Рішення № 86352016, 03.12.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/4462/19

Провадження № 2/638/3019/19

03.12.2019 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Рибальченко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Мхітарян Л.Е.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення особистого сервітуту,

встановив:

ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач) звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4 (далі за текстом-відповідач), третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому з урахуванням уточнень просить встановити довічний безкоштовний особистий сервітут на майно - одну кімнату, кухню, туалет, балкон в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що його донці ОСОБА_5 на праві власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час ОСОБА_2 є зареєстрованим у вказаній квартирі та повністю утримує її і прибудинкову територію. Відповідач перешкоджає проживанню позивача в зазначеній квартирі. Альтернативного житла ОСОБА_2 не має, тому вважає за необхідне встановити довічний безкоштовний особистий сервітут на майно - одну кімнату, кухню, туалет, балкон в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 як члену сім`ї власника відповідно до вимог ст.401, 402, 405 ЦК та ст.156 ЖК України.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що підстави для встановлення сервітуту відсутні, оскільки позивач на даний час проживає в спірній квартирі, користується нею у повному обсязі, без яких-небудь перешкод. Також зазначив, що власником квартири АДРЕСА_1 є неповнолітня ОСОБА_5 та встановлення сервітуту призведе до порушення її права користування власним майном.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, до суду надав заяву про проведення судового засідання без його участі. Також надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 заперечує, оскільки встановлення сервітуту буде суперечити інтересам неповнолітньої ОСОБА_5 та може призвести до обмеження її права користування власним майном.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на підставі договору дарування №36 від 12.01.2004 року належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 14.12.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані позивач - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_4 та їх донька - ОСОБА_5 .

Відповідно до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1,3 статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно з ч.1 ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Таким чином, сервітутне правовідношення виникає в силу закону згідно з частиною першою статті 402 ЦК України за наявності факту проживання особи разом із власником обтяженого сервітутом житла та спільне з ним користування цим житлом. У ЦК України право членів сім`ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім`ї власника житла. Отже, суб`єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член сім`ї.

Із змісту частини першої статті 405 ЦК України вбачається, що необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім`ї з власником обтяженого сервітутом житла та ведення спільного господарства. Лише ці дві умови у сукупності дають право обмеженого користування житлом членам сім`ї власника.

З матеріалів справи вбачається, що місце проживання позивача ОСОБА_2 зареєстровано в спірній квартирі АДРЕСА_1 . В судовому засіданні встановлено, що позивач проживає в квартирі сам, спільного господарства ні з відповідачем, ні з власником квартири не веде. Позивач користується вказаною квартирою без обмежень. Для задоволення яких потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, відповідно до вимог законодавства, позивачу недбхідне встановлення сервітуту ним не зазначається. Доказів недосягнення домовленості про встановлення сервітуту між ним та власником житла ОСОБА_2 не надано.

Суд зазначає, що позивач звернувся з позовом до ОСОБА_4 , яка не є власником квартири щодо встановлення сервітуту на яку простить позивач, оскільки відповідно до копії договору дарування №36 від 12.01.2004 року квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 , тобто, позов пред`явлено позивачем до неналежного відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов ОСОБА_2 про встановлення особистого сервітуту задоволенню не підлягає.

Представником відповідача- ОСОБА_3 по справі заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Згідно ч. ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та доведеним.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником відповідача - ОСОБА_3 надано договір про надання правничої допомоги від 01 червня 2019 року, акт приймання- передачі послуг (виконаних робіт) від 03 грудня 2019 року відповідно до якого загальна вартість наданих послуг складає 5000 грн.

Оскільки документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо) не надано, суд не вбачає підстав для стягнення вказаних витрат через недоведеність фактичного понесення таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (адреса: м. Харків, вул. Сумська, 78, код ЄДРПОУ 26489104) про встановлення особистого сервітуту відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за ОСОБА_2 .

В задоволенні заяви представника ОСОБА_4 - адвоката Канівець Сергія Івановича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13.12.2019 року.

Суддя