Рішення № 86407306, 29.11.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/8716/19

Провадження № 2-о/185/480/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2019 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання Кучеренко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

представник заявника - адвокат Макаревич К.В.,-

В С Т А Н О В И В:

20 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою в якій просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 року у Волноваському районі Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, визначивши заінтересованими особами Міністерство соціальної політики України і Російську Федерацію.

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначила, що у неї від шлюбу з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 . 12.02.2015 року на підставі Указу президента України від 14.01.2015 року за № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» ОСОБА_2 було призвано до Збройних сил України. 14.03.2015 на підставі витягу з наказу керівника сектору «М» по стройовій частині від 11.04.2015 року за № 101 син заявника прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні з метою виконання службових (бойових) завдань в секторі «М» на території Донецької та Луганської областей. ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині польова пошта В4021. В період з 10.05.2015 по 20.06.2015 останній безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей. 20.06.2015 розвідувальна група, у складі якої знаходився сержант ОСОБА_2 виконував бойове завдання розвідувального характеру в районі н.п. Павлопіль Донецької області. Близько 10:00 години російські військові кинули гранату, яка розірвалась біля ніг сержанта ОСОБА_2 , після розвідувальна група вимушена була залишити останнього на полі бою, щоб не понести більших втрат. Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 у Волноваському районі Донецької області внаслідок наскрізного вогнепального поранення голови з пошкодженням кісток склепіння та основи черепа.

На підтвердження обставин загибелі сина внаслідок саме російської агресії по відношенню до України, заявниця привела дані та статті, опублікованих Інтернет-виданнями, звітів незалежних правозахисних організацій, а також вказала на ряд резолюцій міжнародних організації про заклики до Російської Федерації вивести свої війська з території України, дотримуватися вимог міжнародних конвенцій, угод тощо. Зазначила про визнання міжнародним співтовариством здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів в Російській Федерації.

Посилається на те, що загальновідомою обставиною є те, що у кінці лютого - на початку березня 2014 р. перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Підтвердженням того є постанова Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором.

Враховуючи те, що Російська Федерація, як держава-агресор, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, фундаментальні міжнародні договори в галузі прав людини, то, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов`язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН.

Заявниця вважає, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Звернення до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 20.06.2015 року у Волноваському районі Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, тим, що заявниця має на меті визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

На підставі вищенаведеного, посилаючись на норми ст.ст. 8, 21 - 68 Конституції України, положення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», постанову Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015р., ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18.04.1961р., ст.ст. 2, 13 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949р., просить встановити факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 року у Волноваському районі Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник, представник заявника в судове засідання не з`явилися, представник заявника надіслала до суду заяву в якій просить здійснювати розгляд справи без їх участі, заяву підтримує у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника Міністерства соціальної політики України.

Представник заінтересованої особи - Посольства Російської Федерації також в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

На підставі ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності сторін і без фіксування процесу технічними засобами та ухвалити по справі рішення на загальних підставах, встановлених главою 6 розділу IV ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 в порядку окремого провадження підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровськ народився від батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився ОСОБА_2 , відповідно до копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 .

Відповідно до військового квитка, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.02.2015 на підставі Указу президента України від 14.01.2015 року за № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» було призвано до Збройних сил України. 14.03.2015 на підставі витягу з наказу керівника сектору «М» по стройовій частині від 11.04.2015 року за № 101 останній прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні з метою виконання службових (бойових) завдань в секторі «М» на території Донецької та Луганської областей. ОСОБА_2 - син заявника проходив військову службу у військовій частині польова пошта В4021. В період з 10.05.2015 року по 20.06.2015 року останній безпосередньо брав участь в складі сил та засобів АТО на території Донецької та Луганської областей.20 06.2015 загинув у бою.(а.с. 62-73).

Як видно з витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В4021 від 14.03.2015р. №50, сержанта ОСОБА_2 розвідником 2-го відділення взводу глибинної розвідки, вважати таким, що з 14.03.2015 року зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення, справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків з посадовим окладом 565 грн., на місяць ВОС -106646А шпк «солдат».(а.с. 76).

Відповідно до витягу із наказу керівника сектора «М» по стройовій частині від 11.04.2015 за №101, сержанта ОСОБА_2 , розвідник 2-го відділення взводу глибинної розвідки роти глибинної розвідки вважати таким, що 14.03.2015 року прибули до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей в секторі М, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань, польова пошта В4021. (а.с. 74).

Сержант ОСОБА_2 проходив військову службу в військовій частині польова пошта В4021 та знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 04.04.2015 за № 111.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15.04.2014р. (зі змінами і доповненнями), тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Відповідно до ст. 3 цього Закону, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997р., для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

Незаконно анексувавши Крим Росія, продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 р. другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015р., зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.

Протягом травня 2014 р. самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України.

Так, Міністерство закордонних справ Великобританії, прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ, прес-секретар Держдепартаменту Сполучених Штатів Америки заявили, що так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях є нелегітимними, а ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brvtanii-nazvav-prvkrvm-faktom- referendum-na-donbasi, http://ua.korrespondent.net/ukraine/poIitics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavvv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi, http://www.ukrinform.ua/rubric- politycs/1660771-е s ne viznae referendum na shodi ukraiini 1937380.html).

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.

29.07.2016 незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі (http://iphronline.org/wp- content/uploads/2016/07/Ukr-Joint-report-cross-border-shelling-June-2016.pdf).

Крім цього, 22.12.2017 дослідницька група Bellingcat опублікувала інтерактивну карту з координатами, звідки Російська Федерація і підконтрольні їй незаконні збройні формування обстрілювали схід України влітку 2014 року. Так, згідно зібраних доказів, за літо 2014 року артилерійські підрозділи збройних сил Російської Федерації щонайменше 149 разів обстріляли територію України. Також дослідники Bellingcat переконані, що описані та позначені на карті артилерійські напади не можна розцінювати як випадкові або провокаційні обстріли, оскільки такі напади можуть бути розглянуті лише як воєнні дії Російської Федерації проти України (https://zaxid.net/bellingcat opublikuvav kartu obstriliv ukr ayini z teritoriyi rosiyi nl 444858).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р.у №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України прийнято постанову від 17.03.2015р. № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015р. зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також постановою Верховної Ради України від 27.01.2015р. №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15.01.2015р. Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25.06.2015р. визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Отже, починаючи з 20.02.2014 у зв`язку із анексією та тимчасовою окупацією Російською Федерацією невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, триваючою збройною агресією Російської Федерації проти України на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей, Президентом України було видано Укази від 14.04.2014 № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". А Указом Президента України від 14.11.2014р. № 875/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.11.2014р. "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях".

Верховна Рада України прийняла ряд рішень, якими було визначено тимчасово окупованими території окремих районів, міст, селищ та сіл Донецької та Луганської областей, на яких тимчасово запроваджений особливий порядок місцевого самоврядування.

Також Верховна Рада України офіційно звернулася до міжнародного співтовариства з заявами про визнання Російської Федерації державою-агресором та про прийняття рішення щодо відсічі збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків.

Такими рішеннями парламенту є: Закон України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"; Постанова Верховної Ради України "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, Національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" від 27.01.2015р. № 129-VIII; Постанова Верховної Ради України від 17.03.2015р. № 252-VIII "Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування"; Постанова Верховної Ради України від 17.03.2015р. № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями"; Постанова Верховної Ради України від 21.04.2015р. № 337-VIII "Про Заяву Верховної Ради України Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Як було встановлено, з 10.05.2015 по 20.06.2015 ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей.

20.06.2015 сержант ОСОБА_2 виконуючи бойове завдання розвідувального характеру в районі н.п. Павлопіль Донецької області помер, внаслідок наскрізного вогнепального поранення голови з пошкодженням кісток склепіння та основи черепа, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії № НОМЕР_4 , лікарським свідоцтвом про смерть, форми 106/о, від 23.06.2015, витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 27.07.2015 року за №222.

Вказані обставини загибелі підтверджуються, зокрема сповіщенням про смерть та низкою повідомлень із засобів масової інформації, зокрема Інтернет-портал «Книга пам`яті полеглих за Україну». «Вже дев`ятий павлоградець загинув в зоні АТО».

Таким чином, в результаті загибелі ОСОБА_2 його було виключено зі списків особового складу військової частини - польова пошта В4021 та всіх видів забезпечення (а.с. 137). Крім цього, в результаті загибелі ОСОБА_2 його мати отримала посвідчення серії НОМЕР_5 , що дає їй право на пільги, встановлені для членів загиблих ветеранів війни (а.с. 142).

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_2 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Отже, при вирішенні даної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Надані заявником документи, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 не встановлюють причинного зв`язку між смертю та виконанням службових обов`язків на території Донецької області України в результаті збройної агресії Російської Федерації.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 виконуючи службові обов`язки у складі військової частини-польова пошта В4021 Збройних сил України, загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, і те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення його статусу, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд при відсутності іншого порядку встановлення такого факту вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 8 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954р., ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 256, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 20.06.2015 у Волноваському районі Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник: ОСОБА_1 , РНОКПП: проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ: 37567866, місце знаходження: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ.

Заінтересована особа: Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні), місце знаходження: пр. Повітрофлотський, буд. 27, м. Київ.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко