Ухвала суду № 86355066, 16.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

16 грудня 2019 року м. Київ№ 640/11112/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про визнання протиправними та скасування рішення й розпорядження,

установив:

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про:

- визнання протиправним та скасування рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 04 червня 2019 року №5.4 (протокол №07-19) в частині, що стосується апеляції Публічного акціонерного товариства "Чернівцігаз" від 02 квітня 2019 року №580007-Сл-1204-0419;

- визнання протиправним та скасування розпорядження Державної регуляторної служби України від 07 червня 2019 року №53 про задоволення апеляції Публічного акціонерного товариства "Чернівцігаз".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 04 червня 2019 року №5.4 та розпорядження Державної регуляторної служби України від 07 червня 2019 року №53 прийняті з порушенням вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Закону України "Про ринок природного газу", регламенту Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України і Державної регуляторної служби України, від 14 липня 2015 року №783/40.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року позовну заяву Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представником відповідача до суду подано клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що позов не підлягає розгляду в розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, не наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом щодо оскарження розпоряджень спеціального уповноваженого органу з питань ліцензування.

Представником позивача до суду подано заперечення на закриття провадження у справі, обґрунтоване наявністю ознак публічно-правового спору в даній справі. Окрім того, представник позивача вказав, на те, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення суб`єкта владних повноважень, якщо це необхідно для відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Суд, розглянувши подане клопотання про закриття провадження, при його вирішенні виходив з наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2015 року №609 затверджено перелік органів ліцензування, відповідно до якого Міністерство екології та природних ресурсів України є органом ліцензування у сфері господарської діяльності щодо виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами.

Так, до завдань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, визначених статтею 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" належать: здійснення ліцензування видів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, передбачених законом; контроль додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов; розгляд справи про порушення ліцензійних умов, а також справи про адміністративні правопорушення і за результатами розгляду прийняття рішення про застосування санкцій, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом, прийняття у межах своєї компетенції рішення про направлення до відповідних державних органів матеріалів про виявлені факти порушення законодавства.

При цьому, відповідно до пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724 Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності. Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

У пункті 3 вказаного Положення визначено, що на Державну регуляторну службу України покладається ряд завдань, одним із яких є здійснює нагляду за дотриманням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та надання роз`яснення щодо його застосування.

Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, серед іншого, належить: проведення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог цього Закону в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Статтею 21 цього Закону установлено, що суб`єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб`єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов`язаний розглянути його в установленому законом порядку.

Частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, крім іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 19 вказаного Закону державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Державна регуляторна служба України та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з поводження з небезпечними відходами, законодавства у сфері ліцензування.

Таким чином, спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб`єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення позивача як підконтрольного органу.

Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року №3166-VI закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Водночас, відповідно до статті 21 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб`єкту господарювання.

Зважаючи на те, що право Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у нормативно-правовому акті, суд дійшов висновку, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у цій справі не має права на звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене та враховуючи позицію Верховного Суду, суд доходить висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки позивач не наділений правом звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з частиною другою статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, питання щодо повернення судового збору буде вирішено у разі надходження відповідного клопотання від позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 241, 248, 294 КАС України, суд

ухвалив:

Клопотання представника відповідача, - задовольнити.

Провадження у справі №640/11112/19 за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про визнання протиправними та скасування рішення й розпорядження, - закрити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295- 297 цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак