Рішення № 86390175, 03.12.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6172/19

Справа №754/9048/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Гергель В.А.

у відсутності сторін

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Міський відділ ДРАЦС Коростенського МРУЮ у Житомирської області про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Міський відділ ДРАЦС Коростенського МРУЮ у Житомирської області про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Від цивільних шлюбних відносин у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач за його заявою був записаний батьком дитини.

Позивач та відповідач проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Іноді проживали в кв. АДРЕСА_2 (доглядали квартиру знайомих які їздили на заробітки),але більше двох тижнів там не проживали, завжди повертались в м. Київ на адресу реєстрації позивача. В березні 2012 року відповідач ОСОБА_2 будучи в м. Коростень (за місцем тимчасового проживання) викрав картку Приватбанку у ОСОБА_1 на якій були кошти з соцбезу за народження дитини, зняв вказані кошти та придбав за вказані кошти автомобіль. Заява була зареєстрована в ЖРЗПЗ № 1107 від 09.04.12 року. Відповідач діяв всупереч інтересів дитини, фактично викрав дитячі кошти. Поставивши дитину та сім`ю в тяжкий матеріальний стан. Через декілька днів позивач та відповідач примирились та жили в Києві за адресою реєстрації позивача. В кінці квітня 2012 року відповідач виїхав в невідомому напрямку, місце проживання його невідоме.

В січні 2013 року позивач зверталась до міліції Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві щодо розшуку відповідача. Деснянським РУ ГУМВС України в м. Києві повідомили, що встановити місце знаходження відповідача ОСОБА_4 не виявилось можливим.

В грудні 2018 року позивач через представника подала заяву в Деснянське ВП ГУНП м. Києва щодо розшуку відповідача та притягнення його до відповідальності за невиконання обов`язків щодо виховання, утримання дитини.

Позивач зазначила, що Відповідач не надає кошти на утримання дитини з березин 2012 року та вважає, що з відповідача мають бути стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини усіх доходів. Дитина проживає разом зі нею та знаходиться на її утриманні, вихованні та забезпеченні. Відповідач з квітня 2012 року роки не займається вихованням дитини, не бажає займатись його вихованням та спілкуванням з дитиною.

Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач, просить суд:

1.стягнути з відповідача на ї користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј від всіх видів доходів відповідача, з дати подання позову, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з урахуванням індексування вказаної суми;

2.позбавити ОСОБА_2 батьківських прав на малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

3.Покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Міський відділ ДРАЦС Коростенського МРУЮ у Житомирської області про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав. Призначено підготовче засідання по названій справі.

Під час підготовчого розгляду справи позивач вимоги позову підтримала в повному обсязі.

Представник Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надав суду Висновок № 102/05/37-8585 про доцільність позбавлення батьківських прав та підтримала його в підготовчому розгляді.

Відповідач до підготовчого розгляду не з`являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі Відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився. Відповідачу надіслана судова повістка відповідно до ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи.

Поштова кореспонденція, надіслана Відповідачу в порядку ст. 130 ЦПК України не вручена з відміткою - «за закінченням встановленого строку зберігання».

Треті особи - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Міський відділ ДРАЦС Коростенського МРУЮ у Житомирської області до судового засідання не з`явились, подано заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У відповідності зі ст. 223 ч. 3 п. 1 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки

Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що сторони будучи повідомлені належним чином про день та час судового засідання, не з`являлись в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане повторно 25 січня 2012 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області.

Малолітня дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Довідками про реєстрацію місця проживання особи №36497725 від 17.01.2019 року та №36497790 від 17.01.2019 року.

З характеристики на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учні 2-Г класу, школи І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва, виданої директором школи Ніколаєвою О. В. та класним керівником ОСОБА_7 , вбачається, що дитина навчається у школі з першого класу, характеризується позитивно. На даний час ОСОБА_3 проживає з мамою - ОСОБА_1 та вітчимом ОСОБА_9 , які цікавляться його навчанням і поведінкою та регулярно відвідують школу. На батьківські збори приходить лише мати та вітчим. Вітчим приділяє велику увагу вихованню хлопчика і є авторитетом для нього. Заохотив ОСОБА_3 до читання книжок. Атмосфера в сім`ї доброзичлива, тепла. Рідний батько, ОСОБА_2 , участі у вихованні і навчальному процесі сина не бере, поведінкою і життям сина не цікавиться. Жодного разу не з`являвся в класі за час навчання ОСОБА_3 в школі.

Крім того, в матеріалах справи містяться заяви позивач про звернення до правоохоронних органів відносно ОСОБА_2 .

Між сторонами виникли сімейні правовідносини щодо належного батьківського виховання та доказуванню підлягають обставини щодо ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, на яку покладені повноваження Органу опіки та піклування, надано Висновок № 102/05/37-8585 від 25 жовтня 2019 року про доцільність позбавлення батьківських прав батька, ОСОБА_2 , стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол №18 від 17.10.2019 року).

Орган опіки та піклування в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, дійшов висновку, що батько свідомо нехтує своїми обов`язками, ухиляється від участі у вихованні та навчанні дитини, не проявляє щодо нього батьківської турботи, не цікавиться його життям та здоров`ям.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.

Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позивачем доведено ті обставини, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не сприяє позивачу у забезпеченні дитині необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дитиною, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу тощо.

При цьому суд враховує ті обставини, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи в суді, не надав жодного заперечення з приводу заявлених позовних вимог, які об`єктивно могли б бути враховані судом під час ухвалення судового рішення.

Зазначені фактори, як кожен окремо, такі в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, з урахуванням винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, а також прояву з його боку щонайменшої батьківської турботи.

Отже, встановлені обставини вказують на злісне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню й матеріальному утриманню малолітньої дитини, не забезпечує законних прав дитини на нормальні умови життя, також жодним чином не приймає участі в утриманні спільної дитини, не цікавиться життям сина, та не приймає участь у його вихованні.

Зазначені вище обставини також підтверджені висновком Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі малолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батька малолітнього сина, своїми батьківськими обов`язками щодо дитини є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 буде відповідати інтересам дитини, оскільки відповідач в подальшому буде позбавлений можливості негативно впливати на психіку дитини до моменту зміни ними свого ставлення відносно дитини та поновлення у встановленому порядку батьківських прав, а тому позовна вимога про позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, суд бере перш за все до уваги те, що малолітня дитина наразі перебуває на межі підліткового віку, який є найбільш важкий і складний з усіх дитячих вікових груп, що представляють собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв`язку зі страхом усвідомлення. У формуванні самооцінки підлітків значну роль відіграє сім`я, стиль сімейного виховання, який визначається батьківськими ціннісними орієнтаціями, установками, емоційним ставленням до дитини. Особливості сприйняття батьків дитиною і способи поведінки з ними обумовлюють засвоєння підлітками основних правил і норм поведінки,виробляють їх позицію по відношенню до світу і самому себе.

Відповідно частин 2,3 статті 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Відповідно до ч. 3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Положення ст.181 СК України відповідають вимогам, передбаченим статтями 183, 184 цього Кодексу. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п. 17 встановлено, що за відсутності згаданої домовленості той із батьків, з ким проживає дитина, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

В силу ст. 182 Сімейного кодексу України,при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст. 182 Сімейного кодексу України).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлений позивачем розмір аліментів обґрунтований.

Відповідач перебуває в працездатному віці, належних та допустимих доказів про обтяження турботами щодо утримання інших осіб не надано, являючись батьком малолітньої дитини, зобов`язаний утримувати його до повноліття. Відповідач повинен у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.

З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що аліменти на одну дитину присуджуються в ј частині від заробітку (доходу) відповідача, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача , стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до його повноліття .

Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Згідно з ч.1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись, постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 150, 155, 164, 165, 166, 180, 183, 191 СК України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 12, 18, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 211, 245, 259, 263-265,268, 354, п. 15.5 розділу XIII Прикінцевих положень ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, Міський відділ ДРАЦС Коростенського МРУЮ у Житомирської області про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) щодо малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі ј частину заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 02 червня 2019 року і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: