Рішення № 86350037, 16.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 р. Справа № 120/3668/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Богословського С.В., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення відповідача № 13 від 01.08.2019 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років на пільгових умовах з моменту звернення, а саме з 01.08.2019.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" № 1233/ОС-17 від 28.12.2017 позивача звільнено зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Вислуга років позивача на день звільнення в календарному обчисленні становить 20 роки 2 місяців 00 днів та у пільговому обчисленні - 25 років 7 місяців 13 днів.

Позивач зазначає, що після звільнення зі служби він неодноразово звертався до Вінницької установи виконання покарань УДПтСУ у Вінницькій області (№ 1) щодо надіслання документів до пенсійного органу для призначення йому пенсії за вислугу років. Оскільки установа таких документів не надсилала, позивач був вимушений звернутися до суду з позовом. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі № 0240/3296/19-а державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" зобов`язано направити документи позивача для призначення пенсії за вислугу років до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. 22.07.2019 документи позивача були передані відповідачу, який рішенням № 13 від 01.08.2019 відмовив у призначенні позивачу пенсії за вислугу років.

З вказаним рішенням позивач не погоджується та зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" особам рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії, а саме один місяць служби за сорок днів. Крім того, згідно зі ст. 17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Водночас постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби зараховується час проходження служби на пільгових умовах (один місяць служби за сорок днів). Аналогічні положення щодо пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України закріплено у наказі Міністерства юстиції України № 669/5 від 10.04.2013.

Відтак позивач вважає, що з урахуванням часу служби в пільговому обчисленні його вислуга років становить 23 роки та 6 місяців, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 18.11.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними у статті 263 КАС України. Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

04.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, звільненим у пунктах "б"-"д" статті 1-2 Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. На думку відповідача, цією нормою закону чітко встановлено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності у військовослужбовця на день звільнення зі служби вислуги не менше двадцяти трьох половиною календарних років. Крім того, відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" "д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова службі або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій служб України. Вислуга років позивача на день звільнення зі служби у календарному обчисленні становить 20 років 02 місяців та 00 днів. При цьому позивач не досяг 45-го річного віку. Отже, правових підстав для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону № 2262-ХІІ немає.

Частиною другою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд доходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю з огляду на таке.

Встановлено, що наказом начальника державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" № 233/ОС-17 від 28.12.2017 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією або кримінального правопорушення) позивача звільнено з посали інспектора відділу режиму і охорони державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" 28.12.2017.

Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 02 місяці 00 днів та у пільговому обчисленні - 25 років 07 місяців 13 днів.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі № 0240/3296/18-а визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", яка полягає у відмові в задоволенні заяв ОСОБА_1 від 16.07.2018 та від 26.07.2018 стосовно підготовки та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років та зобов`язано Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" повторно здійснити розгляд первинної заяви ОСОБА_1 від 16.07.2018 про призначення йому пенсії за вислугою років, з дотриманням п. 12 Постанови ПФУ № 3-1 від 30.01.2007 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

22.07.2019 Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції надіслало Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області подання про призначення позивачу пенсії за вислугу років з необхідними для цього документами, зокрема розрахунком вислуги років позивача станом на 28.12.2017.

Рішенням № 13 від 01.08.2019 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осію" від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних років та 6 місяців і більше. Натомість вислуга років позивача на день звільнення зі служби у календарному обчисленні становить 20 років 02 місяці 00 днів. Відтак у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років.

Про вказане рішення листом від 10.09.2019 за № 4960/10-1-50/02 повідомлено представника позивача.

Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ (крім осіб, зазначених у частині третій ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 2262-ХІІ до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Отже, статтею 12 Закону № 2262-ХІІ, що визначає умови призначення пенсії за вислугу років, чітко передбачено, що право на пенсію за вислугу років набувають особи офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом та інші передбачені цим Законом категорії осіб, у разі, якщо на день звільнення зі служби у період з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року вони мають вислугу років 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Водночас календарний рік - це рік, який особа фактично відпрацювала на займаній посаді. При цьому вказаною нормою Закону також визначено, які саме періоди зараховуються до календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугу років, відсилаючи до положень ч. 2 ст. 17 цього Закону № 2262-ХІІ.

Як видно з матеріалів справи та визнається сторонами, вислуга років позивача на день звільнення зі служби в календарному обчисленні становить 20 років 02 місяці 00 днів, а у пільговому обчисленні - 25 років 07 місяців 13 днів.

Позивач вважає, що має необхідну вислугу років для призначення пенсії за вислугу років, оскільки її обчислення необхідно здійснювати на пільгових умовах.

Натомість відповідач таку позицію заперечує та стверджує, що право особи на призначення пенсії за вислугу років спеціальною нормою, якою є пункт "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ, визначається саме у календарному обчисленні.

Отже, визначальним для вирішення спору між сторонами є питання про те, чи має особа право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону № 2262-ХІІ з урахуванням пільгового обчислення вислуги років, та чи необхідно тлумачити пункт "а" частини першої цієї статті таким чином, що пенсія за вислугу років може бути призначена лише за умови наявності в особи необхідної кількості років вислугу, обчисленої календарно, а не на пільгових умовах.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, вирішуючи справу № 295/15121/16-а (провадження № К/9901/30776/18), Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформував наступну правову позицію:

"Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 22 календарних роки та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних роки та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Враховуючи приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років, оскільки позивач не має встановленої пунктом "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-XII кількості календарної вислуги років".

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17, від 10 липня 2019 року у справі №299/509/15-а, від 25 липня 2019 року у справі № 806/1402/16, від 22 серпня 2019 року у справі № 295/7220/16-а.

Отже, згідно з усталеною практикою Верховного Суду особа має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ лише за умови наявності в неї необхідної кількості років вислуги в календарному обчисленні.

Відтак доводи позивача про можливість врахування вислуги років в пільговому обчисленні для призначення пенсії на підставі п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Водночас суд зазначає, що пільгова вислуга років має значення для визначення відсотку розміру пенсії від грошового забезпечення відповідно до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, за умови наявності в особи права на призначення пенсії за вислугу років, однак не для призначення такої пенсії.

Оцінюючи посилання позивача на рішення Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, суд виходить з того, що відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Як вже зазначалось, частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, в силу приписів чинного законодавства обов`язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому додатково враховується висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований при розгляді справи № 755/10947/17, згідно з яким під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Свої вимоги позивач також обґрунтовує з посиланням на постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 750/9775/16-а. Проте суд зауважує, що у цьому рішенні суд касаційної інстанції не надавав висновків щодо застосування положень п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ. Водночас у наступних своїх рішеннях, а саме перерахованих вище постановах від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, а також в останніх від 25 липня 2019 року у справі № 806/1402/16 та від 22 серпня 2019 року у справі № 295/7220/16-а Верховний Суд сформував чітку та однозначну позицію щодо відсутності правових підстав для призначення особі пенсії за вислугу років з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні.

Насамкінець суд зазначає, що навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є правомірною, оскільки на день звільнення зі служби позивач не мав необхідної вислуги років у календарному обчисленні.

Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відтак, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

З урахуванням положень статті 139 КАС України позивач не має права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: Богословський Сергій Вікторович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 16.12.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович