Рішення № 86378912, 12.12.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3779/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ніценко А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Рудника М.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1493 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

07.10.2019 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1493 (надалі також - відповідач), в якій /з урахуванням заяви про зміну позовних вимог/ просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1493 Збройних Сил України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік включно;

- зобов`язати військову частину А 1493 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1493 Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2017 року по лютий 2018 року включно;

- зобов`язати військову частину А 1493 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2017 року по лютий 2018 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушив вимоги чинного законодавства та права позивача. Також стверджує, що всупереч вимогам Конституції України, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", відповідачем в період: січень 2017 року по лютий 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась йому індексація грошового забезпечення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

31.10.2019 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача проти позову заперечував, зазначив про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", адже в особливий період з моменту оголошення мобілізації до закінчення такого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток. Вказував, що індексація не належить до видів грошового забезпечення і не має щомісячного характеру виплат, а також, залежить від бюджетних асигнувань. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що з огляду на законодавство, яке врегульовує питання проведення індексації, та вимоги Бюджетного кодексу України, можна стверджувати, що дії розпорядників державних коштів ставляться в залежність від наявності відповідного обсягу бюджетного асигнування. За відсутності в достатньому об`ємі бюджетних асигнувань, розпорядник коштів позбавлений можливості вчинити дію (нарахування, виплата), яка навіть визначена Законом. А брати зобов`язання, які не підкріплені бюджетним асигнуванням, буде порушенням статті 48 Бюджетного Кодексу України і як наслідок не буде рахуватися як заборгованість (а.с.33-41).

У судовому засіданні 12.12.2019 позивач підтримав заявлений позов, посилаючись на обставини та норми, викладені у позовній заяві, а представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 5) ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно з наказом командира військової частини А1493 (по стройовій частині) від 27.07.2019 №196 (а.с.13) підполковника ОСОБА_1 , заступника командира групи-начальника повітряно-десантної служби військової частини А1493, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", звільнено з військової служби за контрактом у запас за підпунктом "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту; з 27.07.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Згідно довідки військової частини А1493 від 30.10.2019 №1966 ОСОБА_1 не проводилась виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (а.с.30).

Згідно довідки військової частини А1493 від 30.10.2019 №1968 ОСОБА_1 не проводилась виплата індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 01.03.2018 року (а.с.31).

ОСОБА_1 вважаючи, що під час звільнення 27.07.2019 відповідачем безпідставно не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки та протиправно не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з січня 2017 року по лютий 2018 року, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Щодо нарахування та виплати позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України встановлює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25 березня 1992 року.

Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року /далі - Закон № 2011-XII/ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтями 1 та 2 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 /в редакції закону, діючій до 01 січня 2019 року/ останнього з названих законів встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а в редакції закону, діючій з 01 січня 2019 року,- учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року /далі - Закон № 3551/ визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Також відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 /далі - Порядок №260/, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року /далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно/.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Проте, Законом № 2011-XII та наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку особа набула під час проходження військової служби.

Крім того, припинення надання військовослужбовцям додаткової відпустки (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, яке не впливає на суть самого права, що гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, та може бути реалізовано особою в інший спосіб шляхом отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватися компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 81798649), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (реєстраційний номер в ЄДРСР 84153019).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно ненараховано та невиплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Перевіривши обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, суд, керуючись пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе задовольнити відповідні вимоги позивача та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2019 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2019.

Отже, позов у цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 1493 Збройних Сил України, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2017 року по лютий 2018 року та зобов`язати виплатити індексацію грошового забезпечення, суд зазначає.

Наказом командира військової частини А1493 (по стройовій частині) №11 від 11.01.2017 підполковника ОСОБА_1 , начальника протиповітряної оборони - начальника відділення протиповітряної оборони військової частини - польова пошта В4745, призначеного наказом командувача Високомобільних десантних військ ЗС України (по особовому складу) від 05.11.2016 №51 на посаду заступника командира групи - начальника повітряно-десантної служби, з 11.01.2017 року зарахувавши до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст. ст. 1, 1-2 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей2 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" ( надалі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII).

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг ( ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення) ( ст. 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону ( ст. 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України ( ст.6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).

Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів ( ст.9 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (надалі - Порядок).

Підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін ( п.1-1 Порядку).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків ( п.4 Порядку).

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення ( п.5 Порядку).

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік ( п.6 Порядку).

Роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики ( п.14 Порядку).

Суд вказує, що в роз`ясненнях Мінсоцполітики № 252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №220/5140 від 04.07.2017 року, № 48/0/66-17 від 08.08.2017 року зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів передбачених на ці цілі.

Водночас, суд зазначає, що нормами законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців та обмеження виконання цих норм законодавства не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`яснень міністерств, тощо.

Відсутність відповідних бюджетних асигнувань не є правовою та законною підставою для недотримання вимог закону та нездійснення виплати такої індексації.

Крім того, згідно правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідачем не надано доказів того, що протягом 2015-2018 років ним були вжиті заходи для виділення додаткових коштів для виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

В ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2015 року по лютий 2018 року (включно), що є порушенням вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Водночас, стаття 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Крім того, в силу положень абз.3 ст. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така індексація не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною бездіяльністю відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 01.03.2018 є порушеним та має бути відновленим.

Відтак, суд, керуючись пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе задовольнити відповідні вимоги позивача та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 01.03.2018 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2017 по 01.03.2018 року.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1493 (вул. Котелевська, 2, с.Терентіївка, Полтавський район, Полтавська область, 38702, код ЄДРПОУ 26620763) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1493 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2019.

Зобов`язати Військову частину А 1493 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2019.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1493 Збройних Сил України яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 11.01.2017 по 01.03.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А 1493 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 11.01.2017 по 01.03.2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17 грудня 2019 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко