Ухвала суду № 86352445, 10.12.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 р. Справа № 480/4550/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Дяченко Н.Г.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом депутата Сумської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 до Сумської обласної ради, третя особа - ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , депутат Сумської обласної ради VII скликання (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Сумської обласної ради (далі - відповідач, Сумська обласна рада), третя особа - ОСОБА_3 (далі - третя особа, ОСОБА_3 ), в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Сумської обласної ради VII скликання від 25.10.2019 «Про призначення на посаду директора комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» ОСОБА_3».

Свої вимоги мотивував тим, що розгляд та прийняття оскаржуваного рішення відповідачем відбулося з грубим порушенням регламенту роботи Сумської обласної ради сьомого скликання, затвердженого рішенням Ради 15.12.2015 (далі - Регламент) та вимог частини 5 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за відсутності підстав для його включення до порядку денного, без обговорення та розгляду з наданням відповідного висновку в профільній постійній депутатській комісії відповідача, до складу якої входить позивач, а на посаду була призначена особа, освіта якої не відповідає критеріям відповідності претендента на посаду, передбачених п.3.2 Положення КЗ СОР «РЛП «Сеймський».

Стверджує, що при прийнятті оскаржуваного рішення Сумська обласна рада не мала права діяти на власний розсуд і не наділена дискрецією, а зобов`язана дотримуватися імперативних приписів законодавства, які регламентують та визначають порядок та процедуру прийняття рішень з питань щодо затвердження, обрання, погодження осіб на відповідні посади, що в першу чергу повинен забезпечувати голова Сумської обласної ради, чого ним не було зроблено.

Прийняття оскаржуваного рішення в спосіб не передбачений чинним законодавством як зазначає позивач, принижує його високий статус як депутата обласної ради, завдає шкоду самому змісту його діяльності як депутата, протиричіть завданням місцевого самоврядування, які позивач зобов`язаний всіляко відстоювати та захищати виходячи з обсягу своїх прав та обов`язків, крім того він входить до складу профільної комісії відповідача, до відання якої належить надання висновків стосовно рішення відповідача, яке є предметом оскарження.

Ухвалою суду від 15.11.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.12.2019 (а.с.2).

03.12.2019 представник відповідача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі (а.с.44-49), мотивоване тим, що згідно оскаржуваного рішення ОСОБА_3 призначено на посаду директора закладу. Тобто предметом спору є трудовий спір щодо призначення ОСОБА_3 на посаду директора комунального закладу, оскільки директор комунального закладу не є посадовою особою місцевого самоврядування, а отже в даному випадку відсутній спір щодо призначення ОСОБА_3 на публічну службу.

Оскільки вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення не пов`язана з проходженням публічної служби, вважає, що правовідносини не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За клопотанням позивача з метою надання часу для вивчення та аналізу клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі підготовче засідання 03.12.2019 було відкладено на 10.12.2019 (а.с.53).

06.12.2019 ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій позов не визнала та провадження у справі просила закрити у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, розгляд справи просила проводити за її відсутності (а.с.55).

Представник відповідача 10.12.2019 подане клопотання про закриття підтримала в судовому засіданні, просила суд його задовольнити.

В судовому засіданні 10.12.2019 позивач подав, крім іншого, пояснення стосовно клопотання про закриття провадження у справі (а.с.60-61), в якому вказав, що враховуючи, що рішення суб`єкта владних повноважень прийнятого з порушенням вимог Регламенту та імперативних приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позиція відповідача про те, що даний спір є трудовим, є хибною, оскільки, трудові відносини з ОСОБА_3 виникають з моменту підписання контракту з головою Сумської обласної ради, а не з моменту прийняття рішення відповідачем. Просив відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та поданого клопотання про закриття провадження у справі, пояснення стосовно клопотання про закриття, вбачається необхідним закрити провадження у справі, приймаючи до уваги наступне.

Частина 2 статті 55 Конституції України: кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст. 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ч. 1 ст.4 КАС України ).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, слід зазначити, що індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Як встановлено в судовому засіданні, оскаржуване рішення не є актом індивідуальної дії для позивача та не є нормативно-правовим актом, а відтак, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Вказане узгоджується з висновками щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 (справа №9901/415/18), від 18.09.2019 (справа №9901/284/19), які суд згідно ч. 5 ст. 242 КАС України повинен враховувати. Так, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Крім іншого, відмічено, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

Крім того, суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов`язкову участь у цих відносинах суб`єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб`єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов`язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб`єктів (учасників спірного правовідношення). Обов`язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов`язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов`язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов`язки в публічних правовідносинах.

Відтак, віднесення до юрисдикції адміністративних судів спору лише з підстав того, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії, є неправильним.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/16-ц, зазначивши, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - участі у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень. Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення Сумської обласної ради «Про призначення на посаду директора комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» ОСОБА_3». Позивач обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема, посилається на порушення процедури призначення ОСОБА_3 на посаду директора комунального закладу.

При цьому, відповідно до пп. 1.1 Положення КЗ СОР «РЛП «Сеймський» даний заклад є природоохоронним, науково-дослідним та рекреаційним закладом регіонального значення, заснованим на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління яким здійснює Сумська обласна рада (власник), через уповноважений нею орган - управління майном Сумської обласної ради та знаходиться у функціональному підпорядкуванні Департаменту екології та охорони природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації (а.с.33). Безпосереднє керівництво закладом здійснює його директор, який призначається на посаду та звільняється з посади у порядку, встановленому власником, відповідно до законодавства (п.3.1 вказаного Положення).

В той же час вартові відмітити, що пунктом 17 частини 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч.3,4 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Частина 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1996 №280/97-ВР (далі - Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») визначає, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Стаття 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року №2493-III (далі - Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування») визначає, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Статтею 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

При цьому, відповідно до п.20 ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

В свою чергу, згідно п. 2.1 Порядку призначення і звільнення керівників підприємства, закладів та установ, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області», затвердженого рішенням Сумської обласної ради від 06.07.2019, керівники підприємств призначаються на посаду обласною радою на її пленарних засіданнях на контрактній основі. Контракти з керівниками підприємств укладаються, зокрема, головою обласної ради на підставі відповідно рішення обласної ради терміном від 1 до 5 років.

Контракт укладається відповідно до Порядку укладення контрактів з керівниками підприємств, закладів та установ, які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням обласної ради (п.2.7 Порядку) (в даному випадку затверджений рішенням Сумської обласної ради від 06.07.2018, який розроблений, насамперед, відповідно до Кодексу законів про працю).

Керівники підприємства звільняються з посади обласною радою на її пленарних засіданнях у випадках: закінчення терміну дії контракту, подання особистої заяви керівника, в інших випадках, передбачених чинним законодавством про працю та обумовлених у контракті (п.3.1 Порядку).

Відтак, враховуючи обставини у справі, посада директора комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» в розумінні статті 140 Конституції України та наведених приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» не є посадою в органах місцевого самоврядування, а робота на даній посаді не належить до публічної служби.

Нормативний підхід до розуміння наведених вище норм процесуального права в контексті конкретних обставин справи дає підстави вважати, що відносини, які виникають з приводу призначення керівника комунального закладу є трудовими, а оскаржуване рішення має відношення до трудових правовідносин між роботодавцем та фізичною особою. Тобто, спір стосується трудових відносин, а відтак не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки всі обставини, зазначені позивачем в адміністративному позові повинні розглядатися в цивільному судочинстві, оскільки виникають із трудових правовідносин.

Видання відповідного акта органом місцевого самоврядування не змінює правової природи цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 цього Кодексу).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, органу місцевого самоврядування які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи те, що спір у цій справі пов`язаний із призначенням керівника комунального закладу та випливає із трудових відносин, що склалися між Сумською облрадою і ОСОБА_3 , яка не є відповідачем у справі, слід дійти висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судом у порядку цивільного судочинства.

Оскарження позивачем, який не є учасником цих трудових відносин, з підстав порушення Регламенту та процедури прийняття, рішення органу місцевого самоврядування щодо призначення іншої особи на посаду, яка не належить до публічної служби, не змінює юридичний характер спірних правовідносин та, відповідно, юрисдикцію цієї справи, оскільки саме в порядку цивільного судочинства повинно бути досліджено судом правомірність прийняття такого рішення в частині дотримання процедури призначення на посаду директора комунального закладу.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у постановах від 08 травня 2019 року (справа №531/1197/15-а), від 11 липня 2018 року (справа №363/4064/16-а адміністративне провадження №К/9901/5401/17).

Відтак, спір у цій справі щодо оскарження рішенні органу місцевого самоврядування про призначення директора комунального закладу не належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, судом враховано, що у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього суду термін «встановленим законом» у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

При цьому, вирішення приватноправового спору, здійснюється, серед іншого в порядку, визначеному цивільно-процесуальним законодавством. Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд, враховуючи, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, приходить до висновку, що заявлене клопотання є обґрунтованим та вважає необхідним закрити провадження у справі, роз`яснивши позивачу, згідно ч. 1 ст. 239 КАС України, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі - задовольнити.

Провадження у справі за позовом депутата Сумської обласної ради VII скликання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сумської обласної ради (40030, м.Суми, площа Незалежності, буд.2, код ЄДРПОУ 23826636), третя особа - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за привалами цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 16.12.2019.

Суддя І.Г. Шевченко