Рішення № 86379834, 11.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"11" грудня 2019 р. № 520/11900/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Попова А.О.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Міронова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) про скасування вимоги ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

1. Визнати дії суб`єкта владних повноважень ГУ ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) неправомірними.

2. Скасувати вимогу від 16.08.2019р. №Ф-40346-17 про сплату боргу (недоїмки) та вимоги від 12.03.2018р. №ф-40346-17 та №Ф-40306-17 про сплату боргу (недоїмки).

3. Стягнути з ГУ ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 8464,37грн.

4. Стягнути з ГУ ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати: судовий збір у сумі 768,40грн.

В обґрунтування позову зазначено, що вимоги відповідача від 16.08.2019р. №Ф-40346-17 про сплату боргу (недоїмки) та вимоги від 12.03.2018р. №ф-40346-17 та №Ф-40306-17 про сплату боргу (недоїмки) є незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню у зв`язку з чим просить суд стягнути з ГУ ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 8464,37грн.

Позивачка в судове засідання з`явилася, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що вимоги від 16.08.2019р. №Ф-40346-17 про сплату боргу (недоїмки) та вимоги від 12.03.2018р. №ф-40346-17 та №Ф-40306-17 про сплату боргу (недоїмки) є законними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України, а тому не підлягають скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , з 10.10.2017 р. по 14.02.2019 р. була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та платником єдиного внеску у розумінні статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

09.02.2018 р. позивачка надала звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внесу за 2017 рік, де помилково програмою заповнилися рядки за період з січня по вересень 2017 р. в який позивачка не була зареєстрована як фізична особа-підприємець та не проводила господарську діяльність.

Також судом встановлено, що сума помилково нарахованого (донарахованого) зобов`язання склала 6336, 00 грн.

Відповідачем шляхом самостійного списання поточних платежів та переплат у рахунок погашення заборгованості було винесено вимогу про сплату боргу №Ф-40346-17 від 12.03.2018р., яку було отримано позивачем, на суму 5400,00грн.

Також судом встановлено, що 26.03.2018 року позивачкою було отримано Вимогу про сплату боргу №Ф-40346-17 від 12.03.2018р.

Не погоджуючись із зазначеною вище недоїмкою позивачкою 04.04.2018р. було направлено на адресу відповідача скаргу та заяву щодо проведення перевірки (звірки) для зменшення зобов`язання з ЄСВ.

Позивач вважаючи дії відповідача незаконними, звернулась за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджено наказом Мінфіну під 14.04.2015 р. № 435 (далі - Порядок № 435).

Суд зазначає, що вищевказаним Порядком не передбачено самостійне виправлення страхувальником помилок у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску після закінчення терміну його подання.

Відповідно до п. 14 розд. IV Порядку № 435 збільшення або зменшення зобов`язання з ЄСВ можливо виключно на підставі акта документальної перевірки страхувальника.

Згідно абзаців 7 та 9 ч. 4 ст. 25 Закону №2464 у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов"язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що подальші винесення вимог щодо стягнення недоїмки та передача їх до органів виконавчої служби є безпідставні та незаконні.

Без результатів проведення перевірки подальше складання вимог та передача її на виконання є порушенням норм пункту 56.30 та статті 15 кодексу Податкового Кодексу України, оскільки дії контролюючого органу по складання такої вимоги відбулося до закінчення процедури адміністративного оскарження.

Крім того суд зазначає, що переплата позивачкою ЄСВ за період з січня 2017 року по вересень 2017 року виникла шляхом помилки у річному звіті з ЄСВ, яку чинне законодавство України не містить можливості платнику податків самостійно її виправити шляхом внесення зміни при виявленні помилок.

З останніх даних вимоги №Ф-40346-17 від 16.08.2019р. сума недоїмки склала 3751,54грн. Тобто Відповідач самостійно списав передплату у сумі 2584.46грн., згоду на яке позивачкою надано не було.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що у звіті Венеціанської комісії 14 2011 року на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних елементів, характерних як для «верховенства права», так і «правової держави», пропонується щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті. Ними є: 1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів; 2) правова визначеність; 3) заборона довільності у прийнятті рішень; 4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді адміністративні акти; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація і рівність перед законом.

Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155). Інший елемент змісту принципу верховенства права ЄСПЛ розглянув у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року: 33. Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно 15 Там само, с. 10. 12 предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX). Отже, у справі, що розглядається, Суд має визначити, чи здійснювали органи влади свої повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatis mutandis, справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), заява № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року). […]

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування вимоги від 16.08.2019р. №Ф-40346-17 про сплату боргу (недоїмки), від 12.03.2018р. №ф-40346-17 та №Ф-40306-17 про сплату боргу (недоїмки) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки чинним законодавством України не визначено можливість самостійного виправлення страхувальником помилок у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску після закінчення терміну його подання, а отже оскаржувані вимоги порушують права позивача.

Також під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідно до довідки Управління з Гуманітарних питань Краматорської міської ради № 01-48/163 від 03.12.2019 року встановлено, що з доходів ОСОБА_1 за постановою від 31.10.2019 року ВП № 60405164, виданою за вимогою ГУ ДПС у Харківській області № Ф-403446-17 У від 16.08.2019 року, стягнуто на користь держави в особі ГУ ДПС у Харківській області 5879,91 грн., у тому числі: заборгованість у розмірі 5258,10 грн., виконавчий збір 525,81 грн., витрати виконавчого провадження 96,00 грн.

Щодо вимоги позивачки стягнути з відповідача - ГУ ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 8464,37грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень пунктів 43.1, 43.2 - 43.5 статті 43 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань затверджений наказом Міністерства фінансів України 15.12.2015 № 1146 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 р. за № 1679/28124), платник податків подає до контролюючого органу заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань; контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів; на підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків.

Таким чином суд зазначає, що вищевказаними положеннями законодавства України не передбачене безпосереднє стягнення з контролюючого органу або з Державного бюджету України в особі відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на користь платника податків надміру сплаченої суми податків.

Суд зазначає, що позивачка - ОСОБА_1 , не зверталася до Головного управління ДФС у Харківській області, із заявою про повернення помилково та/або надміру стягнутих грошових зобов`язань.

Таким чином, вимога стягнення з ГУ ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 8464,37грн. є такою, що порушує встановлений законодавством порядок повернення надмірно отриманих коштів.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки вимоги Головного управління ДФС у Харківській області від 16.08.2019 року № Ф-40346-17, 12.03.2018 року № Ф-40346-17; № Ф-40306-17 про сплату боргу (недоїмки) є незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) про скасування вимоги – задовольнити частково.

Скасувати вимоги Головного управління ДФС у Харківській області від 16.08.2019 року № Ф-40346-17 , 12.03.2018 року № Ф-40346-17; № Ф-40306-17 про сплату боргу (недоїмки).

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17 грудня 2019 року.

Суддя Спірідонов М.О.