Рішення № 86404335, 28.11.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4697/19

Провадження № 2/487/1896/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28.11.2019 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Дорош В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

20.06.2019 року до суду надійшов позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що відповідачем не в повному обсязі виконані зобов`язання за договором б/н від 13.12.2013 року, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 600,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість станом на 27.03.2019 року у розмірі 14943,75 грн., з яких: 954,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3654,03 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7597,42 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 1550,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частика), 687,80 грн. - штраф (процентна складова). Відповідач ухиляється від виконання зобов`язання і заборгованість по аліментам не погашає, що є порушенням прав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Представник позивача до судового засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надсилав, в позовній заяві вказав, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку та винесення заочного рішення.

Відповідач до судового засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, відзив до суду не надав.

У відповідності до положень ст. 280-281 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного:

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, банк посилався на те, що згідно укладеного договору б/н від 13.12.2013 року відповідач отримав кредит в розмірі 600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Між тим, з наданих позивачем доказів, а саме з ї Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанк, підписаної ОСОБА_1 , останній виявив бажання оформити на своє ім`я зарплатний пакет, відмітивши відповідне поле в анкеті. ОСОБА_1 не зазначив ніяких відомостей у графі щодо бажаного кредитного ліміту за кредитною картою «Універсальна», а також не просив видати картку Кредитна «Універсальна» (а.с. 7).

Умовами та Правилами надання банківських послуг доданих до позовної заяви передбачено, що кредитні кошти надаються згідно з заявою клієнта на кредитну картку «Універсальна» із установленим кредитним лімітом.

Відтак, заява позичальника від 13 грудня 2013 року не містить відомостей, на які посилається позивач, тобто вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не узгоджуються із укладеним з ОСОБА_1 договором.

За змістом ст. 1055 ЦК України кредитний договір має укладатись обов`язково у письмовій формі, недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його нікчемністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази щодо письмової домовленості сторін про надання відповідачу на підставі Анкети-заяви від 13.12.2013 року кредитних коштів у розмірі та на умовах, встановлених Умовами і правилами надання банківських послуг, а також обов`язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти.

Натомість, встановлено, що предметом договору б/н від 13.12.2013 року була зарплатна картка.

Згідно із статтями 12, 76, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положення статті 15, 16 ЦК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу до суду.

Вказані статті визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини, зокрема відсутність доказів надання кредитних коштів за договором від 13.12.2013 року, на який посилався позивач, суд дійшов висновку про відмову в позові, з урахуванням розгляду спору в межах заявлених позовних вимог на підставі поданих сторонами доказів.

Доводи позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», про те, що відповідач отримав кредитні кошти на підставі договору приєднання згідно з Заявою-анкетою від 13.12.2013 року спростовуються встановленими судом фактичними обставинами. А долучений Банком розрахунок заборгованості за договором б/н від 13.12.2013 не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1

Повне заочне рішення складено 28.11.2019 року.

Суддя: З.М.Сухаревич