Рішення № 86380245, 17.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 грудня 2019 р. № 520/12185/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 включно.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання, він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Харків, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. З травня 2018 позивач змінив місце проживання та став на облік Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, яке почало виплачувати пенсію з липня 2018. За спірні періоди пенсія позивачеві нарахована, але не виплачена з незаконних підстав.

Представник відповідача, Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (який є правонаступником Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області), не погодився з позовними вимогами та надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Зазначив, що пенсія позивачу за спірний період нарахована, обліковується Управлінням, буде виплачена після надходження фінансування.

Постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року по зразковій справі №805/402/18, яким адміністративний позов ОСОБА_6 до Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року “Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з`ясування”. Зобов`язано Бахмутське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Відповідно до положень п.п. 21, 22 ч.1 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст. 229 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення від 19.02.2018 № 6305-4326 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_3 (а.с. 17).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач до травня 2018 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова та у зв`язку зі зміною місця проживання перейшов на облік до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, правонаступником якого є Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому отримує пенсію відповідно до Закону № 1058-IV на підставі електронної пенсійної справи.

Зі змісту листів Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.08.2018 №496/Ч-14, від 22.02.2019 №374/ч-14 судом встановлено, що позивач звернувся до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області з заявою від 23.03.2018 про запит пенсійної справи з Управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова. Управлінням Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова пенсія була виплачена позивачеві по квітень 2018 року включно. Ізюмським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області пенсійна справа позивача була взята на облік з 01 травня 2018 року. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в даному органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України. Також зазначено, що за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 пенсія позивачу нараховувалася, але не виплачувалася, а буде виплачена при надходженні фінансування. (а.с. 18).

З приводу правового регулювання спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до п. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

З аналізу зазначених норм суд приходить до висновку, що при переміщенні пенсіонера, виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється та поновлюється за новим місцем проживання з наступного місяця після останнього місяця припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок з виплати позивачу сум пенсії у зв`язку з його відповідним зверненням з 01.05.2018.

Будь-яких причин щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 відповідачем не наведено.

Посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють відносини, що виникають з приводу реалізації права на пенсію внутрішньо переміщеним особам не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки довідка позивача не скасовувалася, будь-яких рішень щодо припинення або зупинення виплати пенсії позивачу не приймалися, а відбулася передача пенсійної справи для продовження виплати пенсії за новим зареєстрованим місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.

Жодних належних та обґрунтованих посилань на нормативно-правові акти, які б доводили підстави для невиплати пенсії позивачу відповідачем не наведено.

Згідно з частиною другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржувані дії відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що невиплата в повному обсязі пенсії позивачу за період 01.05.2018 по 30.06.2018 вчинена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, пропорційності.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21– 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Оскільки в силу приписів Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач отримав право на отримання пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2018, вказане право не може бути обмежене нормативно-правовими актами, які суперечать Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на зазначене, суд вважає, що право позивача на отримання пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що вказані виплати слід вважати "майном" у значені цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке було законодавчо передбачено та не заперечувалося відповідачем, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань".

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" отримати пенсію за період з 01.05.2018 по 30.06.2018, отже посилання відповідача на відсутність грошових коштів не може вважатися належною підставою для втручання в права позивача на отримання пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2018.

На підставі викладеного, позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 включно.

Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складений 17 грудня 2019 року.

Суддя Білова О.В.