Рішення № 86341883, 16.12.2019, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1413/17

№ 2/183/273/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Моторне (транспортне) страхове бюро України, ПрАТ «СТ «Іллічівське», про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

23.03.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - Моторне (транспортне) страхове бюро України, ПрАТ «СТ «Іллічівське», в якому з урахуванням уточнень від 24.07.2017 року просив стягнути з відповідача спричинену йому майнову шкоду у розмірі 36581 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 10 квітня 2016 року о 14 годині 20 хвилин в м.Новомосковську Дніпропетровської області на вул. Гетьманській, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ДЕУ -Ланос, державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухаючись в означеному вище місці, почав виконувати поворот праворуч, не вжив заходів для зменшення швидкості свого автомобіля або виконання безпечного об`їду, та порушуючи п.12.3 Правил дорожнього руху України, застосував відвернення вправо, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Шкода Октавія», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача.

Того ж дня, тобто 10.04.2016 року інспектором Новомосковського ВП ГУНП Папазовим І .С. відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, та матеріали були направлені до суду, однак постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 визнано не винуватим у скоєнні зазначеної вище ДТП, провадження по справі закрите, в зв`язку з відсутністю в діях позивача адміністративного правопорушення.

В свою чергу, відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався, останній не притягувався до відповідальності, однак ОСОБА_1 наполягає на тому, що винуватець дорожньо-транспортної пригоди повинен нести цивільну відповідальність. На момент ДТП автомобіль відповідача був застрахований в ПрАТ «СТ «Іллічівське», в зв`язку з чим позивач звернувся на адресу зазначеної страхової компанії з заявою щодо здійснення організації заходів, направлених на оцінку та відшкодування шкоди. Його звернення було проігнороване, а з 06.12.2016 року, за офіційною інформацією Моторного (транспортного) страхового бюро України, зазначена страхова компанія позбавлена права укладати договори страхування, однак банкрутом не визнане, процес ліквідації не розпочатий, в зв`язку з чим ОСОБА_1 , в порядку, визначеному законом, позбавлений можливості забезпечити виконання обов`язків за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за рахунок гарантованих коштів Моторного (транспортного) страхового бюро України.

Посилаючись на загальні вимоги Цивільного Кодексу України щодо відшкодування шкоди, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальні збитки у розмірі 28581 грн., розмір зазначених збитків визначений відповідним автотоварознавчим дослідженням, за оплату послуг фахівця позивач сплатив 1000 грн., і також просить стягнути цю суму з відповідача. Крім того, ним понесені витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 7000 грн., які ОСОБА_1 відносить до збитків та в цілому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму спричиненої майнової шкоди у розмірі 36581 грн.

Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що за наслідками ДТП порушився звичний спосіб його життя, він позбавлений можливості повноцінно та безперешкодно користуватися пошкодженим автомобілем. Перенесений стрес негативно вплинув на його здоров`я, винуватець ДТП не вживає жодних заходів для відновлення автомобіля, нехтує проблемами його сім`ї, які виникли через дорожньо-транспортну пригоду. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 20000 грн. та просить стягнути її з відповідача.

Ухвалою суду від 19 квітня 2017 року відкрите провадження по справі (а.с. 45).

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.09.2017 року позов задоволено частково (а.с. 88-92).

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року заочне рішення скасоване, призначене спрощене позовне провадження.

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що матеріали справи не містять доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, що стало підставою для закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, тому відповідач вважає, що до правовідносин не можливе застосування вимог ЦК України щодо стягнення шкоди. Наявність висновку експертного автотехнічного дослідження № 18/10.1-19 від 24.05.2016 року не встановлює винних дій відповідача, оскільки не містить об`єктивних даних, необхідних для обґрунтованості такого висновку, тому відповідач до відзиву подав письмові заяви свідків, які були учасниками ДТП та які також спростовують доводи позивача щодо наявності вини в дорожньо-транспортній пригоді. Крім того, відповідач самостійно звернувся до Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру за отримання відповідного висновку. За результатами такого дослідження саме позивач не виконав вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, технічна можливість уникнення зіткнення для позивача виз0началася виконанням цього пункту ПДР і у нього не було перешкод технічного характеру, які б завадили йому їх позивачем не доведена. Крім того, відповідач заперечував проти стягнення витрат на послуги адвоката та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом, за клопотанням позивача, досліджена справа про адміністративне правопорушення № 183/2120/16, що перебувала в провадженні Новомосковського міськрайонного суду, у відповідності до якої 10.04.2016 року відносно ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене за ст. 124 КУпАП. Згідно протоколу 10.04.2016 року у 14 годині 20 хвилин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Шкода Октавія, реєстраційний номер НОМЕР_3 , здійснив маневр праворуч, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем ДЕУ Ланос, реєстраційний номер НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суду було подано висновок експертного дослідження від 24.05.2016 року № 18/10.1-19, у відповідності до якого в даній дорожньо-транспортній обстановці, що склалася, саме водій ДЕУ Ланос, державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 12.3, 10.1 Правил дорожнього руху України, а невиконання ним вимог п.12.3 ПДР з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з настанням ДТП, виконаний ним маневр праворуч є технічно не виправданим. В свою чергу, експертним шляхом не встановлено порушень водієм ОСОБА_1 невідповідностей вимогам п.п. 10.1 та 10.4 (ч.1) ПДР, які б з технічної точки зору могли б знаходитися в причинному зв`язку з настанням ДТП (а.с. 36,37).

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року провадження по справі відносно ОСОБА_1 закрите, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 12).

Власиком транспортного засобу - автомобіля Шкода Октавія, державний номер НОМЕР_2 , являється позивач по справі, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 24).

Суд бере до уваги поданий відповідачем висновок експертного авто технічного дослідженні від 12.03.2018 року № 6/10.1/23, виконаний Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, та який не був предметом дослідження при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності до якого в даній дорожній обстановці ОСОБА_1 повинен був діяти згідно вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, однак постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року провадження по справі відносно ОСОБА_1 закрите, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, постанова в апеляційному порядку не оскаржена, а тому у відповідності до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню обставини щодо наявності вини в діях позивача.

При цьому суду не подано доказів про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , тому правова оцінка, надана судом цьому факту при розгляді справи, відповідно до ч.7 ст. 82 ЦПК України не є обов`язковою для суду.

Виходячи з обов`язків доказування та подання доказів, визначених для сторін у ст. 81 ЦПК України, приходить до про наявність між сторонами спору щодо відшкодування збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю позивача та відповідача.

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним Кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст.ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ст. 16 ЦК України.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст.22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків належать і витрати, яких особа зазнала зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, зі змінами та доповненнями, роз`яснено, зокрема, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Таким чином, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що в результаті порушення відповідачем п.12.3 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль Шкода Октавія», державний номер НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження.

Ці обставини доводяться висновком експертного дослідження № 18/10.1-19 від 24.05.2016 року (а.с. 36-37), у відповідності до якого дії ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.12.3 ПДР, останній мав технічну можливість уникнути зіткнення, а також висновком експертного автотехнічного дослідженні від 12.03.2018 року № 6/10.1/23, поданим відповідачем, у відповідності до якого ОСОБА_2 повинен був діяти, згідно з п.12.3 Правил дорожнього руху України, а питання технічної можливості уникнення ним зіткнення не визначалася.

У відповідності до висновку суб`єкта оціночної діяльності від 25.01.2017 року, майнова шкода, завдана володільцю автомобіля Шкода Октавія, державний номер НОМЕР_2 , становить 20259 грн., 40 коп. (а.с.19-32).

Виходячи з положень ст.1166, 1192 ЦК України, зазначена сума підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Крім того, слід звернути увагу на наступне.

В матеріалах справи про адміністративне правопорушення, а саме в схемі до ДТП містяться дані про те, що власником транспортного засобу «ДЕУ Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1 , являється ОСОБА_4 , у відомостях щодо наявності поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності зазначено СК «Іллічівське».

У відповідності до ст.1194 СК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв`язку із цим при пред`явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов`язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов`язку з`ясовується судом першої інстанції, у зв`язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов`язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Суду не подано даних про те, що особа, відповідальність якої застрахована, виконала своє зобов`язання в частині повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду.

В свою чергу, позивачем надано всі докази про те, що він звертався з письмовою заявою до ПрАТ «Іллічівське» з відповідною заявою про виконання зобов`язань за договором страхування (а.с. 30), однак у Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», за даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, анульовані всі ліцензії на провадження страхової діяльності відповідним розпорядженням № 2907 від 22.11.2016 року.

За таких обставин, Моторне транспортне страхове бюро України, до якого першочергового позивачем був пред`явлений позов, позбавлений можливості виконання зобов`язання гарантованими коштами МТСБУ.

Аналіз поданих доказів, свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин загальних вимог, визначених у ст.1166, 1192 ЦК України, а тому суд приходить до висновку, що вказана вище майнова шкода у розмірі 20259,40грн. має бути стягнута безпосередньо з завдавала шкоди.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, спричинена фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю відшкодовується особою, що її спричинила.

У відповідності до ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень, викладених у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 вказаної Постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода - категорія глибоко суб`єктивна та оціночна, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації. Під моральною шкодою фізичної особи розуміється наявність негативного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану - фізичних (відчуття фізичного болю) та душевних страждань.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача спричинену моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України відповідач повинен відшкодувати позивачеві понесені ним судові витрати, які складаються з: судового збору у розмірі 640 грн. та витрат, пов`язаних з залученням спеціаліста у розмірі 1000 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд керується наступними нормами процесуального закону.

Так,статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У відповідності до приписів ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно до положень ч.ч.1-4 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно ч.ч.1,2 ст.30Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Разом з тим склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані наступні документи: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимог.

В матеріалах справи міститься квитанція про оплату позивачем гонорару адвокату Бересту О .М. , опис робіт, виконаних адвокатом, договір про надання правової допомоги.

До матеріалів справи позивачем подано документального підтвердженні витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн. (а.с. 16-17), а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на правову допомогу у зазначеному розмірі.

Керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 20259,40 грн. (двадцять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн., 40 коп.), в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 (три тисячі грн.).

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн., витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 1000 грн., судовий збір у розмірі 640 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Сорока