Рішення № 86411002, 11.12.2019, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/991/19

Провадження № 2/390/582/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Терещенка Д.В.,

при секретарі - Петрук Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), яке є правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк», звернулося до суду з позовом, у якому зазначено, що 22.11.2010 між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредит у розмірі 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 31.05.2019 утворилась заборгованість у розмірі 45137,23 грн., яка складається з наступного: 429,92 грн. - заборгованість за кредитом; 38034,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4047,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина) і 2125,58 грн. - штрафу (процентна складова). Посилаючись на викладене, АТ КБ «Приватбанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 вищевказану суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 22.11.2010.

Представник позивача в призначене судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника позивача, позов підтримують в повному обсязі та просять задовольнити. Також, 12.11.2019 від позивача, за підписом його представника Гаренко Н.В. , надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій представник позивача викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Представник позивача зазначає, що відповідач 22.11.2010 приєдналась до запропонованих позивачем умов надання кредиту та погодилась на такі умови, що підтверджуються її підписом у заяві. Протягом дії договору відповідач користувалась грошима, отримувала кошти через банкомати, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, частково погашала заборгованість за договором і знову користувалась кредитними коштами. Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи (а.с.74-79).

Відповідач та її представник в призначене судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Від представника відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без її участі, заперечує проти позову в повному обсязі, просить відмовити у задоволенні позову на підставах зазначених у відзиві та додаткових письмових поясненнях. 07.10.2019 від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, а 11.12.2019 додаткові письмові пояснення, в яких вона просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки в анкеті-заяві від 22.11.2010, яка підписана відповідачем, не визначено суму кредитного ліміту, а тому незрозуміло від якої саме суми кредиту проводились розрахунки заборгованості позивачем. Крім того, позивачем не надано доказів того, що підписуючи анкету-заяву відповідач мав на увазі саме ті умови і правила надання банківських послуг і тарифи, на які посилається позивач. Наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписка по рахунку не є належним доказом по справі, оскільки розрахунок за своєю природою є лише інформаційним документом, а виписка по рахунку не оформлена відповідно до норм діючого законодавства. Також зазначає, що позивач порушив свій обов`язок щодо повідомлення клієнта про зміну умов і тарифів та неодноразово змінював відсотки за користування кредитом, без повідомлення про це відповідача, а тому відсутні підстави для їх стягнення. Також звертає увагу, що одночасне стягнення пені та штрафу суперечить Конституції України. При вирішенні спору просить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Заявлено клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.64-69, 95-99).

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 22.11.2010 ОСОБА_1 подано до ПАТ КБ «Приватбанк» анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, чим виявлено бажання приєднатися до Умов та Правил надання банківських послуг. Вказана заява місить лише анкетні дані відповідача і його контактну інформацію. Проте, у анкеті-заяві бажаний кредитний ліміт не визначено, не обрано вид кредитної карти, не зазначено процентну ставку та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, заява не містить номеру картки, яку отримала відповідач та термін її дії (а.с.8).

Позивачем надано копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка підписана 22 листопада 2010 року ОСОБА_1 (а.с.9).

При цьому, надана позивачем копія анкети-заяви та копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є майже нечитабельними, що позбавляє суд можливості ознайомитися та перевірити доводи, на які посилається АТ КБ «Приватбанк».

Крім того, позивач стверджує, що між ним та відповідачем 22 листопада 2010 року укладено кредитний договір № б/н, проте у довідці про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» зазначено зовсім інший договір - SAMDN54000038141570.

Слід зазначити, що використання наведених тарифів у довідці про умови кредитування є можливим лише за умови, що в анкеті-заяві зазначено про те, яку конкретно карту отримав позичальник, інакше втрачається зв`язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та виходячи з чого має орієнтуватися суд під час розгляду справи.

Долучений до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг не містять підпису ОСОБА_1 (а.с.10-33).

Доказів, що саме долучені позивачем до матеріалів справи Умов та Правил надання банківських послуг, були надані відповідачу для ознайомлення та що він погодився із нарахуванням визначених у цих Умовах відсотків, пені, комісії та штрафів, суду не надано.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Виходячи із загальних засад цивільного судочинства, принципів змагальності та диспозитивності, АТ КБ «Приватбанк» у підтвердження вимог позову не довело дотримання сторонами правочину правил ст. 1055 ЦК України.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 22.11.2010 заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.05.2019 складає 45137,23 грн., а саме: 429,92 грн. - заборгованість за кредитом; 38034,73 грн. - заборгованість по процентам; 4047,00 грн. - заборгованість за комісією; 2625,58 грн. - заборгованість по штрафам (а.с.6-7).

Проте, позивачем суду не надано доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Наданий банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві, про що зазначає і сам позивач у своїй відповіді на відзив, а отже сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості, оскільки нічим не підтверджується, його правильність неможливо перевірити.

Також, позивачем надано виписку по рахунку відповідача, яка не оформлена належним чином та не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17 квітня 2003 року (а.с.82-85).

Крім того, у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого ОСОБА_1 кредитного ліміту, оскільки в анкеті-заяві, підписаної ОСОБА_1 , бажаний кредитний ліміт нею не зазначений, у виписці по банківському рахунку сума кредитного ліміту неодноразово змінюється, проте позивачем не надано належних доказів зміни кредитного ліміту, оскільки в позовній заяві зазначено, що відповідач отримала кредит в розмірі 900,00 грн., а тіло кредиту, яке просить стягнути становить 429,92 грн. (а.с.82-85).

Також позивачем надано інформацію, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 22.11.2010 отримала картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня червня 2016 року (а.с.86).

Дані обставини не підтверджують надання відповідачу банківських карт, оскільки допустимих доказів їх отримання безпосередньо відповідачем суду не надано.

Зазначене не спростовує заперечень представника відповідача щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обставин та підстав, якими позивач обґрунтував свої вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла у ОСОБА_1 через невиконання нею взятих на себе зобов`язань по кредитному договору відповідно до анкети-заяви від 22.11.2010.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази щодо укладення між сторонами кредитного договору та одержання відповідачем грошових коштів (кредиту) на певний строк зі сплатою процентів на зазначених у позовній заяві умовах.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно з ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У ч.4 ст.10 ЦПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов, доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Разом з тим, у заяві-анкеті, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками, комісією (пеню), а також штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», зміст якої є нечитабельним, та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, посилання позивача на те, що відповідач зобов`язувався ознайомлюватись самостійно із всіма змінами на сайті АТ КБ «Приватбанк» належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Отже, в даному випадку, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком довідка та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

З аналізу вищезазначеного, суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві даних про бажання ОСОБА_1 одержати кредитну карту (вид картки) зі встановленим лімітом, узгодження його розміру, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені (комісії) та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Крім того, суд враховує, що доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 61-28582ск18.

За таких обставин, суду приходить до висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 22.11.2010 у розмірі 45137,23 грн. за його недоведеністю та безпідставністю.

Щодо клопотання представника відповідача, викладеного в додаткових поясненнях, про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність може бути застосована лише, якщо вимоги про захист порушених прав або інтересів є обґрунтованими, у разі необґрунтованості таких вимог, вони не піддягають задоволенню за необґрунтованістю, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 754/347/16-ц.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не піддягають задоволенню за недоведеністю та безпідставністю, питання щодо строку позовної давності судом не вирішується.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд вважає, що понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача, зважаючи на рішення прийняте судом по суті позову, що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 207, 526, 549, 551, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 141, 235, 258-260, 263-265, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду через Кіровоградський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/

Згідно з оригіналом

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області Д.В. Терещенко