Рішення № 86346780, 11.12.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 11.12.2019 Справа № 554/9999/19

Провадження № 2/554/3053/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.

при секретарі Колесніченко О.П.,

за участю учасників справи:

представник позивача: адвокат Позняк С.М.,

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення; третя особа: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 у листопаді 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, в якому просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог позивач вказала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 21.02.2002 року. Відповідно до заочного рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 17.12.2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будо розірвано.

В даній квартирі, окрім сина власника ОСОБА_3 та її внука ОСОБА_4 , зареєстрована колишня невістка - відповідач по справі ОСОБА_1 , яка у вказаному житлі не проживає без поважних причин більше одного року (з серпня 2018 року), в квартирі особистих речей відповідача немає, а також інших ознак, що вказують на її фактичне місце проживання у зазначеному житлі.

Посилаючись на те, що відповідач порушує права власника, не проживає в квартирі, участі в утриманні квартири не приймає, комунальні послуги не сплачує, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Позняк С.М. позов підтримав, просив його задовольнити повністю, визнати такою, що втратила право користування житлом відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов фактично визнала. Вказала, що вона дійсно проживала у шлюбі близько 9 років з сином позивача, у грудні 2018 року шлюб між ними було розірвано, з серпня 2018 року квартирою вона не користується, винаймає житло за іншою адресою. Деяке своє майно вона не забрала за домовленістю з чоловіком, воно їй поки-що не потрібне.

Заслухавши представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивачуОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 21.02.2002 року (а.с.4 - договір дарування).

ВідповідачОСОБА_1 зареєстрована в квартирі позивача, але не проживає в ній більше року, що не заперечується відповідачем (а.с.6, 19).

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили право користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Житло - одна з основних матеріальних умов життя людини. Відповідно ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання в них.

Право власності на житло охоплює правомочності із володіння, користування та розпорядження ним як об`єктом права власності. Ці правомочності можуть належати тільки власнику житла та іншим особам, зокрема, які проживають разом із ним, у тому числі на праві спільної власності.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно, вселення членів сім`ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності, є результатом реалізації права власника, й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Як свідчать матеріали справи, відповідач фактично не проживає у вказаній квартирі на протязі більше одного року; ніяких заходів по збереженню житла за собою відповідач не вживає; заходів по вселенню у квартиру не приймає.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.

Згідно постанови Верховного Суду України від 16.01.2012 року у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

Таким чином, суд вважає встановленим, що відповідач не проживає в квартиріАДРЕСА_2 ,25 понад один рік без поважних причин, а тому приходить до висновку, що позовє обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України. Суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.150,156 ЖК України, ст.ст.405,391 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення; третя особа: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради,- задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , судовий збір в сумі 768,40 гривень.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_1 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

третя особа: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, місцезнаходження: м.Полтава, вул.Соборності,36, код ЄДРПОУ: 24388285.

Повний текст судового рішення складено 16.12.2019 року.

Суддя: А.М.Чуванова