Рішення № 86338963, 03.12.2019, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 372/1832/18

Провадження № 2/132/654/19

РІШЕННЯ

Іменем України

03.12.2019 Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Павленко І.В.

за участю секретаря Олійник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Калинівка за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Управління поліції охорони в Київській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку регресу,-

ВСТАНОВИВ:

Управління поліції охорони в Київській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку регресу, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 13.11.2016 року близько 18 год. 06 хв. неподалік с.Плюти Обухівського району на 4 км+100м автодороги м.Українка-Р-01, керуючи автомобілем «Део» державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить Управлінню поліції охорони в Київській області, не врахував дорожні та погодні умови, не обрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху, де сталося зіткнення з автомобілем «Шевролет» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено транспортні засоби та завдано матеріальної шкоди власникам транспортних засобів. Відповідач порушив п.п. 2.3 б, 10.1, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, скоївши тим самим правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Відповідно до постанови Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року №372/3233/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Відповідно до висновку експертизи, що була проведена в ході апеляційного розгляду справи №752/7719/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління поліції охорони в Київській області, треті особи без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія», ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 112569,75 грн.

24.04.2017 року Управлінням поліції охорони в Київській області на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди було сплачено 20208,67 грн.

Постановою апеляційного суду міста Києва від 05.06.2018 року по справі №752/7719/17 було змінено рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 16.08.2017 року та постановлено стягнути з Управління поліції охорони в Київській області на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 55999,35 грн. та судовий збір в розмірі 559,35 грн.

Зазначені суми були повністю виплачені Управлінням поліції охорони в Київській області ОСОБА_2 , що підтверджується платіжними дорученнями №12886 від 24.04.2017 року , № 22242 від 14.06.2018 року.

За вказаних обставин, Управління поліції охорони в Київській області вважає, що відповідно до вимог ч.1 ст.1191 ЦК України має право регресної вимоги відшкодування з відповідача ОСОБА_1 , тому звертається в суд з даним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте в матеріалах справи наявна заява П.Л.Красновид , яка діє на підставі довіреності, про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Позивач та його представник-адвокат Маркін С.Г. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, в задоволенні позову просили відмовити з тієї підстави, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Управлінням поліції охорони в Київській області, тому має нести матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 18.12.2009 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 07.11.2015 року по теперішній час проходить службу в поліції. Перебуває на посаді поліцейського водія взводу охорони об`єктів та публічної безпеки Обухівського районного відділу Управління поліції охорони в Київській області (довідка Обухівського районного відділу Управління поліції охорони в Київській області №110/43/30/17/1-2019 від 10.07.2019 року (а.с.75)).

13.11.2016 року ОСОБА_1 близько 18 год. 06 хв. неподалік с.Плюти Обухівського району на 4 км+100 м автодороги м.Українка-Р-01, керуючи автомобілем «Део» державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить Управлінню поліції охорони в Київській області, не врахував дорожні та погодні умови, не обрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху, де сталося зіткнення з автомобілем «Шевролет» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено транспортні засоби та завдано матеріальної шкоди власникам транспортних засобів. Відповідач порушив п.п. 2.3 б, 10.1, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, скоївши тим самим правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Відповідно до постанови Обухівського районного суду Київської області від 29 листопада 2016 року №372/3233/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Постановою апеляційного суду міста Києва від 05.06.2018 року по справі №752/7719/17 було змінено рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 16.08.2017 року та постановлено стягнути з Управління поліції охорони в Київській області на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 55999,35 грн. та судовий збір в розмірі 559,35 грн.(а.с.6-12).

Зазначені суми були повністю виплачені Управлінням поліції охорони в Київській області ОСОБА_2 , що підтверджується платіжними дорученнями №12886 від 24.04.2017 року , № 22242 від 14.06.2018 року (а.с.13,14).

Отже, Управління поліції охорони в Київській області, як роботодавець компенсувало ОСОБА_2 матеріальну шкоду внаслідок ДТП.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.

Згідно зі ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З аналізу зазначеного положення законодавства, вбачається, що на боржника за регресною вимогою покладається обов`язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Однак, виключення з цього положення можуть бути встановлені законом.

Згідно ч.1 ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Вказані правові позиції містяться в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року №6-1654цс15.

Згідно з ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Згідно роз`яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 № 14 за правилами статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов договору.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обовязків, грошові виплати. Згідно зі статтею 130 КЗпП України не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, повязаних з неналежним виконанням працівником трудових обовязків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1995 № 348, а сааме, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року по справі №199/6426/15-ц.

Як встановлено постановою апеляційного суду міста Києва від 05.06.2018 року по справі №752/7719/17 під час ДТП ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки, оскільки застосуванню підлягала ст.1172 ЦК України.

Завдану ОСОБА_1 матеріальну шкоду відшкодувало Управління поліції охорони в Київській області, тобто шкода позивачу була заподіяна відповідачем при виконанні трудових обов`язків.

Отже, відповідач повинен нести матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку, що передбачено ч. 1 ст.132 КЗпП України. При цьому, суд зауважує, що з матеріалів справи не можливо встановити середній заробіток відповідача на час завдання шкоди.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведених правових норм, виходячи із встановлених судом обставин справи, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Враховуючи прийняте судом рішення та на підставі ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 1191 ЦК України, ст.ст.3, 130, 132 КЗпП України, ст.ст.141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Управління поліції охорони в Київській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку регресу відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Повний текст рішення складено 13 грудня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.

СУДДЯ: