Рішення № 86377852, 17.12.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. справа № 300/2204/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1349 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1349 (надалі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереження заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки; зобов`язати Військову частину А1349 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 23.07.2007 проходив військову службу в Військовій частині А1349 Збройних Сил України та на підставі наказу командира військової частини А1349 від 23.08.2019 за № 55 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а 11.10.2019 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини А1349 на підставі наказу командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 за № 217. Станом на день звільнення та виключення позивача зі списків Військової частини А1349 в позивача залишались невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, яка передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Однак, зазначає позивач, відповідач невиплатив йому компенсацію за невикористані календарні дні зазначеної додаткової відпустки. 02.09.2019 позивач звернувся до Військової частини А1349 з рапортом, в якому просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки. Листом № 350/484/1/1354 від 03.09.2019 відповідач повідомив позивача, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується у рік звільнення. З огляду на те, що ОСОБА_1 на час звернення з рапортом від 03.09.2019 продовжував проходити військову службу, відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. При цьому Військова частина А1349 повідомила ОСОБА_1 , що під час особливого періоду позивач не має права на додаткову відпустку як учасник бойових дій. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 12.11.2019 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків. Позивач у вказаний в ухвалі строк усунув недоліки.

Ухвалою від 20.11.2019 Івано-Франківський окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.12.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини А1349 від 02.12.2019 за № 350/484/1/1897 на позовну заяву, в якому представник відповідач заперечує проти задоволення позову. Згідно відзиву представник відповідача зазначив, що позивач пропустив місячний строк звернення з цим позовом, оскільки відповідь на свій рапорт про виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, ОСОБА_1 отримав 04.09.2019, а з позовною заявою звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду лише 11.11.2019. Також, представник відповідач зазначив, що на час подання рапорту від 02.09.2019 про виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а тому не мав права на таку компенсацію. Представник Військової частини А1349 вказав на те, що згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виплачується тільки при звільненні, тобто під час самого звільнення, а не на передодні звільнення. Представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити (а.с.35-38).

Також 03.12.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшо клопотання Військової частини А1349 від 02.12.2019 за № 350/484/1/1897/1 про залишення позовної заяви без розгляду. Вказане клопотання від 02.12.2019 за № 350/484/1/1897/1 мотивовано тим, що частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено місячний строк для звернення до суду у спрвах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Представник відповідача зазначив, що наказом командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 № 217 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 04.10.2019 позивач знав про порушення своїх прав щодо проходження військової служби. При цьому, до суду ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою 11.11.2019, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. За вказаних обставин, представник Військової частини А1349 просив суд залишити позовну заяву без розгляду (а.с.41-43).

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 23.07.2007 проходив військову службу в Військовій частині А1349 Збройних Сил України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.20-21).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.05.2015 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій (а.с.10).

На підставі наказу командира військової частини А1349 від 23.08.2019 за № 55 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

03.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А1349 з рапортом від 02.09.2019, в якому просив надати грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку із звільненням по стану здоров`я (а.с.44).

03.09.2019 листом № 350/484/1/1354 відповідач повідомив позивача, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується у рік звільнення. З огляду на те, що ОСОБА_1 на час звернення з рапортом від 03.09.2019 продовжував проходити військову службу, відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. При цьому Військова частина А1349 повідомила ОСОБА_1 , що під час особливого періоду позивач не має права на додаткову відпустку як учасник бойових дій (а.с.45). Зазначений лист від 03.09.2019 № 350/484/1/1354 ОСОБА_1 отримав 04.09.2019 наручно, що підтверджується відповідним записом на вказаному листі.

09.10.2019 командиром Військової частини А1349 прийнято наказ № 217, на підставі якого ОСОБА_1 з 11.10.2019 виключений зі списків особового складу Військової частини А1349 (а.с.9).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, в якому просить Військову частину А1349 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з статтею 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України "Про відпустки", визначає умови, який визначає тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відпустки", державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частиною 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

З огляду на те, що ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.05.2015, на позивача поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с.10).

Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В даному випадку, частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Частиною 6 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено надання щорічно канікулярних відпусток курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки. Частиною 12 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено надання відпустки військовослужбовцям строкової військової служби.

Згідно з частинами 18-19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 за № 1932-XII (надалі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Так, згідно з статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Окрім цього, в статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18.

Також Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Пунктом 5 розділу ХХХІ Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

В даному випадку, з огляду на зміст витягу з наказу командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 за № 217 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі наказу командира військової частини А1349 від 23.08.2019 за № 55.

В свою чергу, позивач лише 11.10.2019 був виключений зі списків особового складу Військової частини А1349 на підставі наказу командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 за № 217.

ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А1349 03.09.2019 з рапортом від 02.09.2019, в якому просив надати грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку із звільненням по стану здоров`я (а.с.44).

Таким чином, позивач звернувся з рапортом від 02.09.2019 до командира військової частини А1349 про надання грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період, коли ОСОБА_1 був звільнений з військової служби, однак ще не виключений зі списків особового складу Військової частини А1349.

Таким чином, позивачем дотримано вимог пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, асаме він в рік звільнення, тобто після прийняття наказу про звільнення за станом здоров`я, однак до дня виключення його зі списків особового складу військової частини, в якій проходив військову службу, реалізував своє право на додаткову відпустку як учасника бойових дій у спосіб заявлення про виплату йому грошової компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому, пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Також пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, враховуючи вказані норми законодавства, відповідач був зобов`язаний до дня виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч А1349, провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.

В даному випадку, з огляду на зміст витягу з наказу командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 за № 217 ОСОБА_1 надано термін для здачі справ та посади з 09 по 11 жовтня 2019 року. Також визначено, що 11 жовтня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу Військової частини А1349, з усіх видів забезпечення та вважати таким, що направлений до Івано-Франківського МВК Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік. Зобов`язано виплатити грошову компенсацію за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.

Жодних даних про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, наказ командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 за № 217 не містить.

При цьому судом було враховано правові позиції Європейського суду з прав людини.

У справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (п. 39).

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні 04 грудня 1974 у справі "Yvonne van Duyn v Home Office", принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це встановлення компенсації за порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Таке застосування згаданих положень в спірних правовідносинах відповідатиме забезпечуватиме правову визначеність як складову принципу верховенства права та гарантовані статтями 43, 45 Конституції України трудові права особи, і як наслідок, право особи на компенсацію Державою невикористаного права на відпустку без будь-яких обмежень як складову гарантованого статтею 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на "мирне володіння майном".

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено суду законності обмеження такого права і відповідності його верховенству права та, за його наявності, пропорційності такого втручання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2015-2019 роки.

З огляду на зміст наказу командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 за № 217, відзиву на позовну заяву від 02.12.2019 року, суд встановив, що відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2015-2019 роки, починаючи з дня набуття статусу учасника бойових дій - 07.05.2015 року, як на день виключення позивача зі списків особового складу в/ч А1349, так і по час подання відзиву на позов.

Доказів протилежного відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем суду не подано.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Щодо клопотання Військової частини А1349 від 02.12.2019 за № 350/484/1/1897/1 про залишення позовної заяви без розгляду, то суд вказує на таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Представник відповідача в клопотанні від 02.12.2019 за № 350/484/1/1897/1 зазначив, що наказом командира Військової частини А1349 від 09.10.2019 № 217 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 04.10.2019 позивач знав про порушення своїх прав щодо проходження військової служби. При цьому, до суду ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою 11.11.2019, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.41-43).

З огляду на встановлені вище обставини, суд звертає увагу на те, що такі доводи представника відповідача не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини А1349 - 11 жовтня 2019 року. Зважаючи на зміст пункту 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 та пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу з ним проводять усіх необхідні розрахунки.

Таким чином, саме 11.10.2019 не отримавши грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, ОСОБА_1 дізнався про порушення свої прав, а тому з цієї дати розпочався відлік місячного строку звернення до суду з цим позовом. Відповідач подав позовну заяву до суду 11.11.2019 року.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 за результатом розгляду справи № 620/4218/18 зазначила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені строком. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звенення до суду з цим позовом.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Військової частини А1349 належить задовольнити повністю: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язати Військову частину А1349 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.05.2015, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с.10).

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1349 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину А1349 (ідентифікаційний код - 08174283, вулиця Чорновола, 119А, місто Івано-Франківськ, 76005) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Військова частина А1349, ідентифікаційний код - 08174283, вулиця Чорновола, 119А, місто Івано-Франківськ, 76005.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.