Ухвала суду № 86413834, 16.12.2019, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2-к/537/2/2019

Справа № 537/1323/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2019 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Маслій М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці клопотання Філіала Відкритого акціонерного товариства «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення по справі А78-1721/2017 Арбітражного суду Забайкальського краю від 10 листопада 2017 року у відношенні боржника Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод», -

ВСТАНОВИВ:

До Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області надійшло клопотання Філіала ВАТ «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення по справі А78-1721/2017 Арбітражного суду Забайкальського краю від 10 листопада 2017 року у відношенні боржника Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод», яким стягнуто з останнього суму боргу в розмірі 64 490, 32 руб.

Представник заявника, Філіала ВАТ «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування, в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи, не надав до суду пояснень про причини неявки.

Представник ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, однак представник останнього - ОСОБА_1 завчасно надав до суду клопотання, згідно якого просив суд розглянути справу без участі представника товариства та просив суд за результатами розгляду справи відмовити Філіалу ВАТ «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування у задоволенні клопотання.

Згідно змісту заперечення, наданого представником ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» Винником Р.О., останній просить суд відмовити Філіалу ВАТ «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування в задоволенні його клопотання, оскільки підстава звернення з останнім – Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка ратифікована Законом України №240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, до правовідносин у даному випадку не застосовується, а визначений нею обсяг вичерпується наданням сторонами один одному правової допомоги шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони. Правовідносини, які були предметом судового розгляду у країни стягувача в межах справи №А78-1721/2017 за своїм правосуб`єктним складом є господарськими і регулюються відповідними нормами Цивільного і Господарського права України та Цивільного права РФ за правилами розгляду спору в порядку арбітражного судочинства. Враховуючи, що рішення виконання якого запитується стягувачем, прийнято постійно діючою Арбітражною установою – Арбітражним судом Забайкальського краю Російської Федерації, то і питання визнання та виконання на території України має розглядатися за правилами, встановленими Конвенцією про визнання й виконання іноземних арбітражним рішень, укладеною у місті Нью – Йоркуу 1958 році і ратифікованою Україною 10 жовтня 1960 року.

Також представник ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» вважає, що виконання рішення Арбітражного суду посягає на публічний порядок України, загрожує її національним інтересам у розумінні Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 06 травня 2015 року «Про стратегію національної безпеки України», яке введено в дію Указом Президента України № 287/2015 від 26 травня 2015 року. Зазначив, що діяльність ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» полягає у виробництві комплектуючих виробів до залізничних вагонів і має складний цикл виробництва кінцевої продукції. У період з лютого 2014 року по листопад 2016 року основана продукція заводу не вироблялась. З 2014 року основний імпортер продукції українського виробництва РФ почала обмежувати свої закупівлі, застосовуючи при цьому різні методи впливу. Вказав, що господарські взаємовідносини ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з контрагентами Російської федерації були призупинені в односторонньому порядку Російською Федерацією. Заходи торгівельно-економічного нищівного впливу спрямовані проти підприємств галузі Українського залізничного машинобудування Російською Федерацією було реалізовано через систему органів сертифікації на залізничному транспорті, а з лютого 2014 року також з використанням судової гілки влади. Всупереч умов укладеного у лютому 2014 року між ПАТ «КСЗ» та ФБУ «РС «ФЖТ» договору на проведення планового інспекційного контролю за виробництвом сертифікованої продукції, ФБУ «РС «ФЖТ» замість виконання своїх зобов`язань направила інформаційний лист про виникнення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань зі своєї сторони, з одночасною видачею припису №1704 від 16 липня 2014 року на призупинення дії сертифікатів відповідності на продукцію, що є об`єктом інспекційного контролю. Причину відмови від виконання зобов`язань за вказаним вище договором зазначено проведення Україною військових дій із застосуванням Збройних Сил на території Донецької і Луганської областей та обмеження Державною прикордонною службою України перетину державного кордону і в`їзду на територію України громадянам Російської Федерації чоловічої статі у віці від 16 до 60 років. Призупинення дії сертифікатів відповідності спричинило за собою вчинення необґрунтованих витрат для ПАТ «КСЗ» внаслідок неможливості виробництва та реалізації продукції споживачам, які є суб`єктами господарювання РФ та країн Митного Союзу.

Також представник ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» зазначив, що у разі надання судом згоди на примусове виконання рішення Арбітражного суду Забайкальського краю Російської Федерації від 10 листопада 2017 року по справі №А78-1721/2017 вітчизняна галузь залізничного машинобудування зазнає неспіврозмірних втрат – аж до ліквідації майнового комплексу підприємства боржника, а дії по зупинці сертифікатів підприємства боржника через систему органів по сертифікації Російської Федерації, що мають наслідком зменшення обсягів виробництва і продажу продукції в сукупності із спробами Російських судових інстанцій покласти на підприємство боржника відповідальність за збитки, є проявами торговельної – економічної війни.

Приймаючи до уваги положення статті 467 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких неявка сторін не є перешкодою для розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника заявника, Філіала ВАТ «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування, на підставі пояснень представника ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» Винник Р.О. та письмових матеріалів справи.

Суд, приймаючи до уваги зміст заперечень представника ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» Винник Р.О., вивчивши та дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступних висновків.

Як встановлено в судовому засіданні, в провадженні Арбітражного суду Забайкальського краю перебувала справа за позовом ВАТ «Російські залізничні шляхи» до ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», за участю третьої особи – ТОВ «Мечел – Транс», про стягнення збитків.

Вказане вище підтверджується: рішенням Арбітражного суду Забайкальського краю від 10 листопада 2017 року по справі №А78-1721/2017; постановою Четвертого арбітражного апеляційного суду від 05 березня 2018 року по справі №А78-1721/2017; постановою Арбітражного суду Східно – Сибірського округу від 11 липня 2018 року по справі №А78-1721/2017; постановою Господарського суду Полтавської області від 12 травня 2017 року.

10 листопада 2017 року Арбітражним судом Забайкальського краю було ухвалено рішення по справі №А78-1721/2017 за позовом ВАТ «Російські залізничні шляхи» до ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», за участю третьої особи – ТОВ «Мечел – Транс», про стягнення збитків, яким стягнуто з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ВАТ «Російські залізничні шляхи» збитків в розмірі 62 009 руб. 32 коп., збитків по сплаті державного мита, а всього 64 490 руб. 32 коп.

Зазначене вище рішення залишено без змін постановою Четвертого арбітражного апеляційного суду від 05 березня 2018 року по справі №А78-1721/2017 та постановою Арбітражного суду Східно – Сибірського округу від 11 липня 2018 року по справі №А78-1721/2017.

Рішення Арбітражного суду Забайкальського краю по справі №А78-1721/2017 від 10 листопада 2017 року набрало законної сили 12 березня 2018 року, згідно повідомлення Арбітражного суду Забайкальського краю від 03 серпня 2018 року.

На виконання вказаного рішення Арбітражним судом Забайкальського краю було видано виконавчий лист №А78-1721/2017 від 10 листопада 2017 року про стягнення з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ВАТ «Російські залізничні шляхи» збитків в загальному розмірі 64 490 руб. 32 коп.

Згідно повідомлення Арбітражного суду Забайкальського краю №А78-1721/2017 від 22 листопада 2018 року, рішення Арбітражного суду Забайкальського краю по даній справі не виконувалась.

Визнання та примусове виконання рішення іноземного суду - це поширення законної сили такого рішення на територію України й застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 468 Цивільного процесуального кодексу України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розгляд судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами-учасницями відповідних міжнародних договорів.

При їх вирішенні суди повинні виходити з положень статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIІІ від 02 червня 2016 року, статей 35, 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» №4002-ХІІ від 24 лютого 1994 року, і відповідних міжнародних договорів України, що передбачають порядок визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів, і враховувати, що згідно зі статтею 9 Конституції України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, входять до національного законодавства України.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею ІІІ Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої 10 червня 1958 року в місті Нью-Йорку, ратифікованої Україною 10 жовтня 1960 року, яка набрала чинності для України 08 січня 1961 року (далі - Нью-Йоркська конвенція), передбачено, що кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення обов`язковими та приводить їх до виконання відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання та приведення до виконання цих рішень, на умовах, викладених у цій Конвенції.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» №4002-ХІІ від 24 лютого 1994 року, арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 вказаного Закону.

У Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, передбачено вичерпний, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав, за яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.

Цей перелік міститься у статті 5 Нью-Йоркської конвенції, а також вони перелічені у статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» №4002-ХІІ від 24 лютого 1994 року та у частині 2 статті 468 Цивільно-процесуального кодексу України.

Так, відповідно до п. b) ч. 2 ст. 5 Нью-Йоркської Конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, зокрема, якщо компетентна влада держави, в якій воно запитується, визнає, що визнання та виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

Згідно частини 1 статті 468 Цивільного процесуального кодексу України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 2 статті 468 Цивільного процесуального кодексу України, якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» №4002-ХІІ від 24 лютого 1994 року, у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно

від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено

лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця

сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або

виконання, доказ того, що: одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або - рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду

за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Згідно звіту про виконання аудитором узгоджених процедур №28/1 від 05 квітня 2017 року, виконаного ТОВ «Січень-Аудіт» на замовлення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», основними споживачами продукції, що виробляється підприємством є підприємства залізничного господарства та за обсягами споживання діяльність ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» орієнтована на споживачів – підприємства залізничного господарства Російської Федерації і країн Митного союзу. Чинниками, які впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства є заниження показників виробництва до мінімально можливих та адміністрування органами по сертифікації Російської Федерації обсягів споживання і, як наслідок, усунення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» від можливості вести господарську діяльність на ринку залізничних вантажних вагонів Російської Федерації та країн Митного союзу.

Тобто, за висновком вищезазначеного аудиторського звіту, відмова основних споживачів – Російської Федерації, резидентів країн митного союзу, в зв`язку з політичною ситуацією в Україні (зміна курсу політико-економічного розвитку) стала однією із основних причин спаду виробництва власної продукції ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод». Вагонобудівні підприємства України, а також виробники комплектуючих до них, змушені були призупинити виробництво своєї продукції, так як її реалізація в найближчому майбутньому була не прогнозована. Призупинення дії сертифікатів відповідності на підставі Припису ФБУ «РС ФЖТ» № 1704 від 16 липня 2014 року спричинило за собою виникнення необґрунтованих витрат для ПАТ «КСЗ» внаслідок неможливості виробництва та реалізації продукції споживачами, які є суб`єктами господарювання Російської Федерації та країн Митного Союзу.

За висновком аудитора, важкий фінансовий стан підприємства унеможливлює здійснювати погашення заборгованості з періодом виникнення 2014-2016 роки.

Відповідно до пункту 3.1. статті 3 Стратегії Національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, торговельно-економічна війна є актуальною загрозою національної безпеки України.

Згідно визначення, економічна війна — економічна стратегія, заснована на використанні заходів економічного характеру (наприклад, економічної блокади, торговельних обмежень тощо), направлених на ослаблення економіки іншої держави або блоку держав. Економічна війна може бути складовою економічного протистояння або складовою гібридної війни, класична війна звичайно передбачає повне припинення будь яких економічних відносин між країнам-ворогами. Методами ведення економічної війни є: заборона на експорт/імпорт окремих видів товарів; обмеження на експорт/імпорт окремих технологій; торговельна блокада; спричинення банківської кризи та обвал національної валюти; спричинення дисбалансу цін на критичні позиції експорту або імпорту.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VII Законодавчим органом України затверджено Заяву про відсіч збройної агресії Росії, згідно з якою силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є атаками збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d» та «q» статті 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

У заяві Верховною Радою України зазначено, що вчинивши збройну агресію проти України, Російська Федерація грубо порушила свої зобов`язання, встановлені наступними міжнародними актами:

Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв`язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2);

Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ ІІІ);

Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, який зафіксував зобов`язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки:

-поважати незалежність і суверенітет та чинні кордони України;

-утримуватися від погрози силою чи застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України;

-ніколи не використовувати жодну їхню зброю проти України, крім цілей самооборони або в будь-який інший спосіб згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй;

-договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією , ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2).

У пункті 3 заяви Верховної Ради України до наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України віднесено шкоду, яку заподіяла Російська Федерація внаслідок незаконної анексії та агресії, що також полягає у не отриманих Україною та українськими підприємствами прибутках. Про економічний тиск на ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» та зниження його прибутків через рішення системи органів та сертифікації Російської Федерації свідчить листування та звіт аудитора , які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що надання дозволу на виконання постанови Арбітражного суду Забайкальського краю по справі №А78-1721/2017 від 10 листопада 2017 року про стягнення з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ВАТ «Російські залізничні шляхи» коштів в розмірі 62 009 руб. 32 коп., та 2 481 руб. витрат по судовому збору, яке використовується Російської Федерацією як засіб торговельно-економічної війни, порушує публічний порядок та суперечить інтересам України, викладеним у стратегії національної безпеки, що затверджена рішенням РНБО, введеним в дію Указом Президента України № 287/2015 від 26 травня 2015 року, що підпадає під положення пункту 7 частини 2 статті 468 Цивільного процесуального України, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду Забайкальського краю, у зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 259, 260, 468 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання Філіала Відкритого акціонерного товариства «РЖД» Забайкальський територіальний центр фірмового транспортного обслуговування про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення по справі А78-1721/2017 Арбітражного суду Забайкальського краю від 10 листопада 2017 року у відношенні боржника Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня його оголошення.

Суддя : Д.О. Зоріна