Рішення № 86399471, 09.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019Справа № 910/12062/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна"

до Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України

про стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності в розмірі 7 083 076,06 грн.

Представники сторін:

від позивача: Сторонський Р.Я., Гук А.Р., довіреність б/н від 28.08.2019;

від відповідача 1: Мазур Г.І., довіреність № 8787/20.3/22-19 від 18.10.2019;

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності в розмірі 7 083 076,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 17.10.2017 по 12.12.2018 був незаконно позбавлений права користування власними коштами в розмірі 45 995 821,43 грн. внаслідок неправомірних дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо їх подвійного стягнення з рахунків позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2019.

30.09.2019 представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву.

01.10.2019 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 30.09.2019 представник позивача та відповідача 1 з`явився, представник відповідача 2 не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 28.10.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

11.10.2019 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

21.10.2019 представником позивача подано відповідь на відзив відповідача 1.

У судове засідання 28.10.2019 представники позивача та відповідача з`явились, представник відповідача 2 не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання до 04.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 04.11.2019 представники позивача та відповідача з`явились, представник відповідача 2 не з`явився.

За результатами підготовчого засідання, призначеного на 04.11.2019, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2019.

У судове засідання 18.11.2019 представники позивача та відповідача 1 з`явились, представник відповідача 2 не з`явився.

В судовому засіданні 18.11.2019 судом розпочато розгляд справи по суті.

За результатами судового засідання судом відкладено розгляд справи на 09.12.2019.

У судове засідання 09.12.2019 представники позивача та відповідача 1 з`явились, представником позивача подано клопотання про подання доказів в підтвердження понесених судових витрат після ухвалення судового рішення.

Представник відповідача 2 у судове засідання з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 09.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 42 801 340,00 грн., за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 17 083,92 грн., за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авісто" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 48 343 976,24 грн. у задоволенні позову ТОВ "Байнер Груп" відмовлено, позов ТОВ "Хоса-Плекс Україна" задоволено, стягнуто з ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на користь ТОВ "Хоса-Плекс Україна" 17 083,92 грн. заборгованості, позов ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" 32 198 736,06 грн. заборгованості, 7 405 709,29 грн. інфляційних втрат, 2 003 378,89 грн. 3% річних, в іншій частині позову ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" відмовлено.

03.07.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 видано накази.

04.07.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54231464 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

05.07.2017 грошові кошти боржника у сумі 41 814 383,12 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження.

06.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 89,46 грн.

Розпорядженням № 54231464/2 вирішено, що кошти у розмірі 37 632 864,29 грн необхідно перерахувати стягувачу, 4 181 429,37 грн. виконавчого збору - до Державного бюджету України та 89,46 грн. витрат на проведення виконавчих дій на спеціальний реєстраційний рахунок Міністерства юстиції України.

Оскільки коштів, які надішли 05.07.2017, недостатньо для задоволення вимог стягувача, 06.07.2017 державним виконавцем виставлено платіжні вимоги для списання залишку боргу у розмірі 4 181 527,77 грн.

06.07.2017 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження надійшли грошові кошти боржника у сумі 4 181 527,77 грн., з яких 4 181 518,83 грн. вирішено перерахувати стягувачу згідно з розпорядженням № 54231464/2 від 07.07.2017.

14.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про повернення виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва №n910/4050/17 від 03.07.2017 до суду, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційну скаргу ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 - без змін.

12.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54902012 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

12.10.2017 державним виконавцем надано розпорядження на перерахунок грошових коштів, стягнутих з боржника у виконавчому провадженні № 54231464 та направлено відповідні вимоги Державній казначейській службі України.

13.10.2017 державним виконавцем направлено вимогу Державній казначейській службі України щодо повернення платіжної вимоги про перерахунок коштів стягувачу у сумі 41 814 383,12 грн. у зв`язку із зміною реквізитів стягувача.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. надано до Державної казначейської служби України вимогу здійснити перерахунок коштів у сумі 41 814 383,12 грн. стягувачу на виконання наказу господарського суду.

Державною казначейською службою України було відмовлено у виконанні вказаної вимоги, оскільки, Київською місцевою прокуратурою № 5 до казначейської служби було подано клопотання про арешт грошових коштів на рахунку Міністерства юстиції України № 37319006000177 в сумі 41 814 383,12 грн.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. винесено постанову про арешт коштів боржника, а 17.10.2017 - виставлено ПАТ "Креді Агріколь Банк" платіжну вимогу № 2012/21.

18.10.2017 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти у сумі 45 995 821,43 грн., у зв`язку з чим 19.10.2017 державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні № 54902012.

23.10.2017 в рамках ВП № 54231464 начальником відділу примусового виконання рішень департаменту виконавчої служби України Міністерства юстиції України було надано доручення старшому державному виконавцю цього відділу Бурлі В.Е. підготувати розпорядження на повернення грошових коштів у сумі 45 995 910,89 грн. ТОВ "Санофі-Авентіс Україна", які містяться на депозитному рахунку відділу та які стягнуті при примусовому виконанні виконавчого провадження № 54231464, оскільки на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 54902012 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

На виконання вказаного доручення старшим державним виконавцем Бурлою В.Е. видано розпорядження № 54231464/2 від 23.10.2017 про повернення коштів у сумі 45 995 910,89 грн., що надійшли 05.07.2017 та 06.07.2017 на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні у виконавчому провадженні № 54231464.

Державною казначейською службою України повернуто платіжне доручення № 4799 від 23.10.2017 про перерахунок ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" коштів у сумі 45 995 910,89 грн., оскільки постановою від 06.07.2017 та постановою від 07.07.2017 спірна сума коштів визнана доказом у межах кримінального провадження № 4201710150000123, що підтверджується листом № 13-08/784-17605 від 24.10.2017.

Листом № 13-08/32-1034 від 16.01.2018 Державна казначейська служба України повернула без виконання платіжне доручення № 109 від 10.01.2018 про перерахунок ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" коштів у сумі 45 995 910,89 грн., оскільки ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.10.2017 № 760/22316/17 та від 25.10.2017 № 760/22441/17 накладено арешт на кошти в загальній сумі 91 991 732,32 грн., які знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, скаргу ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" задоволено частково, визнано неправомірними дії відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" у ВП № 54902012 від 12.10.2017, визнано неправомірною платіжну вимогу № 2012/21 від 17.10.2017, виписану відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, в іншій частині скарги ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі 910/4050/17 задоволено, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» у зв`язку з скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ та щодо повернення стягнутих коштів, зобов`язано державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 та повернення коштів, стягнутих з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» у розмірі 41 814 383,12 гривень та стягнутого у виконавчому провадженні №54902012 виконавчого збору у розмірі 4 181438,31 гривень; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження № 54902012.

12.12.2018 державним виконавцем Башіловим В.О. вчинені дії щодо повернення коштів у розмірі 45 995 821,43 грн.

Позивач зазначає, що у період з 17.10.2017 по 12.12.2018, внаслідок неправомірних дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» було позбавлено права на користування власними коштами, в зв`язку з чим, 08.07.2019 позивач звернувся до відповідача 1 з вимогою відшкодувати шкоду у розмірі 6 699 764,42 грн., яка складається з 3% річних у розмірі 1 595 361,92 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 052 581,07 грн., у відповідь на яку, відповідача 1 Листом № 24293-33-19/20.1 від 22.07.2019 відмовив у відшкодуванні шкоди, в зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 7 083 076,06 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю Міністерства юстиції України.

Відповідач 1 заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що наведені в позовній заяві ухвали Господарського суду міста Києва, ухвалені судами саме в порядку розгляду скарг на дії державного виконавця в рамках примусового виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а відтак відсутні підстави вважати, що перелічені в позовній заяві судові рішення про протиправність дій/бездіяльності органу державної виконавчої служби не можуть свідчити про порушення права товариствам будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства юстиції України.

Також, відповідач 1 зазначає, що не було ані стороною, ані учасником судових процесі, на які посилається позивач в позовній заяві, а отже необхідно застосовувати положення ч. 5 ст. 75 ГПК України, в зв`язку з чим, відповідач 1 зазначає, що державним виконавцем вжито всіх заходів, спрямованих на повернення коштів, які не отримано стягувачем, однак з причин, які не залежали від державного виконавця, а саме наявність арешту, накладеного в рамках кримінального провадження, кошти не було повернуто товариству.

Крім того, відповідач 1 заперечуючи проти позову, зазначає, що між органом державної виконавчої служби та позивачем не було ані договірних відносин, ані інших відносин, які б свідчили про можливість застосування до них положень статті 625 ЦК України.

Відповідач 2 в свою чергу, у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач знаходився у правовідносинах із відповідачем 1 та саме внаслідок дій зазначеного державного органу виникла підстав для звернення позивача до суду для відновлення порушення його прав. Відповідача 2 зазначає, що відсутні норми права, які б покладали на Державу Україна (державний бюджет) відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, при цьому, держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 42 801 340,00 грн., за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 17 083,92 грн., за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авісто" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" про стягнення 48 343 976,24 грн., у задоволенні позову ТОВ "Байнер Груп" відмовлено, позов ТОВ "Хоса-Плекс Україна" задоволено, стягнуто з ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на користь ТОВ "Хоса-Плекс Україна" 17 083,92 грн. заборгованості, позов ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" 32 198 736,06 грн. заборгованості, 7 405 709,29 грн. інфляційних втрат, 2 003 378,89 грн. 3% річних, в іншій частині позову ТОВ "Фінансова компанія "Авісто" відмовлено.

03.07.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 видано накази.

04.07.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54231464 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

05.07.2017 грошові кошти боржника у сумі 41 814 383,12 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження.

06.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 89,46 грн.

Розпорядженням № 54231464/2 вирішено, що кошти у розмірі 37 632 864,29 грн необхідно перерахувати стягувачу, 4 181 429,37 грн. виконавчого збору - до Державного бюджету України та 89,46 грн. витрат на проведення виконавчих дій на спеціальний реєстраційний рахунок Міністерства юстиції України.

Оскільки коштів, які надішли 05.07.2017, недостатньо для задоволення вимог стягувача, 06.07.2017 державним виконавцем виставлено платіжні вимоги для списання залишку боргу у розмірі 4 181 527,77 грн.

06.07.2017 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження надійшли грошові кошти боржника у сумі 4 181 527,77 грн., з яких 4 181 518,83 грн. вирішено перерахувати стягувачу згідно з розпорядженням № 54231464/2 від 07.07.2017.

14.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про повернення виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва №n910/4050/17 від 03.07.2017 до суду, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Означені обставини встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, а також не заперечуються сторонами, а відтак не підлягають доведенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційну скаргу ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 - без змін.

12.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54902012 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

12.10.2017 державним виконавцем надано розпорядження на перерахунок грошових коштів, стягнутих з боржника у виконавчому провадженні № 54231464 та направлено відповідні вимоги Державній казначейській службі України.

13.10.2017 державним виконавцем направлено вимогу Державній казначейській службі України щодо повернення платіжної вимоги про перерахунок коштів стягувачу у сумі 41 814 383,12 грн. у зв`язку із зміною реквізитів стягувача.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. надано до Державної казначейської служби України вимогу здійснити перерахунок коштів у сумі 41 814 383,12 грн. стягувачу на виконання наказу господарського суду.

Державною казначейською службою України було відмовлено у виконанні вказаної вимоги, оскільки, Київською місцевою прокуратурою № 5 до казначейської служби було подано клопотання про арешт грошових коштів на рахунку Міністерства юстиції України № 37319006000177 в сумі 41 814 383,12 грн.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. винесено постанову про арешт коштів боржника, а 17.10.2017 - виставлено ПАТ "Креді Агріколь Банк" платіжну вимогу № 2012/21.

18.10.2017 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти у сумі 45 995 821,43 грн., у зв`язку з чим 19.10.2017 державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні № 54902012.

23.10.2017 в рамках ВП № 54231464 начальником відділу примусового виконання рішень департаменту виконавчої служби України Міністерства юстиції України було надано доручення старшому державному виконавцю цього відділу Бурлі В.Е. підготувати розпорядження на повернення грошових коштів у сумі 45 995 910,89 грн. ТОВ "Санофі-Авентіс Україна", які містяться на депозитному рахунку відділу та які стягнуті при примусовому виконанні виконавчого провадження № 54231464, оскільки на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 54902012 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

На виконання вказаного доручення старшим державним виконавцем Бурлою В.Е. видано розпорядження № 54231464/2 від 23.10.2017 про повернення коштів у сумі 45 995 910,89 грн., що надійшли 05.07.2017 та 06.07.2017 на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні у виконавчому провадженні № 54231464.

Державною казначейською службою України повернуто платіжне доручення № 4799 від 23.10.2017 про перерахунок ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" коштів у сумі 45 995 910,89 грн., оскільки постановою від 06.07.2017 та постановою від 07.07.2017 спірна сума коштів визнана доказом у межах кримінального провадження № 4201710150000123, що підтверджується листом № 13-08/784-17605 від 24.10.2017.

Листом № 13-08/32-1034 від 16.01.2018 Державна казначейська служба України повернула без виконання платіжне доручення № 109 від 10.01.2018 про перерахунок ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" коштів у сумі 45 995 910,89 грн., оскільки ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.10.2017 № 760/22316/17 та від 25.10.2017 № 760/22441/17 накладено арешт на кошти в загальній сумі 91 991 732,32 грн., які знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України.

Означені обставини встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, а також не заперечуються сторонами, а відтак не підлягають доведенню.

З наведених у сукупності обставин вбачається, що після повного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17, державною виконавчою службою було повторно стягнуто з боржника за означеним рішенням кошти в розмірі 45 995 821,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, скаргу ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" задоволено частково, визнано неправомірними дії відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" у ВП № 54902012 від 12.10.2017, визнано неправомірною платіжну вимогу № 2012/21 від 17.10.2017, виписану відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, в іншій частині скарги ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" відмовлено.

Таким чином, означеною ухвалою було встановлено факт неправомірності платіжної вимоги № 2012/21 від 17.10.2017, виписаної відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, на підставі якої було здійснено повторне списання коштів боржника.

При цьому, в ухвалі зазначено, що як вбачається з відмітки на копії наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017, наявної у матеріалах виконавчого провадження № 54231464, державним виконавцем було зазначено, що кошти стягнуті з боржника в повному розмірі боргу, виконавчого збору та витрат, та вказані кошти містяться на рахунку Відділу в Державній казначейській службі України станом на 14.07.2017.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі 910/4050/17 задоволено, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» у зв`язку з скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ та щодо повернення стягнутих коштів, зобов`язано державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 та повернення коштів, стягнутих з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна» у розмірі 41 814 383,12 гривень та стягнутого у виконавчому провадженні №54902012 виконавчого збору у розмірі 4 181438,31 гривень; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження № 54902012.

З наведеного вбачається, що фактично державною виконавчою службою здійснено подвійне списання з боржника за рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 коштів у розмірі 45 995 821,43 грн., за наявності напису на наказі Господарського суду міста Киває № 910/4050/17 про його повне виконання.

У сукупності з наведеним, суд враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 висловлену правову позицію, відповідно до якої, виконавець, хоча й від імені держави, однак діє "саме в інтересах стягувача" задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів, в зв`язку з чим моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.

При цьому, посилання відповідача 1 на те, що виконавцем вжито всіх заходів, спрямованих на повернення коштів та про наявність причин, які не залежали від державного виконавця, а саме наявність арешту, накладеного в рамках кримінального провадження, кошти не було повернуто позивачу, жодним чином не впливають та не спростовують неправомірність дій державного виконавця, встановлених у справі № 910/4050/17 при судовому контролю за виконання судового рішення, щодо повторного списання коштів за наявності напису на виконавчому документів про повне виконання.

Таким чином, мало місце втручання державної виконавчої служби у мирне володіння майном - грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Санофі-Авентіс Україна».

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 й із огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства.

У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України, "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East/West Alliance Limited" проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" та "Кушоглу проти Болгарії").

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, Європейський суд з прав людини вказує, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном має забезпечувати "справедливий баланс", пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, які не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, втручання у мирне володіння майном ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" виражене у повторному стягненні коштів на виконання наказу господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 за наявності на депозитному рахунку органу виконавчої служби вже стягнутих до повернення такого документу суду з боржника коштів, а отже державною виконавчою службою було позбавлено позивача права на користування його коштами у розмірі 45 995 821,43 грн. без наявності на те правових підстав.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

В даному випадку, сторонами не надано доказів на підтвердження наявності у державною виконавчої служби правових підстав для повторного списання та відповідно набуття коштів в розмірі 45 995 821,43 грн.

Означені кошти бути повернуті державною виконавчою службою 12.12.2018, що сторонами не заперечується, та відповідно не підлягає доведенню.

Таким чином, у період з 17.10.2017 по 12.12.2018 відповідач був позбавлений можливості користуватися власними коштами.

У даному випадку судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що «право на суд», яке передбачено статтею 6 Конвенції, відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (рішення Суду у справах Буланов та Купчик проти України, no. 7714/06 та 23654/08, від 09.12.2010 р., Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011 р.).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи до уваги положення Конвенції та Першого Протоколу до Конвенції, господарський суд зазначає, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

За таких обставин, здійснюючи правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, Господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1 595 361,92 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 052 581,07 грн.

Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 435 133,07 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов`язковою умовою відповідальності. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також і не містять доказів в підтвердження наявності волі банківської установи на прийняття таких коштів та нарахуванні відсотків саме у розмірі 11,51% річних.

Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 435 133,07 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд також зауважує, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство юстиції України, якому підпорядковуються відділ, дії якого призвели до безспірного стягнення коштів та казначейство, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету, при цьому, у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачі під час розгляду справи не надали суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 48-50; ідентифікаційний код: 35648623) 3% річних в розмірі 1 595 361 (один мільйон п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч триста шістдесят одна) грн. 92 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 052 581 (п`ять мільйонів п`ятдесят дві тисячі п`ятсот вісімдесят одна) грн. 07 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 99 871 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одна) грн. 38 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17.12.2019

Суддя О.А. Грєхова