Рішення № 86347458, 04.12.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4604/19

Справа №308/4604/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(в порядку спрощеного позовного провадження)

04 грудня 2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області:

у складі: головуючого судді - Данко В.Й.,

з участю секретаря судового засідання - Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері. Мотивуючи даний позов вказує на те, що ОСОБА_1 є матір`ю двох доньок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на сьогоднішній день, є пенсіонеркою, має похилий вік, отримує невелику пенсію, потребує сторонньої допомоги.

ОСОБА_1 - працівниці ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» було виділено квартиру за адресою АДРЕСА_1 , у 1985 році (ордер № 005800 від 23.12.1985 р.) згідно з рішенням виконкому Ужгородської міської ради (від 19.12.1985 року № 298 за поданням адміністрації та профкому Ужгородської швейної фабрики про надання житла, виділеного для працівників Ужгородської швейної фабрики, що (перебували на квартирній черзі Копія Ордеру, Довідки ЗАТ «УШФ» від 18.02.2015. № 6).

Вказану квартиру ОСОБА_1 отримала в користування в наступному складі сім`ї: чоловіка ОСОБА_4 , та двох доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , і у вказаній квартирі вони разом і проживали тривалий термін.

Однак, в цьому ж році, донька ОСОБА_1 - громадянка ОСОБА_2 , звернулась суду з позовом про визнання ОСОБА_1 , сестри ОСОБА_3 та онуків ОСОБА_1 - повнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , такими, що втратили право на користування квартирою та зняття з реєстрації, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з донькою та онуками за вищевказаною адресою не проживає вже понад 5 років.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20.11.2006 року, позов ОСОБА_2 було задоволено.

В подальшому, користуючись тим, що про вищеописане заочне рішення позивачу не було відомо, ОСОБА_2 звернулась до виконавчого комітету Ужгородської міської ради з заявою про укладення з нею, як єдиною особою, що залишилася проживати у вказаній квартирі квартиронаймачем, договору найму на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги заочним рішенням суду від 20.11.2006 року. Вказане звернення ОСОБА_2 було задоволено з вищезазначеної мотивації, що підтверджується оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міськради від 24 січня 2007 року. В подальшому на підставі договору найму ОСОБА_2 отримала дозвіл на приватизацію квартири.

Тобто, ОСОБА_1 , була вимушена виселитися з наданої їй квартири і вселитися до доньки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, в кінці 2018 року ОСОБА_3 , вигнала маму з будинку, не дізнавшись де вона проживає та за які кошти.

Притулок позивачці надав благодійний фонд Карітас - CARITAS Мукачівської Греко-католицької єпархії, однак невідомо чи надовго, оскільки перебування в даному карітасі вимагає оплати за проживання, харчування, комунальні послуги, що є більшими, ніж пенсія, за віком яку отримує позивач.

Оскільки, відповідача ОСОБА_2 є порівняно молодою особою, являється працездатною, отримує регулярний дохід, а тому, просить задовольнити даний позов, стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачувати аліменти на утримання непрацездатної матері у твердій грошовій сумі в розмірі 2500грн., починаючи з дня подачі даного позову по життєво.

Представник позивача ОСОБА_8 в останнє судове засідання не з`явилася. Однак, надала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила провести розгляд справи за її відсутності та відсутності позивачки.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 в останнє судове засідання не з`явилися. Однак, представник відповідачки в попередньому судовому засіданні проти задоволення даного позову заперечив в повному обсязі.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд доходить наступного висновку.

Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Як встановлено судом відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є донькою позивачки ОСОБА_1 , що стверджується наявною в матеріалах справи листом Ужгородського МВ ДРАЦС ГТУЮ в Закарпатській області № 1481/15.15-25 від 15.11.2019 року.

Позивач ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Ужгородському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської області та отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою № 556 від 18.03.2019 року. Згідно даної довідки розмір її пенсії складає 2 929,63 грн. щомісячно.

Позивач ОСОБА_1 є непрацездатною, на час розгляду справи їй виповнилося 66 років.

З матеріалів справи вбачається, що на даний час позивач проживає у доньки ОСОБА_3 (за адресою АДРЕСА_2 ).

Донька позивачки - відповідач ОСОБА_2 , на даний час є громадянином працездатного віку.

Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України.

Стаття 51 Конституції України встановлює, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Ця моральна норма була спочатку зафіксована на конституційному рівні, а потім знайшла своє відображення в Сімейному кодексу України.

Безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними. Тим не менш потрібно пам`ятати, що однією з основних цілей регулювання сімейних відносин відповідно до частини другої статті 1 Сімейного кодексу України є утвердження почуття обов`язку перед батьками.

Відповідно до частини першої, третьої статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Вирішуючи питання щодо встановлення факту потреби у утриманні позивача, суд керується роз`ясненнями, викладеними у п. 21 Постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Як роз`яснено у пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв`язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст.204 СК).

За змістом ст. 201 СК України визначено обов`язкові умови та підстави покладення на дітей обов`язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років; батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров`я; батьки потребують матеріальної допомоги; відсутні обставини для звільнення дітей від обов`язку утримувати своїх батьків.

Отже, сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Згадувана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, що передбачено частиною першою статті 204 СК України.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.

Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов`язку утримувати матір, батька.

З матеріалів справи не вбачається підстав передбачених статтею 204 СК України для звільнення відповідача ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання позивачки.

Відповідно до статті 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Верховний Суд у постанові від 10.10.2018р. у справі № 301/160/17 (провадження № 61-28415св18) виходив з того, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов`язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.

Позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на те, що вона є непрацездатною, отримує пенсію, більшу частину з яких витрачає на придбання продуктів харчування, ліків. Коштів, необхідних для забезпечення її життєдіяльності не вистачає, власного майна не має, а тому зважаючи на скрутне матеріальне становище він потребує матеріальної допомоги, яку має можливість надавати її повнолітня донька.

Відповідно до статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позовної заяви.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задовлення даного позову.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до вимог частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів (пункт 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»), а тому з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 768 гривні 40 копійок.

Керуючись ст.ст. 1, 79, 175, 202, 204, 205 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 133, 141, 206, 258, 259, 263 - 265, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), мешканки АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), мешканки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання матері в розмірі 2500/дві тисячі п`ятсот/грн., щомісячно, починаючи з 24 квітня 2019 року і довічно.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), мешканки АДРЕСА_3 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 768/сімсот шістдесят вісім/грн. 40 коп. на користь держави.

Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.Й. Данко