Рішення № 86403753, 11.12.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/15683/15-ц

Провадження №2/523/1928/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Кисельова В.К.

при секретарі - Дзюба Г.І.

за участю представника позивача, адвоката - Данилюка А.Б.

відповідачки - ОСОБА_1 , адвоката - Меденцевої Л.П.

третьої особи - ОСОБА_2 , адвоката - Леонової Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Великорибальський психоневрологічний будинок-інтернат, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог, а також процесуальні дії суду.

29 вересня 2015р. до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява від ОСОБА_6 , який діяв в інтересах недієздатної дочки - ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наступні обставини.

Так, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 1997 року ОСОБА_3 , 1953 року народження визнано недієздатною.

Розпорядженням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів № 520 від 10 грудня 1997 року встановлено над ОСОБА_3 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , опіку та призначено опікуна - ОСОБА_4 .

На момент визнання ОСОБА_3 недієздатною, остання була власником нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

08 серпня 2000 року рішенням Приморської районної адміністрації № 754 надано дозвіл ОСОБА_4 на проведення відчуження житла, яке належало недієздатній особі - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 за умови одночасного придбання на ім`я ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

10 серпня 2000 року гр. ОСОБА_7 , який мешкав за адресою АДРЕСА_3 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Згодом ОСОБА_3 була поміщена у психіатричну лікарню, яка знаходилась за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Великорибальське.

За твердженням позивача, квартира за адресою: АДРЕСА_2 була відчужена третім особам незаконним шляхом, при цьому був відсутній дозвіл компетентного органу на відчуження даної квартири.

На підставі викладеного, позивач просив витребувати з незаконного чужого володіння від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру, яка знаходиться за , адресою: АДРЕСА_2 . (Т.1, а.с. 1-2)

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2015р. справу було розподілено судді - Виноградової Н.В. (Т.1., а.с. 15).

Ухвалою суду від 14.10.2015р. було відкрите провадження по справі. (Т1., а.с. 17)

30.11.2015р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовної заяви. Однак підстави позову та предмет позовних вимог не змінився.(Т1.,а.с. 22-24).

Ухвалою суду від 22.12.2015р. було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від приватного нотаріуса Штогріної О.І. засвідчену копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 16.04.2019р. квартири за адресою: АДРЕСА_2 . (Т.1., а.с. 30)

Ухвалою суду від 21.04.2016р. до участі в справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Суворовську районну адміністрацію Одеської міської Ради. (Т.1., а.с. 83)

Ухвалою суду від 17.11.2016р. до участі в справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради. (Т.1., а.с. 124)

Ухвалою суду від 23.01.2017р. до участі в справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Великорибальський психоневрологічний будинок інтернат. (Т.1., а.с. 143)

Ухвалою суду від 13.06.2017р. позовні вимоги ОСОБА_6 , який діяв в інтересах недієздатної дочки - ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння були залишені без розгляду. (Т1., а.с. 172)

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.10.2017р. ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 13.06.2017р. було скасовано. (Т.1, а.с. 218-221).

Ухвалою судді Суворовського районного суду м.Одеси Кисельова В.К. від 30.11.2018р. вищевказана справа прийнята до провадження, у зв`язку з перебуванням судді Виноградової Н.В. на лікарняному. (Т.2, а.с. 1-2)

16.04.2019р. в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 подав заяву про зміну предмету позову, безпосередньо від позивачки - ОСОБА_3 , оскільки остання відновила дієздатність. (Т.2., а.с. 29-34).

Відповідно до нової редакції позовних вимог позивачка ОСОБА_3 посилається на обставини, які обумовлюють пропущення строку позовної давності.

Так, ОСОБА_3 була поміщена у психіатричну лікарню, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_4 .

У 2002 році квартиру Позивача було відчужено, про що остання не знала та не могла дізнатися у зв`язку з позбавленням її дієздатності та фактичним переміщенням спочатку до Психіатричних закладів м. Одеси, а з 2003 року в Великорибальський психоневрологічний будинок-інтернат.

Єдиним близьким родичем позивача є її батько - ОСОБА_6 , 1926 року народження, який з 1980 - х років постійно проживає в Сполучених Штатах Америки, документований паспортом № НОМЕР_1 від 02.08.2006 року, виданий Департаментом Сполучених штатів Америки, про що свідчить Довіреність ОСОБА_6 , копія якої знаходиться в матеріалах справи.

У 2015 році психічний стан здоров`я Позивача дав можливість ставити перед компетентними органами питання про поновлення дієздатності ОСОБА_3 .

Цього ж року було відновлено телефонний зв`язок з ОСОБА_6

Адміністрація інтернату повідомляла ОСОБА_6 про хід відновлення дієздатності Позивача через ОСОБА_9 , який був близьким другом сім`ї ОСОБА_10 .

Інформація про зміну власника квартири ані адміністрація інтернату, ані ОСОБА_9 відома не була.

Станом на 2015 рік необхідно було вирішити питання щодо повернення Позивача у своє помешкання за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_9 зв`язок з ОСОБА_11 Позивача не підтримував.

07 квітня 2015 року ОСОБА_6 видав довіреність на ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 для представлення його інтересів в Україні.

24 вересня 2015 року було отримано Інформаційну довідку № 44455182 з якої вбачалося, що власником вищевказаної квартири значиться ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, зареєстрованого за № 377 від 16 квітня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Штогріною О.І.

14 жовтня 2015 року Суворовським районним судом м. Одеси відкрито провадження у даній справі.

29 вересня 2017 року Саратським районним судом Одеської області розглянуто справу про припинення повноважень опікуна над ОСОБА_3 , про що винесено відповідну ухвалу. Вказаним судовим рішенням призначено опікуном ОСОБА_3 - адміністрацію Великорибальського психоневрологічного будинку - інтернат в особі директора.

21 грудня 2017 року Саратським районним судом Одеської області поновлено дієздатність ОСОБА_3 - позивача по справі. (Т.2., а.с. 29-34).

Ухвалою суду від 16.04.2019р. було прийнято до розгляду змінену редакцію позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Великорибальський психоневрологічний будинок інтернат про витребування майна із чужого незаконного володіння. Даною ухвалою було виключити з кола осіб, які приймають участь у справі - ОСОБА_6 , а також залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимого щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 . (Т.2., а.с. 54)

Ухвалою суду від 18.07.2019р. було залучено до участі в справі в якості третьої особи, який не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 . (Т.2., а.с.94)

Ухвалою суду від 01.08.2019р. було змінено процесуальний статус Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. (Т.2., 104)

Ухвалою суду від 12.08.2019р. було закрите підготовче провадження по справі та призначено судовий розгляд справи по суті. (Т2., а.с. 107).

Пояснення сторін в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Він також пояснив, що ОСОБА_3 , а також її батькові ОСОБА_6 не було відомо про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Він вважає, що під час продажу квартири були порушені права недієздатної, оскільки їй не було придбано будь-якого іншого нерухомого майна.

Відповідачка ОСОБА_1 , а також її представник ОСОБА_14 позовні вимоги не визнали у повному обсязі. Так, відповідачка пояснила, що 16.04.2009р. вона придбала у ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . З моменту придбання квартири до неї з будь-якими вимогами ніхто не звертався. В даній квартирі вона проживання зі своїм сином, утримує квартиру, сплачує комунальні послуги. Відповідачка вважає, що вона є добросовісним набувачем квартири, оскільки взагалі їй не було відомо про наявність порушення прав одного з колишніх власників.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про розгляд справи був повідомлений належним чином - через відповідачку ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 в судовому засідання пояснив, що квартиру за адресою: АДРЕСА_2 він придбав у ОСОБА_4 , як опікуна ОСОБА_3 .. На час укладення посвідчення угоди нотаріусом були перевірені всі документи, а тому він підписав договір купівлі-продажу. За квартиру він повністю розрахувався та спірних питань не виникало. В даній квартирі він прожив із сім`єю майже сім років, за час його проживання в квартирі до нього з будь-якими майновими претензіями ніхто не звертався. В зв`язку із сімейними обставинами він вирішив продати квартиру, оскільки бажав придбати інше житло. Договір купівлі-продажу із покупцем ОСОБА_1 він посвідчив нотаріально, при цьому нотаріус роз`яснив, що угода може бути здійснена.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача Великорибальський психоневрологічний будинок-інтернат про розгляд справи були повідомлені належним чином, в судове засідання не з`явились, однак згідно раніше поданого клопотання просили справу розглянути у їх відсутність.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Суворовська районна адміністрація Одеської міської Ради в судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Представник органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради в судовому засідання пояснив, що працівниками органу опіки та піклування не було проконтрольоване виконання ОСОБА_4 розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради № 993р. від 20.09.2002р. щодо дарування ОСОБА_3 , 1953 р.н., частку житла не менше наявної, за адресою: АДРЕСА_5 . В останнє судове засідання представник не з`явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась за всіма адресами її проживання, які були наявні в справі. Окрім того, про розгляд справи повідомлялась на сайті суду.

Встановлені судом обставини справи, а також відповідні правовідносини.

Так, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_15 . (Т.1., а.с. 133-134,152-153)

Судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 1997 року ОСОБА_3 , 1953 року народження визнано недієздатною. (Т.1., а.с. 7-8)

Розпорядженням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів № 520 від 10 грудня 1997 року встановлено над ОСОБА_3 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 опіку та призначено опікуна - ОСОБА_4 . (Т.1., а.с. 9)

На теперішній час, ОСОБА_3 перебуває у Великорибальському психоневрологічному будинку-інтернаті де і зареєстрована. (Т.1, а.с. 156)

Розпорядженням Приморської районної адміністрації № 754 від 08.08.2000р. було надано дозвіл ОСОБА_4 на проведення відчуження житла, яке належало недієздатній особі - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 за умови одночасного придбання на ім`я ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_2 . (Т.1., а.с. 10)

10 серпня 2000 року ОСОБА_7 , який мешкав за адресою АДРЕСА_3 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу у реєстрі за № 2242. Право власності на квартиру зареєстровано 27.09.2000р.. (Т.1., а.с. 11)

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради № 993р. від 20.09.2002р було надано дозвіл ОСОБА_4 вчинити продаж квартири, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 2 даного розпорядження було зобов`язано ОСОБА_4 подарувати ОСОБА_3 , 1953 р.н., частку житла не менше наявної, за адресою: АДРЕСА_5 . Опікуном на період укладення угоди дарування частки житла за адресою: АДРЕСА_5 на ім`я недієздатної ОСОБА_3 призначити ОСОБА_16 , якого призначити для підписання договору дарування від імені обдарованої ОСОБА_3 ..

Згідно п. 3 договору зобов`язано ОСОБА_4 в строк до 01.11.2002 р. надати в райадміністрацію договори дарування житла за вказаною адресою.

Пунктом 4 розпорядження було передбачено, що при зміні адреси придбаного житла та невиконання пунктів - розпорядження радміністрації по даному питанню вважати недійсним.

Відповідальність за порушення чинного законодавства щодо захисту житлових та майнових прав ОСОБА_3 та невиконання зобов`язання по даруванню житла, згідно п. 5 розпорядження покладено на ОСОБА_4 (Т.1., а.с. 64)

24.09.2002р., ОСОБА_4 , яка діяла як опікун недієздатної ОСОБА_3 на підставі розпорядження Ленінської районної адміністрації №520 від 10.12.1997р., яка діяла від імені та в інтересах недієздатної ОСОБА_3 на підставі розпорядження Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради № 993р. від 20.09.2002р. уклала із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу. Відповідно до даного договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_6 . Продаж було вчинено за 55000 гривень. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Надоховською (Т.1., а.с. 12-13).

З листа Суворовської районної адміністрації Одеської міської Ради від 27.09.2016р. № 01-05-8/970вх. вбачається, що інформація щодо надання до райадміністрації копії договору дарування на ім`я ОСОБА_3 будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 відсутня. (Т.1, а.с. 110)

Листом від 24.10.2016р. Іллінська сільська Рада Біляївського району Одеської області повідомила суд, що згідно запису в погосподарській книзі № 2 за адресою: АДРЕСА_5 данні щодо зареєстрованого права власності на житловий будинок за ОСОБА_3 відсутні. (Т.1., а.с. 111)

Листом від 24.10.2016р. Іллінська сільська Рада Біляївського району Одеської області повідомила суд, що ОСОБА_4 була прописаною за адресою: АДРЕСА_5 , будинок належить на підставі купівлі-продажу від 18.10.2000р. ЛВН -4062-43, а також зазначено, що ОСОБА_3 була зареєстрована за даною адресою. (Т.1., а.с. 112-113).

Згідно листа Іллінської сільської Ради Біляївського району Одеської області від 26.06.2019р. № 349/02-17 ОСОБА_3 не значилась власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , але була прописана. (Т.2., а.с. 74)

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16.04.2009р., ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж було вчинено за 48723 гривні. Вищевказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. у реєстрі за № 377. (Т.1., а.с. 39-40)

У вищевказані квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , а також її сина ОСОБА_5 (Т.1., а.с. 120)

Правові підстави ухваленого рішення, а також правовий аналіз доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України від імені душевнохворого або недоумкуватого, визнаного недієздатним, угоди укладає його опікун.

Згідно п.4.2 Наказу Державного комітету України у справах сім`ї та молоді МОЗУ, МОУ, МПСПУ № 34/166/131/88 від 26.05.1999 року «Про затвердження правил опіки та піклування» (далі «Правил») опікуни мають право управляти майном підопічних на користь останніх.

Пунктом 4.7 «Правил» встановлено, що опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх

укладання, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами є договори, що вимагають нотаріального засвідчення та спеціальної реєстрації, про відмову від майнових прав, які належать підопічному, поділ майна, поділ, обмін та

продаж житлової площі, а також видача письмових зобов`язань тощо.

Згідно п. 4.16 «Правил» органи опіки та піклування зобов`язані, а особа,

стосовно якої припинено опіку (піклування), має право вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнових збитків, завданих їй недобросовісним або недбалим виконанням опікунських обов`язків.

Судом встановлено, що 24.09.2002 р. нотаріус Надоховська Т .О . , на підставі наданих їй документів, у т.ч. розпорядження № 993 від 20.09.2002р., посвідчила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 (реєстраційний номер 1726 від 24.09.2002 року).

Відповідно до умов даного договору ОСОБА_4 від імені та в інтересах недієздатної ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 , була відчужена за 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч).

На час посвідчення даного договору була чинною Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. N 18/5 (в редакції від 08.07.2002р.) (далі «Інструкції»)

Відповідно по п. 31 «Інструкції» угоди за неповнолітніх, які не досягли 15 років, а також від імені громадян, визнаних у судовому порядку недієздатними,

вчиняють батьки, усиновителі або опікуни (статті 14, 16 Цивільного

кодексу.

Нотаріуси вимагають дозвіл органу опіки і піклування на право

опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від

імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі побутових.

Такими угодами є договори, що потребують нотаріального

посвідчення і спеціальної реєстрації про відчуження майна, належного неповнолітнім, відмова від належних підопічному прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов`язань тощо.

Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника

давати згоду на вчинення від імені підопічного угод вирішує орган

опіки і піклування шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно п. 53 «Інструкції» при посвідченні договору про відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, належного неповнолітнім, а також особам, визнаним недієздатними або обмежено дієздатними, нотаріус керується пунктом 31 цієї Інструкції.

Якщо органи опіки і піклування зобов`язують батьків, опікунів

або піклувальників внести на рахунок неповнолітньої чи недієздатної особи у банківській установі суму за проданий жилий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку,інше нерухоме майно, нотаріус повинен перевірити виконання цієї вимоги, про що вказати в тексті договору.

На підставі викладеного, суд вважає, що оскільки на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_4 від імені та в інтересах недієздатної ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_7 існував дозвіл органу опіки та піклування, то були наявні підстави для нотаріального посвідчення договору.

Суд також вважає, що ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 є добросовісними набувачами квартири АДРЕСА_7 .

Так, ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Захист порушеного права особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливо шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.

Таким чином, предмет "віндикаційного" позову становить вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Тобто, витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України,

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №916/2130/15.

Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна від добросовісного набувача.

Суд вважає, що у спірних взаємовідносинах необхідно виходити з того, що волевиявлення недієздатної особи реалізується через його законного опікуна за погодженням з органом опіки та піклування.

Враховуючи, що на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, ОСОБА_4 була законним опікуном ОСОБА_3 , а також існував дозвіл органу опіки та піклування на відчуження майна, то неможливо прийняти до уваги твердження позивачки, що майно було відчужено поза її волею.

Окрім того, даний факт підтверджує, що ОСОБА_2 , як набувач не знав і не міг знати, що дана угода здійснюються не в інтересах недієздатної - ОСОБА_3 ..

Окрім того, суд вважає, що ОСОБА_2 не був зобов`язаний перевіряти та контролювати виконання п. 2 розпорядження № 993 від 20.09.2002р., щодо зобов`язання ОСОБА_4 подарувати ОСОБА_3 частку житла не менше наявної, за адресою: АДРЕСА_5 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 ..

Данні обов`язки безпосередньо покладались на ОСОБА_4 , як опікуна недієздатної ОСОБА_3 , а також на орган опіки та піклування.

Однак ОСОБА_4 не здійснила свій обов`язок щодо придбання ОСОБА_3 частку житла не менше наявної, за адресою: АДРЕСА_5 .

В судовому засіданні було встановлено, що за даним фактом проводилось досудове розслідування та у провадженні Суворовського районного суду м.Одеси перебуває кримінальне провадження за №12016160000000690 від 08.11.2016р. за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України саме за даними фактами. На даний час, розгляд даного кримінального провадження не завершений.

На підставі викладеного, неможливо застосувати положення частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки по-перше спірне майно не було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, по-друге, не було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, а по-третє , вибуло з володіння власника з їхньої волі, оскільки воля власника була реалізована через його законного опікуна за погодженням з органом опіки та піклування.

Суд також звертає увагу на положення Протоколу № 1 до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», який ратифіковано Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17.07.97 ), а також практику Європейського суду з прав людини.

Так, згідно ст. 1 Протоколу № 1 до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», який ратифіковано Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17.07.97 ) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти

своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Практикою Європейського суду з прав людини закріплено, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року).

Суд вважає, що позбавлення майна ОСОБА_1 в контексті даних правовідносин, буде для відповідачки надмірним тягарем, оскільки вона є добросовісним власником, яка користується спірним майном майже десять років, а також не має іншого житла.

Суд вважає, що пропорційним способом відновлення порушених прав позивачки ОСОБА_3 є звернення з відповідним позовом про відшкодування збитків, а саме ринкової вартості спірної квартири, який може пред`явлених до ОСОБА_4 , а також до відповідних органів, які повинні були контролювати захист майна недієздатної особи.

Керуючись ст.ст.2,5,10,12,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про витребування з незаконного чужого володіння квартири - АДРЕСА_7 - залишити без задоволення у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня отримання копії повного тексту рішення.

Копію повного тексту рішення сторони можуть отримати у десятиденний строк з дати проголошення рішення.

Суддя:

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2019