Ухвала суду № 86415881, 18.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

КОПІЯ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 грудня 2019 року Справа 160/5178/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Златіна С.В.

при секретарі - Піскун Я.В.

представника позивача - Орел М.І., Вільямовський Ю.В.

представника відповідача 1 - Кравченко М.В.

представника відповідача 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з адміністративним позовом до суду та клопотання представника військової частини А 1314 про залишення позовної заяви без розгляду по адміністративній справі № 160/5178/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1314, військової частини А 3750 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2019 року позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ № 237 від 12.03.2019 року командира військової частини А 1314 «Про результати проведення службового розслідування» в частині п.9 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення «звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю»; поновити позивача на посаді старшого сержанта, командира 1-го взводу 2-ї роти військової частини А 3750; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу розпочинаючи з 02.04.2019 року та до часу прийняття рішення; стягнути на користь позивача з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду від 06.06.2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.06.2019 року залучено до участі у справі співвідповідача - військову частину А 3750.

У судовому засіданні позивач зазначив про те, що ним строк звернення до адміністративного суду не пропущено, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог про порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду. Також позивач наголошує на тому, що з оскаржуваним наказом був ознайомлений 15.03.2019 року, фактично здав справи та посаду 02.04.2019 року, однак на час звернення з позовом до суду не отримав грошових виплат, на які позивач має право під час звільнення. Позивач вказує на те, що фактично наказ № 237 від 12.03.2019 року командира військової частини А 1314 «Про результати проведення службового розслідування» в частині п.9 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення «звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю» нарочно не отримував. В якості поважної причини пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зазначає наступну: позивач 07.05.2019 року звертався з аналогічним позовом до місцевого загального суду в порядку ЦПК України. Красногвардійський районий суд міста Дніпропетровська ухвалою від 14.05.2019 року відмовив позивачу у відкритті провадження у адміністративній справі. На підставі викладеного позивач просить суд поновити строк звернення з адміністративним позовом до суду.

Відповідач - 1 (військова частина А 1314) просив суд залишити позовну заяву без розгляду через пропуск строку звернення з адміністративним позовом до суду. Позивач був ознайомлений із оскаржуваним наказом 15.03.2019 року та звільнений зі служби 02.04.2019 року. Таким чином, станом на день звернення з даним адміністративним позовом до суду, позивачем пропущено строк визначений ч.5 ст. 122 КАС України. Поважних причин пропуску строку звернення з позовом до суду позивач не навів.

Відповідач - 2 (військова частина А 3750) у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд під час відкриття провадження у адміністративній справі не вирішував питання про визнання поважними причин пропущення позивачем строку звернення з адміністративним позовом до суду.

Суд дослідивши клопотання позивача та відповідача 1, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

Предметом позову є у тому числі вимоги: визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби та поновлення позивача на публічній службі.

Згідно ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У відповідності до п.13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

З матеріалів справи вбачається, що з наказом №237 позивач письмово ознайомлений 15.03.2019 року, що підтверджується аркушем доведення наказу командира військової частини А1314 від 12.03.2019 року №237 "Про результати проведення службового розслідування". У вказаному наказі не зазначена дата його звільнення.

З наказом №68 позивач письмово ознайомлений 02.04.2019 року.

11.04.2019 року за вхідним №669 та 18.04.2019 року за вхіднім №724 позивач звернувся письмово до командира військової частини А1314 з клопотанням про надання матеріалів службового розслідування з метою зняття фотокопій для застосування у подальшому у якості доказів при зверненні з позовом до суду. Позивачу відмовлено у вищезазначеному клопотанні, що підтверджується письмовою відмовою ВЧ А1314 від 18.04.2019 року за №144, яку позивач отримав поштою 25.04.2019 року.

07.05.2019 року позивачем подано позовну заяву до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Красногвардійського районного м. Дніпропетровська від 14 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Данна ухвала отриманна позивачем 31.05.2019р.

05.06.2019 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищезазначеним позовом.

Суд зазначає, що неотримання позивачем матеріалів службового розслідування з метою зняття фотокопій для застосування у подальшому у якості доказів при зверненні з позовом до суду перешкоджало позивачу мати чітку практичну можливість оскаржити рішення, яке становить втручання у його права, оскільки знаючи про результат розгляду питання, яке порушує права позивача, позивач не знав і не міг знати про підстави та мотиви, які лягли в основу рішення, яке він мав намір оспорити в судовому порядку.

За вказаних обставин суд вважає поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, а строк звернення з позовом до суду таким, що підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 256 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 від 03.07.2019 року про поновлення строку звернення з адміністративним позовом до суду - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до адміністративного суду.

У клопотанні військової частини А 1314 про залишення позовної заяви без розгляду по адміністративній справі № 160/5178/19 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи

Ухвала набирає законної сили у відповідності до статті 256 КАС України.

Суддя (підпис) С.В. ЗлатінЗ оригіналом згідно

Помічник судді Лісна А.М.