Рішення № 86402376, 09.12.2019, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 520/2633/19

Провадження № 2/520/2541/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Петренка В.С.,

за участю секретаря - Шевчук В.О., Швець А.С.,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Драгомир А.П., діючий на підставі довіреності;

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Саінчин С.О., діючий на підставі ордеру,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання права власності на частку житлового будинку, який є подружнім майном,

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд визнати за нею - ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальна площа якого становить 393,3 кв.м., а житлова - 218,1 кв.м., визнавши цей об`єкт спільним подружнім майном.

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилається на те, що вона та відповідач ОСОБА_2 з 09.09.2006 року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.10.2018 року.

Позивач вказує, що 14.02.2006 року відповідач ОСОБА_2 отримав у дар 9/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною житловою площею 74,2 кв.м., і у власність відповідача перейшли приміщення, житлова площа яких складала 32 кв.м.

Право власності на вказану частину будинку було зареєстровано у КП «ОМБТІ та РОН» 09.03.2006 року.

Зазначена частина житлового будинку з надвірними спорудами розташовані на земельній ділянці, площа якої становить 1125 кв. м.

У подальшому, як зазначає позивач, на вказаній земельній ділянці вона та відповідач, перебуваючи у шлюбі, побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа якого становить 393,3 кв. м, а житлова - 218,1 кв. м, який має адресу: АДРЕСА_1 , право власності на житловий будинок було зареєстровано за відповідачем - ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що оскільки вона та відповідач набули вказаний житловий будинок, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, відповідно до ст. 60 СК України він належить їм на праві спільної сумісної власності, і, відповідно, частки управі власності на це майно у неї з відповідачем є рівними, тобто по Ѕ частини кожному.

Разом з тим, позивач вказує, що у неї з відповідачем є двоє малолітніх синів, які проживають разом з нею у зазначеному житловому будинку, однак проживають вони у приміщеннях площею 28,1 кв.м., що є кухнею (2-2, 1 поверх), житловою кімнатою 9,9 кв.м. (2-4) та користуються санвузлом 3,1 кв.м. (2-3), тамбуром 4,3 кв.м., при тому, що загальна площа усього домоволодіння - 393,3 кв. м., житлова - 218,1 кв.м. та допоміжна - 175,2 кв.м.

Таким чином, позивач вважає, що її частка у праві власності на подружнє майно повинна бути збільшена на 1/4, а разом розмір її частки буде дорівнювати 3/4 (1/2 + 1/4) у праві власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , оскільки діти проживають разом з нею, відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, старшого сина було переведено з приватної до школи з загальним навчанням, він позбавлений через матеріальний стан поглиблено вивчати іноземну мову, займатися спортом, що впливає на його фізичний та духовний розвиток, а щодо молодшого сина, через погіршений матеріальний стан, пов`язаний з відсутністю забезпечення дітей відповідачем, вона не може влаштувати його до дошкільного закладу та піти працювати.

З урахуванням викладеного, оскільки в добровільному порядку питання поділу майна між сторонами не вирішено, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 08.02.2019рокубуло відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виправити недоліки позову протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у розмірі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп., та надати докази такої сплати. Роз`яснено ОСОБА_1 , що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України. Роз`яснено ОСОБА_1 , що вона має право повторно звернутися до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, надавши при цьому відповідні докази.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 04.03.2019 рокубуло задоволено заяву ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору. Відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку, який є подружнім майном. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.Призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 20.05.2019року судом було задоволено заяву представника позивача про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_3 .

У підготовчому засіданні 20.06.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 09.12.2019 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 09.12.2019 року відповідач та його представник проти позову заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідка, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, позивачу - ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування частини житлового будинку від 14 лютого 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Підгірняк О.А., належало 9/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та складається в цілому з кам`яної житлової будівлі, загальна житлова площа якої становить 74,2 кв.м., та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 1 125 кв.м. (т. 1 а.с.7).

Право власності на 9/20 частин житлового будинку було зареєстроване за ОСОБА_2 в КП «ОМБТІ та РОН» 09.03.2006 року номер запису: 21142 в книзі: 206-217 (т. 1 а.с. 8).

Судовим розглядом також встановлено, що 09 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

Від даного шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4 , та ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (т. 1 а.с. 19-20).

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, на земельній ділянці площею 1 125 кв.м. на якій було розташовано 9/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 393,3 кв.м., житловою площею 218,1 кв.м., та присвоєно адресу - АДРЕСА_1

Право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 393,3 кв.м., житловою площею 218,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ОСОБА_2 19.06.2017 року номер запису про право власності: 21034385, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 16).

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 393,3 кв.м., житловою площею 218,1 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.10.2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований 09 вересня 2006 року Київським районним у м. Одесі відділом ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області актовий запис №814 було розірвано (а.с. 17).

У судовому засіданні 25.09.2019 року судом в якості свідка було допитано ОСОБА_3 , який з 2012 року є представником брата відповідача - ОСОБА_6 .

Так, свідок ОСОБА_3 повідомив суду про те, що з відповідачем - ОСОБА_2 він почав спілкуватися з початку 2012 року, з позивачем ОСОБА_1 також спілкується. У 2012 році спірний житловий будинок був зовні закінчений, будинок будував батько відповідача (свідку відомо це зі слів брата відповідача), батько був моряком, ходив у рейси, на теперішній час батька вже немає, він помер. Після його смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 закінчували ремонт всередині будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, Верховний Суд роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Так, судовим розглядом встановлено, що відповідач - ОСОБА_2 працює моряком, що підтверджується посвідченням особи моряка, трудовим договором моряка (т. 1 а.с. 26-32).

Позивач - ОСОБА_1 з 01.09.2001 року працювала у Приватному підприємстві фірма «Аліна», 31.12.2006 року була звільнена за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки (т. 1 а.с. 44-45).

Таким чином, починаючи з 2007 року позивач офіційно ніде не працювала.

Разом з тим, з копії банківських рахунків вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 у період з 24.11.2011 року по 0.02.2019 року були відкриті рахунки у АБ «Південний», на які відповідач - ОСОБА_2 , перебуваючи у рейсі, перераховував грошові кошти (т. 1 а.с. 127-130).

З матеріалів справи також вбачається, що позивач - ОСОБА_1 перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 при будівництві спірного житлового будинку купувала мармурові вироби (підвіконня), павільйон садовий, полікарбонатний монолітний лист, міжкімнатні двері, клей для плитки, електронагрівач, ванни, декоративне каміння, приладдя для установки унітазу (труби, крани, сифон, шланги), здійснювала комплекс робіт з установки обладнання та налагодження для підключення Інтернету, установку металевих гаражних воріт з автоматичним приводом, купували меблі, панелі для ванни, тощо, що підтверджується копією договору купівлі-продажу металопластикових конструкцій, копіями накладних, копіями товарних чеків та копіями квитанцій (т. 1 а.с. 87-123).

Крім того, позивачем - ОСОБА_1 було замовлено у ПБВКП «Будівничий» виготовлення проекту «Індивідуальний житловий будинок» за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 86).

Позивач - ОСОБА_1 займалася веденням домашнього господарства, вихованням дітей, а також похованням батька відповідача - ОСОБА_7 , що підтверджується копіями договорів - замовлень на організацію проведення поховання (т. 1 а.с.76-78), позивач - ОСОБА_1 здійснювала ремонт автомобіля відповідача, що підтверджується копією заказу - наряду (т. 1 а.с. 79-84).

Вирішуючи питання щодо поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, суд виходить з того, Верховний Суд України у своїй постанові від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Так, статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з поважної причини не мала самостійного заробітку (доходу), оскільки вела домашнє господарство, займалася домашніми справами, займалася ремонтом спірного будинку, коли відповідач перебував у рейсі, доглядала за їх спільними дітьми, тощо.

Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, ніяких доказів в обґрунтування того, що спірний будинок було побудовано відповідачем та його батьком, а позивач ніякого відношення до спірного будинку не має, участі у будівництві не приймала, грошові кошти на будівництво не надавала, ОСОБА_2 суду надано не було.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до ст. 90 ЦПК України, показання свідка ОСОБА_3 в частині того, що спірний житловий будинок було побудовано батьком відповідача суд оцінює критично та не приймає як доказ, оскільки йому це відомо зі слів, а особу, яка йому про це повідомила в якості свідка судом допитано не було.

В матеріалах цивільної справи відсутні та судом не встановлено будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту будівництва спірного житлового будинку тільки відповідачем та його батьком, внесення відповідачем та його батьком грошових коштів на придбання будівельних матеріалів та прикладання ними трудових затрат для ремонту та добудови спірного житлового будинку.

Наявні в матеріалах справи письмові пояснення сусідів, завірені головою ОСНМ «Чубаївка» в місті Одесі, не є належними доказами на підтвердження факту будівництва та ремонту спірного житлового будинку тільки відповідачем та його батьком, в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України.

Вказані особи не були допитані судом в якості свідків в порядку ст. 90 ЦПК України.

Суд приймає до уваги, що позивачу - ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування частини житлового будинку від 14 лютого 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Підгірняк О.А., до реєстрації шлюбу належало 9/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Однак, в період перебування сторін у шлюбі, вказаний житловий будинок було реконструйовано, внаслідок чого житлова площа останнього істотно збільшилась з 32,0 кв.м. до 218,1 кв.м., загальна площа спірного житлового будинку складає 393,3 кв.м., та було присвоєно нову поштову адресу: АДРЕСА_1 , тобто було побудовано новий об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень ст.ст. 57, 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

При цьому, збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

За таких обставин, судовим розглядом встановлено, що спірне майно, а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було побудовано сторонами під час перебування у шлюбі внаслідок спільних зусиль, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст. 370, 372 ЦК України має право на 1/2 частину від спільного майна, а реєстрація права власності лише за відповідачем порушує законні права та інтереси позивача як співвласника такого майна.

Таким чином, враховуючи, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на право власності на Ѕ (одну другу) частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 393,3 кв.м., житловою. - 218,1 кв.м., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 про збільшення розміру її частки в спільному майні подружжя суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України, при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК України).

Згідно зі ст. ст.12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судовим наказом Київського районного суду м. Одеси від 12.02.2019 року по справі №520/2635/19 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходу, щомісячно, починаючи з 07 лютого 2019 року до досягнення ОСОБА_4 повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а з 28.01.2027 року - у розмірі ј частки від усіх видів доходу щомісячно до досягнення ОСОБА_5 повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_8 (т.1 а.с. 131).

Судовий наказ № 520/2635/19 для виконання виданий 13.03.2019 року.

У судовому засіданні 09.12.2019 року судом було оглянуто розрахунок заборгованості по аліментам зі змісту якого вбачається, що у відповідача - ОСОБА_2 заборгованість по аліментам відсутня.

Судом встановлено, що малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом з позивачем житлового будинку АДРЕСА_1 , тобто у спірному будинку.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що розмір стягнутих з ОСОБА_2 аліментів не є меншим від передбаченого ст. 182 СК України мінімального розміру аліментів, які стягуються на одну дитину.

Обов`язок утримувати неповнолітніх дітей покладено на обох із батьків в рівних частинах.

В судовому засіданні 09.12.2019 року ОСОБА_1 не заперечувала, що отримує аліменти, однак посилалася, що розмір аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.

Разом з тим, зазначила, що не зверталася до суду з позовними вимогами щодо збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дітей.

Доводи позивача ОСОБА_1 , що розмір аліментів є недостатнім для належного утримання малолітніх дітей не знайшли свого підтвердження, оскільки витрати на одяг та навчання дітей у школі відносяться до аліментів, а витрати на лікування не є щомісячними витратами та можуть бути підставою для звернення до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини у відповідності до положень ст. 185 СК України.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що розмір присуджених до стягнення з ОСОБА_2 аліментів є недостатнім для належного утримання малолітніх дітей.

Належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про те, що ОСОБА_2 не дбає про матеріальне забезпечення дітей суду надано не було.

Та обставина, що малолітні діти проживають разом з позивачем не є достатньою підставою для відступлення від рівності часток при поділі майна.

Слід також зазначити, що збільшення частки ОСОБА_1 у нерухомому майні, із 1/2 частини на 3/4, не покращить рівень матеріального забезпечення малолітніх дітей сторін, які в свою чергу мають право на користування житловими приміщеннями, які належать обом батькам.

Оскільки по справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для відступлення від принципу рівності часток сторін при поділі спільної сумісної власності, суд дійшов висновку, що спірний будинок, який є об`єктом спільної сумісної власності сторін, підлягає поділу між сторонами по 1/2 частині кожному з подружжя, таким чином вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. при відкритті провадження у справі було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, у зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь державного бюджету підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 605 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку, який є подружнім майном - задовольнити частково.

Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 10.10.2006 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , орган, що видав - 5112), житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 393,3 кв.м., житловою. - 218,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 10.10.2006 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) право власності на Ѕ (одну другу) частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 393,3 кв.м., житловою. - 218,1 кв.м.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , орган, що видав - 5112) на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 17.12.2019 року.

Суддя Петренко В. С.