Рішення № 86355863, 10.12.2019, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/2169/19

Провадження № 2/715/815/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року смт. Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Маковійчук Ю.В.,

секретар судового засідання Затолошна Р.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бацей Т.М.

третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Старововчинецька сільська рада Глибоцького району Чернівецької області про витребування майна з незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що господарство за адресою АДРЕСА_1 відносилося до групи колгоспних дворів. Однак, не зважаючи на це, 09 серпня 2007 року рішенням Старовочинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказане майно. В подальшому 02 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є вказаний житловий будинок.

Посилається на те, що 12 жовтня 2016 року за АТ КБ «Приватбанк» зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_4 вважає, що відповідачем порушенні її права, як власника майна, тому просить суд ухвалити рішення, яким витребувати на її користь, 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 з незаконного володіння ПАТ КБ «Приватбанк».

20 листопада 2019 року до Глибоцького районного суду Чернівецької області надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про застосування строку позовної давності від представника АТ КБ «Приватбанк» Бацей Т.М. в якому остання зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки договір іпотеки був укладений в 2007 році, а позивачка звернулася до суду лише в 2019 році. Окрім того, посилалася на те, що спір між сторонами, щодо витребування 1/4 частки майна був відсутній до моменту реалізації банком своїх прав на майно, яке перебувало в іпотеці. Вважає, що банк отримав майно правомірно і тому задоволення позову ОСОБА_4 , буде порушувати його права. Просить суд відмовити в повному обсязі.

В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з`явилася.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтвердив обставини викладені в позові, зазначив, що будинок за адресою АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 рік відносився до групи колгоспних дворі. Не зважаючи на це Старововчинецької сільською радою Глибоцького району Чернівецької області на ім`я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок. Також зазначив, що посилання представника відповідача на застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_4 , дізналася про факт існування іпотечного договору лише в 2018 році, коли повернулася в України з закордону. Просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк», Бацей Т.М. в судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими, АТ КБ «Приватбанк» правомірно набув у власність оспорюваний житловий будинок просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що дітям не було відомо факт того, що він уклав іпотечний договір. ОСОБА_4 перебувала за кордоном протягом останніх 15 років. Також зазначив, що до виходу на пенсію він працював в колгоспі. Хату побудував в 1970 році.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні вказав, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 відносився до групи колгоспних дворі. На момент укладення іпотечного договору, дітям ОСОБА_2 не було відомо про нього.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, жодних клопотань до суду не направляв.

Представник третьої особи Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області в судове засідання не з`явився хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, жодних клопотань від сільської ради до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом в встановлено, що ОСОБА_4 проживає у господарстві, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Вказане господарство відносилося до суспільної групи господарств - колгоспний двір, членами якого станом на 15 квітня 1991року були ОСОБА_2 - голова двору, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з погосподарської книги Старововчинецької сільської ради Глибоцького району за 1991-1995 роки, довідкою Старововчинецької сільської ради Глибоцького району від 16 вересня 2019 року № 208.

Порядок ведення господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками по веденню господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року №69.

Цими Вказівками передбачено, що визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в господарській книзі, відомостей щодо членів та майна колгоспного двору було покладено на сільські ради. Суспільна група господарства визначалась сільською радою залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).

Голова двору ОСОБА_2 був членом колгоспу «Шлях до комунізму», що підтверджується трудовою книжкою колгоспника.

Отже, господарство, що знаходиться по АДРЕСА_1 , правомірно віднесено до суспільної групи колгоспного двору.

Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови віл 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснив, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні;

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЦК УРСР 1963 року, чинної на час виникнення спірних правовідносин, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно з ч.2 ст.123 ЦК УРСР 1963 року, чинною на час виникнення спірних правовідносин, розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 належало до суспільної групи колгоспного двору, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , і кожному члену колгоспного двору належало по 1/4 частині цього будинку.

Крім того, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Старововчинецької сільської ради Глибоцького району від 09 серпня 2007 року № 67 на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами передано ОСОБА_2 у власність. На підставі вказаного рішення 10 серпня 2007 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на це майно, яке зареєстроване в Глибоцькому районному бюро технічної інвентаризації 20 серпня 2007 року.

02 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі цього іпотечного договору 12 жовтня 2016 року за AT КБ «ПриватБанк» зареєструвало права власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.

Крім того, встановлено, що позивачка ОСОБА_4 у жовтні 2018 року, повернувшись із-за кордону додому, дізналася від братів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що їх батько - ОСОБА_2 у 2007 році оформив на себе право власності на належний їм як членам колгоспного двору житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами і передав цей будинок в іпотеку банку.

За змістом ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За правилами ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

З огляду на викладене 1/4 частина зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, яка належить позивачці, вибула з її володіння не з її волі іншим шляхом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України власник має право витребувати майно від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

За таких обставин ОСОБА_4 має право витребувати від AT КБ «Приватбанк» належну їй 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Що стосується строку позовної давності, яку просить застосувати позивач до даних правовідносин, суд виходить із наступного.

В юриспруденції виділяють віндикаційний та негаторний позов. Завдяки негаторному позову захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов`язаним із втратою власником володіння. Оскільки вимоги негаторного позову полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент пред`явлення позову, то з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки на думку позивачів існує правопорушення. Відтак правила позовної давності щодо нього не застосовуються.

Крім того, згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Встановлено, що ОСОБА_4 дізналася про порушення її прав лише у 2018 році, коли повернулася в Україну, тому не зважаючи на те, що договір іпотеки був укладений в 2007 році, позивачкою строки позовної давності не пропущенні.

Враховуючи вище викладене, суд приходиться до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_4 - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зокрема, 1/4 частину житлового будинку літ. «А», сараїв літ. «Б», «Г», «Ж», «З», «И», літньої кухні літ. «В», убиральні літ. «Е», вимощення - І, огорожі №1-3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя