Рішення № 86402205, 13.12.2019, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/2283/17

№ провадження 2-а/495/38/2019

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

13 грудня 2019 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа №495/2283/17,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород - Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради Одеської області про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради Одеської області, про визнання дій протиправними, просить суд: визнати неправомірними дії виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради по демонтажу /вилученню/, належного на праві користування ОСОБА_1 напівпричепу-рефрижератора, розташованого по АДРЕСА_1 .

Так, вимоги позивача мотивовані тим, що вона здійснює торгівлю сільськогосподарською продукцією та продукцією рослинного походження по АДРЕСА_1 з напівпричіпу -рефрижератору.

Вказує, що 27.12.2016 року комісією виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради за участю МЦ «Благоустрій» було здійснено демонтаж належного їй на праві користування напівпричіпу-рефрижератора шляхом його транспортування в невідомому напрямку.

Вважає дії виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради такими, що вчинені з численними порушеннями вимог чинного законодавства, а саме: відсутнє рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про затвердження голови та складу комісії з демонтажу /вилученню/ напівричіпу-рефрижератора, розташованого по АДРЕСА_1; відсутнє протокольне рішення комісії з демонтажу /вилучнню/ напівпричіпу-рефрижератора, розташованого по АДРЕСА_1; відсутнє рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про демонтаж /вилучення/ напівричіпу-рефрижератора, розташованого по АДРЕСА_1; відсутній затверджений виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської області акт комісії по визначенню розміру збитків, заподіяних вилученням /викупом/ та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, пов`язаних з недоотриманими доходами від обов`язкових платежів; не розміщено у найближчому номері місцевого періодичного видання, вибір якого затверджено відповідним рішенням, та на офіційному сайті міської ради рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про демонтаж /вилучення/ напівричіпу-рефрижератора, розташованого по АДРЕСА_1 -Дністровському; не надіслано /не вручено під розписку/ ОСОБА_1 протягом 3-х робочих днів з моменту його прийняття рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про демонтаж /вилучення/ напівричіпу-рефрижератора, розташованого по АДРЕСА_1 у м. Білгород - Дністровському.

На підставі усього вищевикладеного, вона і звернулась до суду з даним позовом.

Позивач в судове засідання не з`явилась, в матеріалах справи наявна її заява про розгляд справи у відсутність.

Представник відповідача в судове засідання надав заяву про можливість закінчення розгляду справи за його відсутність, з позовними вимогами не згодний, просить суд в їх задоволені відмовити, мотиви своєї незгоди з позовом виклав у письмовому відзиві від 31.05.2018 року, згідно якого вказав, що напівпричіп-рефрижератор марки FRUEHAUF T34C1RAA, 1991 року випуску, зареєстрований Білгород-Дністровським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України в Одеській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 21.12.2005 року є транспортним засобом, а не тимчасовою спорудою торгівельного призначення.

Відтак, правових підстав для посилання позивача на Порядок та інші Закони України, які регулюють порядок демонтажу тимчасових споруд не має.

Разом з тим, відповідач вказує, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу демонтування напівпричіпу-рефрижератора саме виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, в той же час позивач просить визнати дії виконавчого комітету по демонтажу напівпричіпу-рефрижератора - неправомірними.

Відповідач стверджує, що реалізуючи владні повноваження, які закріплені в ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет прийняв рішення № 134 від 27.03.2017 року «Про невідкладні заходи щодо ліквідації антисанітарного джерела - причепа рефрижератора по вул. М.Бірюзова», яким доручено міському центру «Благоустрій» вжити негайні заходи з проведення демонтажу причепа-рефрижератора, розташованого на проїжджій частині вул. М.Бірюзова.

Службовою запискою від 06.04.2017 року наданою начальником МЦ «Благоустрій» повідомлено заступника міського голови про неможливість виконати рішення виконавчого комітету у повному обсязі, оскільки по прибуттю на місце працівників міського центру виявлено, що причіп-рефрижератор відсутній на проїжджій частині по вул. М.Бірюзова.

Відповідач звертає увагу суду, що рішення виконкому прийнято значно пізніше /27.03.2017 року/, ніж відбулося демонтування зазначеного причепу - 27.12.2016 року.

Таким чином, виконавчим комітетом жодних дій з демонтажу /вилученню/ вищевказаного напівпричепу-рефрижератора не здійснювалось.

На підставі усього вищенаведеного, відповідач просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради Одеської області про визнання дій протиправними відмовити повністю.

Суд розглядає справу за відсутність позивача та відповідача, відповідно наданих заяв, за наявними доказами у справі.

Відповідно до ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи / у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження/, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно договору оренди майна, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 02.05.2014 року, позивачу як орендарю передано у строкове платне володіння і користування напівпричіп-рефрижератор марки FRUEHAUF T34C1RAA, 1991 року випуску, зареєстрований Білгород-Дністровським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України в Одеській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 21.12.2005 року. /л.с.6-7/.

У п.2.2 Договору оренди зазначено, що метою оренди та цільовим призначенням майна є здійснення торгівлі сільськогосподарською продукцією, продукцією рослинного походження, побутовою технікою.

Використання майна, що орендується за цільовим призначенням здійснюється орендарем виключно за адресою: вул. Ізмаїльська кут вул. Маршала Бірюзова м. Білгород-Дністровський Одеської області /п.2.3. Договору/.

Передача майна, зазначеного у договорі оренди від 02.05.2014 року відбувалась за актом приймання-передачі. /л.с.8/

Позивач у якості надання доказів, в обґрунтування свого позову приєднала до матеріалів справи адміністративні матеріали щодо притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч.1 ст. 185 КУпАП, за фактом злісної непокори законному розпорядженню та вимозі працівників поліції Білгород-Дністровського ВП на перехресті вул. Ізмаїльська - пров. Безимяний в м. Білгород-Дністровський, що проявилось у тому, що наведені вище особи 27.12.2016 року перешкоджали вивезенню вантажного причепу, який незаконно знаходився на території по АДРЕСА_1, чинили опір, на зауваження не реагували.

За вчинені дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності та покладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 255 грн на користь держави. /л.с.46-75/.

Позивач у своєму позові наполягає, що при демонтажі /вилученні/ 27.12.2016 року належної їй на праві користування тимчасової споруди - напівпричепу-рефрижератора виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради порушені її права та вимоги чинного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

За змістом цього порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (пункт 2.2.); підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС, який оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункти 2.1., 2.7); паспорт прив`язки ТС це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТП на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою території (пункт 1.4), типова форма якого поряд з іншими документами затверджено додатком 1 до Порядку, який містить, зокрема, форму схеми розміщення ТС із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Отже, цей Порядок визначає механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності, реалізація якого передбачає наявність документів на землекористування, та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб`єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв`язку з розміщенням ТС.

Відповідно до статті 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини 1, 2 статті 83 ЗК).

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статей 123, 124 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За встановлених обставин, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення ТС за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові від 16.05.2018 року, справа № 918/633/16.

Досліджуючи матеріали справи, судом не виявлено доказів дотримання процедури встановлення будь-якої тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , так само як законності використання земельної ділянки за наведеною вище адресою.

Разом з тим, згідно із частиною 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011року № 3038-VI (далі Закон №3038-VI) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Частиною четвертою ст. 28 Закону № 3038-VI встановлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

З матеріалів справи, а саме договору оренди від 02.05.2014 року вбачається, що позивачу як орендарю передавався у користування напівпричіп-рефрижератор марки FRUEHAUF T34C1RAA, 1991 року випуску, зареєстрований Білгород-Дністровським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України в Одеській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 21.12.2005 року.

Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у його відзиві про те, що напівпричіп-рефрижератор марки FRUEHAUF T34C1RAA є транспортним засобом, а не тимчасовою спорудою торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності, а тому посилання позивача на порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 та Закони України, що регулюють питання демонтажу тимчасових споруд є недоречним.

Частиною 2 ст. 6та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно пп. 7 п. "а" ч. 1ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені також ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", згідно ч. 2 якої до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3) організація місць відпочинку для населення; 4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів; 5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; 7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об`єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку"; 14) видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.

У відповідності до ч.6 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Проте, з наданих до матеріалів справи документів не вбачається, що саме виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради здійснював дії щодо демонтажу /вилученню/ вищевказаного напівпричепу-рефрижератора, що ним приймались будь-які рішення з приводу цього.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд не вбачає, що в діях виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради наявні ознаки незаконності чи неправомірності, більш того позивачем загалом не надано доказів про вчинення демонтажу /вилучення/ напівпричепу-реврижератора саме відповідачем, не доведено й факту, що демонтаж /вилучення/ напівпричепу-реврижератора був проведений незаконним шляхом, у зв`язку із чим порушені права позивача, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради Одеської області про визнання дій протиправними - є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради Одеської області про визнання дій протиправними - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суд через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: виконавчий комітет Білгород - Дністровської міської ради Одеської області. адреса: вул. Михайлівська, 56, м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Повний текст рішення складений 18 грудня 2019 рік.

Суддя: