Рішення № 86332590, 02.12.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.12.2019 Справа № 920/975/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи №920/975/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАЛІЗ МЕДИК» (вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015, код 40477029),

до відповідача: Комунального підприємства Сумської обласної ради «СУМИ-ФАРМ» (вул. Перемоги, буд. 23, м. Ворожба, Білопільський район, Сумська область, 41812, код 05399277),

про стягнення 1738964 грн. 26 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Конашевич Т.А., адвокат, довіреність від 29.10.2019,

від відповідача: Мащенко С.М., довіреність б/н від 01.08.2019,

при секретарі судового засідання Молодецькій В.О.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 24.09.2019 провадження у справі №920/975/19 було відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.10.2019.

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 15.10.2019 у справі №920/975/19 підготовче засідання відкладене на 31.10.2019.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 31.10.2019 було закрите підготовче провадження у справі №920/975/19, розгляд справи по суті призначено на 02.12.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.11.2019).

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1738964 грн. 26 коп., з яких: 887 998 грн. 89 коп. - основного боргу, 58 225 грн. 76 коп. пені, 5 105 грн. 54 коп. – 3% річних, 787 634 грн. 07 коп. штрафу, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №0801.19/01 від 08.01.2019, а також просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 26 084 грн. 46 коп.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві №160 від 11.10.2019 на позов визнав суму основного боргу станом на 11.10.2019 в розмірі 865 000 грн. 00 коп., зазначивши про часткову сплату заборгованості після відкриття провадження у справі в розмірі 22 998 грн. 89 коп. Крім того, просить суд відмовити у стягненні неустойки або значно зменшити її суму.

Від позивача надійшла відповідь №47 від 22.10.2019 на відзив відповідача, в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням часткової сплати відповідачем суми основного боргу, в іншій частині позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В доповненні №177 від 30.10.2019 до відзиву просить суд з врахуванням неспіврозмірності суми боргу з сумою штрафних санкцій відмовити позивачу у стягненні штрафу в розмірі 787 634 грн. 07 коп., зменшити суму пені та 3% річних на 50 %.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

08 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діаліз Медик» та Комунальним підприємством Сумської обласної ради «СУМИ-ФАРМ» було укладено Договір поставки № 0801.19/01 (далі за текстом – «Договір»), відповідно до умов якого позивач зобов`язується протягом терміну дії Договору передати у власність відповідача лікарські засоби (надалі – «Товар»), а відповідач- прийняти та оплатити замовлений Товар.

Відповідно п.1.2. Договору поставка Товару здійснюється окремими партіями, асортимент та кількість яких визначаються Сторонами шляхом оформлення заявок у відповідності до вимог даного Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору ціни кожного виду з асортименту Товару погоджуються Сторонами на дату здійснення поставки та вказуються у відповідних видаткових накладних.

Відповідно до пункту 4.5. Договору передбачено, що датою поставки Товару є дата приймання-предачі окремої партії товару уповноваженій особі відповідача з належним оформленням та підписанням відповідних видаткових накладних.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що належним чином виконав взяті на себе зобов`язання по Договору та здійснив на користь відповідача 15 поставок Товару, який відповідач прийняв без зауважень, що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін, а саме:

1) №БА-Рн-0000319 від 18.02.2019 на загальну суму 226 981,24 грн.;

2) №БА-Рн-0000320 від 18.02.2019 на загальну суму 102,13 грн.;

3) №БА-Рн-0000455 від 04.03.2019 на загальну суму 254673,91 грн.;

4) №БА-Рн-0000721 від 01.04.2019 на загальну суму 246209,14 грн.;

5) №БА-Рн-0000921 від 15.04.2019 на загальну суму 106668,30 грн.;

6) №БА-Рн-0000926 від 15.04.2019 на загальну суму 2414,12 грн.;

7) №БА-Рн-0000927 від 15.04.2019 на загальну суму 297,00 грн.;

8) №БА-Рн-0001046 від 06.05.2019 на загальну суму 586622,15 грн.;

9) №БА-Рн-0001124 від 06.05.2019 на загальну суму 93496,60 грн.;

10) №БА-Рн-0001250 від 20.05.2019 на загальну суму 81596,06 грн.;

11) №БА-Рн-0001455 від 03.06.2019 на загальну суму 563673,86 грн.;

12) №БА-Рн-0001456 від 03.06.2019 на загальну суму 5136,00 грн.;

13) №БА-Рн-0001459 від 03.06.2019 на загальну суму 11115,16 грн.;

14) №БА-Рн-0001859 від 12.07.2019 на загальну суму 407424,97 грн.;

15) №БА-Рн-0002011 від 22.07.2019 на загальну суму 39037,88 грн.;

Загальна сума поставленого Позивачем Відповідачу Товару за Договором, строк платежу за яким настав, становить 2625448,52 грн.

Відповідно до п. 6.1. Договору відповідач здійснює оплату за кожну окрему партію товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 15 календарних днів з дати приймання-передачі (дати підписання видаткової накладної відповідачем) відповідної партії товару, якщо інші умови оплати не визначені сторонами під час узгодження умов поставки конкретної партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за отриманий товар розраховувався не в повному обсязі та не своєчасно у зв`язку з чим основна заборгованість відповідача станом на 16.09.2019 становила 887 998 грн. 89 коп.

Пунктом 10.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих зобов`язань.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

За змістом ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

За умовами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі №920/975/19 відповідачем було сплачено 22 998 грн. 89 коп. основного боргу, що підтверджується копіями платіжних доручень №2649 від 10.10.2019, №2645 від 09.10.2019, №2642 від 08.10.2019, №5502 від 07.10.2019, №1780 від 11.10.2019, які містяться в матеріалах справи, у зв`язку з чим провадження у справі в частині стягнення з відповідача 22 998 грн. 89 коп. основного боргу підлягає закриттю відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів сплати основного боргу в розмірі 865 000 грн. 00 коп. або обґрунтованих заперечень, визнано суму основного боргу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 865 000 грн. 00 коп. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 58 225 грн. 76 коп. пені, нарахованої за загальний період з 19.06.2019 по 16.09.2019 (виходячи з кожного факту поставки окремо) відповідно до п 7.3. Договору ,яким передбачено, що у випадку неповної/несвоєчасної оплати вартості поставленої партії Товару, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка була несвоєчасно оплачена за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, встановивши факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання, перевіривши виконаний позивачем розрахунок розміру пені за період прострочення оплати платежу, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 58 225 грн. 76 коп.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 787 634 грн. 07 коп. штрафу, нарахованого відповідно до п. 7.4. Договору, яким передбачено, що у випадку прострочення оплати вартості поставленої партії товару більш ніж на 30 календарних днів, відповідач сплачує на користь позивача штраф в розмірі 30% від суми несвоєчасно оплаченого товару.

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Судом вище було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання по Договору більш ніж на 30 календарних днів, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 787 634 грн. 07 коп. штрафу визнаються судом обґрунтованими.

В той же час, в письмовому відзиві відповідач просить суд зменшити розмір пені та штрафу на 50%, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що з огляду на загальну суму неустойки (всіх штрафних санкцій), порівняно з сумою наявного основного боргу вона є явно неспіврозмірною та неадекватною з порушеними інтересами позивача.

Відповідач просить суд взяти до уваги майновий стан відповідача, який є комунальним підприємством Сумської обласної ради, має збитки по результатам діяльності за останні 5 років і здійснює свою господарську діяльність в інтересах територіальної громади Сумської області по забезпеченню ліками (в тому числі наркотичних препаратах), а стягнення з відповідача всієї суми неустойки призведе до фінансової неможливості їх виплати, а в подальшому і до ліквідації підприємства відповідача в цілому.

Крім того, відповідач і далі співпрацює з ТОВ «ДІАЛІЗ-МЕДИК» відносно поставки медикаментів, але вже на умовах 100% попередньої оплати, а наявна прострочена заборгованість сплачується нами частинами.

Також Позивачем не надано доказів, які б свідчили про можливе погіршення його фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності, від невиконання зобов`язань Відповідачем.

Зазначені обставини відповідач просить суд оцінити як поважні при визначенні ступеню його вини у неможливості своєчасного виконання грошових зобов`язань перед позивачем.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 233 Господарського кодексу України надано суду можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій додано копію Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2019 року, який свідчить про скрутний фінансовий стан на підприємстві.

Враховуючи те, що сума основної заборгованості сплачується відповідачем частками, приймаючи до уваги майновий стан відповідача, який є комунальним підприємством Сумської обласної ради, має збитки по результатам діяльності за останні 5 років і здійснює свою господарську діяльність в інтересах територіальної громади Сумської області по забезпеченню ліками, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 29112 грн. 88 коп. пені та 393817 грн. 04 коп. штрафу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5105 грн 54 коп - 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором, нарахованих за загальний період з 19.06.2019 по 16.09.2019, відповідно до вимог ч.2 ст 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Відповідно до абз.4.3.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Судом перевірено розрахунок позовних вимог в цій частині та встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на корись позивача 5105 грн 54 коп - 3% річних, нарахованих за загальний період з 19.06.2019 по 16.09.2019, визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, витрати зі сплати судового збору в розмірі 26084 грн. 46 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «СУМИ-ФАРМ» (вул. Перемоги, буд. 23, м. Ворожба, Білопільський район, Сумська область, 41812, код 05399277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАЛІЗ МЕДИК» (вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015, код 40477029) 865 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 29 112 грн. 88 коп. пені, 393 817 грн. 04 коп. штрафу, 5 105 грн. 54 коп.-3% річних, 26 084 грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі №920/975/19 в частині стягнення з Комунального підприємства Сумської обласної ради «СУМИ-ФАРМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАЛІЗ МЕДИК» 22 998 грн. 89 коп. основного боргу – закрити відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

4. В іншій частині - в задоволенні позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 12.12.2019

Суддя О.Ю. Соп`яненко