Рішення № 86419479, 13.12.2019, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/338/19

Провадження № 2/304/199/2019

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2019 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

з участю секретаря судового засідання – Гавій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/338/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 14 листопада 1998 року у виконкомі Т.Реметівської сільської ради Перечинського району вони уклали шлюб, за час якого у них народилося четверо дітей – сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Причиною звернення до суду з даною заявою послужило те, що вони з відповідачем мають різні характери та погляди на сімейне життя, постійні сварки з різних причин призвели до того, що вони втратили один до одного почуття любові, довіри та поваги. На даний час відповідач проживає з іншим чоловіком, вихованням дітей не займається, матеріальної допомоги на їх утримання не надає. Оскільки питання розірвання шлюбу ним обдумане, тому позивач просить позов задовольнити та розірвати шлюб між ними, а дітей на подальше виховання залишити при ньому.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак подав заяву, у якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

У судове засідання відповідач також не з`явилася, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки не повідомила, відзив не подала, а тому суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Представник органу опіки та піклування Перечинської РДА як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з`явилася, подала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та підтримала висновок органу опіки та піклування, наданий з приводу визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 14 листопада 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у виконкомі Т.Реметівської сільської ради Перечинського району Закарпатській області, актовий запис № 16, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 , видане виконкомом Т.Реметівської сільської ради Перечинського району Закарпатській області 14 листопада 1998 року (а. с. 3).

Також встановлено, що під час шлюбу у сторін народилося четверо дітей – сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 8-11).

Як встановлено у судовому засіданні, подружнє життя у сторін не склалося. Про це свідчать ті обставини, що позивач та відповідач сімейних стосунків не підтримують, спільно не проживають, подальше збереження шлюбу обоє вважають неможливим. Неявку сторін у судове засідання суд розцінює як байдуже ставлення до шлюбу. Строк для примирення терміном один місяць наданий подружжю згідно ухвали Перечинського районного суду від 19 червня 2019 року бажаного результату не дав.

Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що сторони повністю втратили почуття поваги, любові та довіри один до одного і їх сім`я розпалася остаточно. Умови для їх примирення відсутні, а цей шлюб є формальним і подальше його збереження суперечить інтересам сторін та інтересам їх неповнолітніх дітей.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Виходячи зі змісту ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст. 24 цього Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу, згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 цього Кодексу суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам та інтересам їх неповнолітніх дітей, суд вважає, що шлюб між ними слід розірвати.

Щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому, поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Як роз`яснено у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що сторони близько року проживають окремо, неповнолітні діти проживають з батьком, він здійснює опіку над ними, доглядає їх, та піклується про їх здоров`я.

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Перечинської райдержадміністрації від 12 грудня 2019 року № 539/01-31 мати дітей ОСОБА_2 понад рік з дітьми не проживає, ніде не працює, не сплачує кошти на утримання дітей та не бере участі у їх вихованні. Натомість батьком ОСОБА_1 дітям забезпечено належні умови для проживання, виховання та повноцінного розвитку; батько працевлаштований у Т.Реметівському психоневрологічному інтернаті, де зарекомендував себе як відповідальний працівник, користується повагою серед колег по роботі, доброзичливий у спілкуванні з підопічними і колегами по роботі. Зважаючи на наведене, а також на особисту прихильність дітей до кожного з батьків уповноважений орган вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 61-63).

Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку про те, що на даний час визначити місце проживання дітей необхідно виходячи з їх віку, фактичного місця проживання на час розгляду справи та потреб у повсякденному житті. Зокрема, суд враховує те, що діти протягом всього періоду матері постійно проживають з батьком, який має можливість забезпечити належні умови проживання, виховання та розвиток дітей.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що визначення місця проживання дітей з батьком, не позбавляє відповідача права відвідувати дітей, спілкуватися з ними, здійснювати свої материнські обов`язки та доглядати за дітьми за місцем проживання позивача.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Зважаючи на вищенаведене, а також приймаючи до уваги обставини, викладені у висновку органу опіки та піклування, суд приходить до висновку, що неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 слід залишити проживати з батьком.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 536, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей — задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 14 листопада 1998 року у виконавчому комітеті Тур`я-Реметівської сільської ради Перечинського району Закарпатській області, актовий запис №16, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , — р о з і р в а т и.

Дітей, а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати при батькові – ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 ; місце проживання: місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, код ЄДРПОУ: 22099507; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Перечинський район м.Перечин, пл. Народна, № 16.

Головуючий: Чепурнов В. О.