Рішення № 86398670, 13.12.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2019м. ДніпроСправа № 904/3873/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Панни С.П. за участю секретаря судового засідання Кравченко Р.В.

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРО"

до Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АГРОСВІТ"

про стягнення заборгованості за договором поставки

Представники:

від позивача:не з`явився

від відповідача:Поліщук К.В.

від відповідача: Скворцова В.О .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРО" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «АГРОСВІТ» про стягнення заборгованості за Договором позики №03/01-1 від 03.01.2017 загальної суми заборгованості 210 000,00 грн., індексу інфляції - 32037,42 грн., 3 % річних - 11 185,00 грн., пені - 127 323, 28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №03/01-1 від 03.01.2017 в частині повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2019р. позовну заяву залишено без руху, Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАГРО" протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали надано можливість усунути недоліки позовної заяви.

07.10.2019 позивачем усунені недоліки позовної заяви, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 23.10.2019 о 14:30 год.

21.10.2019 на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2019 позивач надав оригінали документів, які долучені до позовної заяви для огляду у судовому засіданні.

23.10.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області відкладено підготовче засідання на 14.11.2019 року на 12 год. 30 хв.

12.11.2019 позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі, у зв`язку з тим, що відсутня можливість прибути у судове засідання.

14.11.2019 відповідачем подано клопотання про те, що СТОВ АФ «АГРОСВІТ» ухвали Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/3873/19 та позовну заяву ТОВ «ІНТЕРАГРО» про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 380 545,70 грн. не отримував. При цьому, можливо дані документи було отримано колишнім директором СТОВ АФ «АГРОСВІТ» Головіним Ю.В. чи іншою особою за його дорученням. Просить відкласти судове засідання на іншу дату та час. Клопотання було задоволено 14.11.2019 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.12.2019 о 11:00год.

05.12.2019 відповідачем подано клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, яке було задоволено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено на 13.12.2019 о 12:00 год.

13.12.2019 року було подано ОСОБА_1 як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про визнання недійсним договору поставки №03/01-1 від 03.01.2017 року, у якому було відмовлено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2019 на підставі ч. 1 ст.49 ГПК України відповідно до якої треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ст. 233 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАГРО» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «АГРОСВІТ» був укладений Договір поставки № 03/01-1.

Згідно умов Договору, а саме п.1.1: «Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця товар в асортименті, кількості і по цінам відповідно до рахунку-фактури та видаткової накладної на кожну окрему поставку, які є складовою частиною цього договору.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що Покупець (Відповідач) зобов`язаний перерахувати оплату за Товар на поточний рахунок Постачальника (Позивач) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки.

Днем перерахування коштів є день зарахування коштів на п/р Постачальника (Позивача).

Згідно п. 6.4. Договору за порушення строків оплати товару Покупець (Відповідач) сплачує Постачальнику (Позивачу), неустойку у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочки оплати, але не більше подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Пунктом 6.5. Договору передбачено, сплата Сторонами визначених цим Договором та чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє їх від обов`язку виконання вимог передбачених даним Договором.

У період з 03 січня 2017 року по 13 жовтня 2017 року Постачальник (Позивач) здійснив поставку товару відповідно до рахунку-фактури та видаткової накладної, а саме:

- видаткова накладна № И-00083 від 15.03.2017 року на загальну суму поставки 6237,00 грн.;

- видаткова накладна № И-00077 від 16 травня 2017 року на загальну суму поставки 138795,30 грн.;

- видаткова накладна № И-00164 від 31 травня 2017 року на загальну суму поставки 8700,00 грн.;

- видаткова накладна № 360 від 01 серпня 2017 року на загальну суму поставки 28243,23 грн.;

- видаткова накладна № 527 від 01 вересня 2017 року на загальну суму поставки 30532,20 грн.;

- видаткова накладна № 637 від 26 вересня 2017 року на загальну суму поставки 21415,62 грн.;

- видаткова накладна № 709 від 13 жовтня 2017 року на загальну суму поставки 5586,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Факт поставки та отримання продукції згідно умов Договору підтверджується видатковою накладною № И-00083 від 15.03.2017 року на загальну суму поставки 6237,00 грн., видатковою накладною № И-00077 від 16 травня 2017 року на загальну суму поставки 138795,30 грн., видатковою накладною № И-00164 від 31 травня 2017 року на загальну суму поставки 8700,00 грн., видатковою накладною № 360 від 01 серпня 2017 року на загальну суму поставки 28243,23 грн., видатковою накладною № 527 від 01 вересня 2017 року на загальну суму поставки 30532,20 грн., видатковою накладною № 637 від 26 вересня 2017 року на загальну суму поставки 21415,62 грн., видатковою накладною № 709 від 13 жовтня 2017 року на загальну суму поставки 5586,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач поставив позивачу товар у повному обсязі.

За змістом ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України встановлено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання зобов`язання). Боржник вважається таким що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України , неустойкою (штрафом пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.4. Договору за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, неустойку у розмірі 0,5 % від вартості товару за кожен день просрочки оплати, але не більше подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Згідно з положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики України починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються в пресі, зокрема, газеті "Урядовий кур`єр" в період з 5 по 10 число наступного за звітним місяця.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 11 185,00 грн., пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України 127 323,28 грн. за загальний період з 03.01.2017р по 13.10.2017р., а також інфляційних втрат за загальний період з січня 2017 року по жовтень 2017 року у розмірі 32 037,42 грн.

Господарський суд, перерахувавши згідно системи «ЗАКОНОДАВСТВО» розрахунок пені наданий позивачем, враховуючи ч.2 ст. 237 ГПК України, встановив, що на суму 210 000, 00 грн. до стягнення підлягає: у період з 13.11.2019 по 23.08.2019 сума пені 32 898,08 грн., у період з 13.11.2019 по 23.08.2019 сума 3% річних - 11 185,00 грн., у період з грудня 2017 року по серпень 2019 року суму інфляційних втрат - 9 158,87 грн..

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2019 по справі №916/2268/18.

Як встановлено судом, відповідач не був позбавлений права на звернення до суду, проте заяви про зменшення розміру неустойки не подав.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції`з вернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

Ст.13 ГПК України зазначає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Суд відповідно до статті 237 ГПК України під час розгляду справи з`ясував чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувались позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агросвіт (52341, Дніпропетровська область, Криничанський район, с. Червоний Камінь, код ЄДРПОУ: 31004437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагро (61060, Харківська область, м. Харків, пр.-т. Льва Ландау, буд. 30, код ЄДРПОУ: 30655327) 210 000,00 грн. - основну суму боргу, 32 898,08 грн. - пені, 11 185,00 грн. - 3% річних, 29 158,87 грн. - інфляційних втрат та 4248,63 грн. - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного тексту судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 17.12.2019

Суддя С.П. Панна