Рішення № 86399461, 09.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019Справа № 910/13532/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Сі Ейч Логістика»

про стягнення заборгованості в розмірі 1 203 932,40 грн.

Представники сторін:

від позивача: Оприсняк Б.Р., довіреність № 62-д від 24.10.2019;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді Сі Ейч Логістика» про стягнення заборгованості в розмірі 1 203 932,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором транспортно-експедиторського обслуговування № 1-12/09-17 від 14.09.2017, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

10.10.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 01.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.11.2019.

08.11.2019 представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 11.11.2019 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 підготовче судове засідання відкладено на 25.11.2019.

11.11.2019 представником позивача подано клопотання про долучення доказів сплати судового збору за подану заяву про збільшення розміру позовних вимог.

25.11.2019 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 128 067,99 грн. та 3% річних у розмірі 11 300,12 грн.

У судове засідання 25.11.2019 представник відповідача не з`явився, представник позивача з`явився, подану заяву про зменшення розміру позовних вимог підтримав.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.12.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 09.12.2019 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі та ухвали про повідомлення про дату, час і місце судових засідань направлялися судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалою суду відповідачем та повернення їх до суду є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 09.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» (далі - експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничодобувна компанія» (в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ді Сі Ейч Логістика» (далі - підрядник, позивач) укладено Договір транспортно-експедиторського обслуговування № 1/11 (далі - Договір), за умовами якого клієнт доручає, а експедитор, в порядку та на умовах даного Договору та Додатків до нього, зобов`язується за дорученням клієнта, за винагороду та за його рахунок надати клієнту транспортно-експедиторські послуги по наданню залізничних вагонів, перевезення вантажів клієнта по маршрутам, зазначеним в Додатках до даного Договору та інші види узгоджених сторонами транспортно-експедиторських послуг, а також послуги по організації оплати провізних платежів.

Вартість послуг експедитора визначається розділом 4 даного Договору (п. 1.2 Договору).

У відповідності до п. 2.4 Договору не пізніше 3 робочих днів після закінчення звітного місяця експедитор направляє на погодження та підписання звіт/акт виконаних робіт за минулий місяць, який клієнт зобов`язаний прийняти та погодити (підписати) у відповідності до п. 3.1.5 та 4.13 Договору.

Згідно з п. 3.1.5 Договору клієнт зобов`язується приймати та погоджувати (підписувати) звіти/акти виконаних робіт експедитора протягом 3 банківських днів з дня їх отримання від експедитора. У випадку виникнення розбіжностей по звіту/акту виконаних робіт, клієнт зобов`язаний затвердити (підписати) звіт/акт виконаних робіт (в той же строк) з розбіжностями та обов`язковим письмовим обґрунтування розбіжностей.

У випадку несвоєчасного повернення клієнта (протягом п`яти банківських днів з дати отримання від експедитора звіту/акта виконаних робіт) на адресу експедитор узгодженого (підписаного) звіту/акту виконаних робіт та/або без додавання документів, які підтверджують повноваження особи, яка затвердила звіт/акт виконаних робіт, звіт/акт виконаних робіт експедитора вважається клієнтом, прийнятим без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 4.1 Договору вартість послуг експедитора, виходячи із специфіки перевезення (маршруту, вантажу) та виду рухомого складу, обумовлюється в Додатках до даного Договору, які підписуються уповноваженими представниками обох сторін.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата послуг експедитора здійснюється клієнтом в розмірі 100% передоплати, виходячи із планового об`єму перевезення, не пізніше ніж за 5календарних днів до початку заадресування порожніх вагонів на станцію завантаження, на підставі виставленого експедитором рахунка.

Даний Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків до їх повного виконання. Строк дії автоматично продовжується на наступні календарні роки, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про його припинення (п. 8.1 Договору).

З урахуванням прийнятої до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем порушено строки оплати експедиторських послуг, в зв`язку з чим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 128 067,99 грн. та 3% річних в розмірі 11 300,12 грн.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2019 позивачем направлено на адресу відповідача рахунок на оплату № 1231 від 04.09.2019 на суму 3 000 000,00 грн., який отриманий відповідачем 05.09.2019.

23.09.2019 позивачем направлено на адресу відповідача Акти виконаних робіт № 52 від 19.09.2019 на суму 505 368,78 грн. та № 53 від 19.09.2019 на суму 672 300 грн., які відповідачем не повернуті, при цьому буд-яких заперечень проти означених актів відповідачем також не висловлено.

04.10.2019 позивачем направлено на адресу відповідача Акти виконаних робіт 54 від 30.09.2019 на суму 358 341,48 грн. та № 55 від 30.09.2019 на суму 681 486 грн., які отримані відповідачем 07.10.2019 та підписані без заперечень та зауважень.

Таким чином, позивачем надано відповідачу експедиторських послуг на суму 2 217 496,26 грн., які прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, та оплачені відповідачем, що сторонами не заперечується.

Однак, позивач зазначає, що означені розрахунки здійснені відповідачем несвоєчасно, в зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 128 067,99 грн. та 3% річних в розмірі 11 300,12 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.2 Договору за порушення клієнтом зобов`язань, передбачених п. 5.3 та розділом 4 даного Договору в частині розрахунків, клієнт зобов`язаний сплатити експедитору за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банка України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата послуг експедитора здійснюється клієнтом в розмірі 100% передоплати, виходячи із планового об`єму перевезення, не пізніше ніж за 5 календарних днів до початку заадресування порожніх вагонів на станцію завантаження, на підставі виставленого експедитором рахунка.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення строку (терміну) виконання зобов`язання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Таким чином, виходячи із змісту п. 4.3 Договору сторонами узгоджено лише форму попередньої оплати та визначено строк її здійснення, при цьому не узгоджено строків фактичних розрахунків за надані послуги.

При цьому, за умовами п. 4.3 Договору оплата здійснюється виходячи із планового об`єму перевезення, узгодженого сторонами, проте матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами планових обсягів перевезення та їх вартості.

Відтак, оскільки в договорі сторонами не визначено строку кінцевої оплати, в зв`язку з чим настання такого строку пов`язується з пред`явленням претензії у розумінні ст. 530 ЦК України, яка пред`явлена позивачем у формі позову, що свідчить про відсутність прострочення з боку відповідача з виконання грошового зобов`язання у визначений позивачем період та відповідно відсутність підстав для нарахування 3% річних та пені.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 17.12.2019

Суддя О.А. Грєхова