101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22570604 від 03.07.2015 13:28:52, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 671908480000, та в Державному земельному кадастрі (а.с. 82, 83-85).

23.07.2015 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В.С. посвідчив договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 2621, відповідно до якого продавець ОСОБА_4 передав у власність покупцю ОСОБА_3 належну йому на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2015 земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:591:0031 (а.с. 77-79).

В цей же день право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 10524931, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23094309 від 23.07.2015 14:00:23 (а.с. 28).

За приписом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Стаття 1268 ЦК України визначає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, і протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від неї, вважається таким, що прийняв спадщину.

Отже після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли усі права та обов`язки, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_6 не залишив, а відтак право на спадкування одержали спадкоємці за законом.

Як встановив суд, єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 за законом є його рідна тітка - позивач ОСОБА_1 , яка одержала право на спадкування у третю чергу.

За положеннями частини 2 статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За приписом частини 1 статті 1268 цього Кодексу спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з положеннями статті 1279 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 скористалася правом на прийняття спадщини та у встановлений законом строк подала нотаріусу відповідну заяву.

Згідно зі статтею 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з визначених законом підстав набуття права власності є спадкування.

Перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців посвідчується свідоцтвом про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України), отримання якого є правом спадкоємця, водночас норма частини 1 статті 1297 ЦК України зобов`язує спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Покладаючи на спадкоємців обов`язок отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, законодавець тим самим забезпечує їх можливістю реалізовувати набуте право власності щодо успадкованого нерухомого майна.

Одним з основних конституційних прав людини є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України), яке знайшло своє закріплення у ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з можливих способів захисту цивільних та інтересів є визнання права.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою… (стаття 392 ЦК України).

Судом встановлено, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 , увійшла земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності його матері і була успадкована останнім в повному обсязі після смерті матері і батька, з якими він проживав на момент їх смерті.

Вказана земельна ділянка була успадкована ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом третьої черги при відсутності спадкоємців перших двох черг.

Отже враховуючи, що право на спірну земельну ділянку належить ОСОБА_1 з моменту відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3, будь-які дії третіх осіб, спрямовані на перехід права власності до третіх осіб поза волею власника майна, є неправомірними.

Вказане стосується і договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_8 , яка станом на цей день вже більш як сім років була покійною, та ОСОБА_4 .

Аналіз змісту статті 228 ЦК України, яка визначає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, дає підстави для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 таким, що порушує публічний порядок, оскільки є очевидним, що він був спрямований на незаконне заволодіння майном позивача.

За правилом наведеної норми правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а відтак він є недійсним в силу закону і визнання його недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Незважаючи на нікчемність вищевказаного правочину, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства було внесено запис про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 , а після вчинення останнім дій щодо її подальшого відчуження - за ОСОБА_3 , що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину на вказане нерухоме майно позивачу.

Отже зважаючи на те, що ОСОБА_1 після смерті племінника на підставі закону успадкувала земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:591:0031, але не може отримати правовстановлюючий документ на неї, і, відповідно, реалізувати набуте право власності щодо успадкованого нерухомого майна, та враховуючи, що іншим шляхом захистити її право на отримання спадщини неможливо, вимоги про визнання права власності на успадковане майно суд визнає обґрунтованими і доведеними та задовольняє їх.

За приписом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, придбане добросовісним набувачем за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, які він передав майно у володіння, не їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 по справі № 6-140цс14 зазначив, що, розглядаючи спори щодо витребування майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а під час розгляду таких спорів мають бути установлені всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема, чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Станом на момент оформлення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4 та в подальшому за ОСОБА_3 правами на неї володіла ОСОБА_1 , при цьому як власник земельної ділянки волю на її відчуження не виявляла, що не заперечується сторонами.

Не може вважатися належним вираженням волі власника на відчуження земельної ділянки укладення нікчемного договору купівлі-продажу і відчуження на його підставі нерухомого майна мертвою особою, яка колись володіла майном і вже передала його у спадок.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза її волею - без прийняття нею відповідного рішення, а укладений з покійною ОСОБА_8 договір є нікчемним і не може породжувати правових наслідків у вигляді переходу прав володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою до ОСОБА_4 .

В подальшому ОСОБА_4 за відплатним договором купівлі-продажу відчужив майно ОСОБА_3 , однак таке відчуження також не є законним, адже ОСОБА_4 не володів необхідним обсягом повноважень щодо такого майна і не мав прав на відчуження його третій особі.

Сторонами не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 знала про відсутність у ОСОБА_4 прав його відчужувати, у зв`язку з чим суд виходить із добросовісності її дій.

Попри це, відсутність рішення власника ОСОБА_1 , спрямованого на відчуження земельної ділянки, означає, що ОСОБА_10 володіє нею незаконно, без відповідної правової підстави, а відтак вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння є законною і обґрунтованою.

З огляду на результат розгляду справи суд відповідно до положень статті 141 ЦПК України покладає на відповідачів в рівних частках сплачений позивачем судовий збір в розмірі 6 800 грн. та витрати позивача на оцінку спірного майна в розмірі 700 грн.

Що стосується посилань представника позивача на витрати на професійну правничу допомогу, то належних доказів понесення таких витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ) право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:591:0031.

Витребувати земельну ділянку площею 0,0625 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:591:0031, у ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_3 ) на користь власника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ).

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 750 гривень з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: