Рішення № 86329306, 11.10.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23123/18

Провадження № 2/761/1583/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді: Мальцева Д.О.

при секретарі: Чугаєва І.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності та зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач за первісним позовом) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач за первісним позовом), відповідно до якого просив визнати за собою право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі по тексту - квартира, нерухоме майно) та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 25.12.1997 перебували в зареєстрованому шлюбі. 22.01.1999 позивачем за первісним позовом за власні кошти було придбано спірну квартиру, а тому позивач за первісним позовом вважає її такою, що належить йому а праві особистої приватної власності. Так, позивач за первісним позовом вказує, що до укладення шлюбу мав у власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку в подальшому 23.12.1998 позивач за первісним позовом продав. Оскільки кошти від продажу вказаної квартири відносяться до особистих коштів позивача за первісним позовом, то відповідно, спірна квартира, яку останній придбав вже перебуваючи в шлюбі, також належить йому на праві особистої приватної власності.

28.08.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою відкрив провадження по справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

30.10.2018 представником відповідача за первісним позовом подано клопотання про об`єднання первісного позову з позовом відповідача до позивача про поділ майна подружжя.

30.10.2018 представником відповідача за первісним позовом подана заява про виклик свідка ОСОБА_5

30.10.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою задовольнив заяву про виклик свідка ОСОБА_5

ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач за первісним позовом) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач за первісним позовом), відповідно до якого просила здійснити поділ спільного майна подружжя, виділити у її власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , виділити у власність ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , зобов`язати ОСОБА_1 відшкодувати ОСОБА_3 половину вартості квартири в розмірі 880 250, 00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що сторони з 25.12.1997 перебували в зареєстрованому шлюбі. В подальшому подружжя за власні кошти придбало спірну квартиру та довгий час проживали в ній спільно, перебуваючи в хороших стосунках. В подальшому стосунки між сторонами погіршились через скрутне матеріальне становище. Так, відповідач за зустрічним позовом за час перебування в шлюбі працювала та забезпечувала сім`ю матеріально. В 2006 відповідачу за зустрічним позовом надано кімнату в гуртожитку, де остання проживає на даний час, оскільки проживання з позивачем за первісним позовом стало неможливим, останній виганяв дружину із спільної квартири. Разом з тим, оскільки спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя та за час перебування їх в шлюбі, відповідач за зустрічним позовом вважає вказане майно спільною сумісною власністю. Станом на 24.05.2018 середня ринкова вартість спірної квартири становить 1 760 500, 00 грн., а тому ОСОБА_3 просить відшкодувати їй при поділі спірного майна половину його вартості, що складає 880 250, 00 грн.

Позивач за зустрічним позовом в своєму відзиві заперечував проти позовних вимог, вказав, що вони є необґрунтованими та безпідставними, просив відмовити в їх задоволенні. Вказав, що квартира була придбана за його власні кошти, а відтак не є спільною сумісною власністю подружжя, а належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

30.04.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою залишив позовну заяву без руху.

30.04.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою повернув заяву про забезпечення позову заявнику.

30.04.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача за зустрічним позовом про витребування доказів.

23.10.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та виділив позовні вимоги про поділ майна подружжя окреме провадження (справа № 761/40332/18).

25.10.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою відкрив провадження по справі в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

28.11.2018 на позовну заяву надійшов відзив.

22.11.2018 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача за первісним позовом, подане в рамках розгляду справи № 761/23123/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності, об`єднав в одне провадження цивільну справу № 761/40332/18 та цивільну справу № 761/23123/18.

15.02.2019 судом відмовлено у прийнятті відзиву відповідача за зустрічним позовом на первісний позовом.

15.02.2019 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті.

05.06.2019 від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про поновлення строків на подання доказів.

24.05.2019 від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про поновлення строків на подання доказів.

01.07.2019 від представника позивача за первісним позовом надійшли заперечення проти клопотання представника відповідача за первісним позовом про поновлення строків на подання та долучення доказів до матеріалів справи.

01.07.2019 від представника позивача за первісним позовом надійшли заперечення проти долучення до матеріалів справи пояснень, поданих представника відповідача за первісним позовом.

11.10.2019 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника за первісним позовом про поновлення строків на подання доказів, клопотання представника відповідача за первісним позовом про долучення доказів залишив без розгляду.

11.10.2019 судом відмовлено у долученні до матеріалів справи письмових пояснень представника відповідача за первісним позовом.

11.10.2019 в судовому засіданні відповідач, представник відповідача за первісним позовом відмовились від клопотання про допит свідка, просили проводити розгляд справи без допиту свідка.

В судовому засіданні позивач, представник позивача за первісним позовом підтримали позовні вимоги за первісним позовом, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Проти зустрічних позовних вимог заперечували, просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач, представник відповідача за первісним позовом заперечували проти первісного позову, просили відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Позовні вимоги за зустрічним позовом підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступні обставини справи.

В судовому засіданні встановлено, що згідно Договору дарування від 08.10.1997, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Забігайло Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 3у-519, ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_6 нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 25.12.1997 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києва, актовий запис № 793.

23.12.1998 позивачем за первісним позовом на підставі Договору купівлі-продажу було продано вказану квартиру Українському державному підприємству електрозв`язку «Укртелеком» за 498 940, 00 грн.

22.01.1999 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстровано в реєстрі за № 74, позивач за первісним позовом придбав квартиру АДРЕСА_1 , вартість квартири становить 29 657, 40 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно Звіту про оцінку майна, зробленого на замовлення ОСОБА_1 . ТОВ «Аналітичний центр Дробнова», станом на 29.03.2018 ринкова вартість спірної квартири становить 1 722 382, 00 грн.

В судовому засіданні також встановлено, що сторони разом проживали в спірній квартирі після її придбання та до 2006 року.

Так, позивач за первісним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що спірна квартира була придбана за його власні кошти, отримані від реалізації іншої квартири, яка була подарована позивачу та належала йому на праві приватної власності. А тому, оскільки спірна квартира була придбана за власні кошти позивача за первісним позовом, то, відповідно, вона належить йому на праві особистої приватної власності.

При цьому, відповідач за первісним позовом стверджує протилежне та зазначає, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя. Зазначає, що позивач за первісним позовом в період придбання квартири не отримував доходу, в той час коли відповідач працювала весь час, утримувала сім`ю та мала відповідний дохід.

Так, згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) в редакції, яка діяла на момент придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Частиною першою статті 28 КпШС України передбачено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

За змістом статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 01 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України (далі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Оскільки спірні правовідносини щодо визнання права власності на майно, набуте за час шлюбу сторонами, продовжують існувати після набрання чинності ЦК України та СК України, то до спірних правовідносин також підлягають застосуванню положення цих Кодексів.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність поширюється на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя (презумпція спільності майна подружжя).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Так, відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

За змістом ч.2 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Проаналізувавши зазначені норми чинного законодавства, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана в період шлюбу за спільні кошти подружжя.

Приймаючи до уваги, що будь-якої домовленості між сторонами щодо частки кожного із них, як співвласників у праві спільної сумісної власності немає, суд знаходить, що їх частки, як співвласників спірної квартири, є рівними.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача за первісним позовом на ту обставину, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти та є його особистою приватною власністю з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи, а також пояснень сторін під час судового засідання вбачається, що відповідач за первісним позовом працювала, отримувала дохід, приймала участь в матеріальному забезпеченні їх спільної з позивачем сім`ї.

При цьому, як вбачається з довідки про доходи позивача за первісним позовом, останній отримував дохід в розмірі 179, 32 грн. за рік.

Доказів того, що позивач за первісним позовом за власні кошти придбав спірну квартиру, матеріали справи не містять.

З огляду на вище викладене, суд не погоджується з доводами позивача за первісним позовом про те, що спірна квартира є його особистою власністю і не є спільним майном подружжя, оскільки придбана ним за кошти, які належали йому від продажу особистого майна, оскільки позивачем на підтвердження вказаної обставини не надано жодного належного та допустимого доказу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що первісний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В той же час, зустрічний позов в частині вимог щодо поділу спільного майна подружжя підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог за зустріним позовом щодо зобов`язання ОСОБА_1 відшкодувати ОСОБА_3 половину вартості квартири в розмірі 880 250, 00 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем за первісним позовом не доведено наявності підстав, передбачених ст. 72 СК України, ст. 364 ЦК України.

Щодо спливу строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Положеннями ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, положеннями ч. 1-2 ст. 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

За таких обставин, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, оскільки шлюб між сторонами на момент звернення до суду позивача з первісним позовом та відповідача із зустрічними вимогами, розірвано не було, застосування позовної давності не може бути застосовано до вимог відповідача за первісним позовом про поділ майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 60, 61, 70, 71, 72 СК України, ст. 16, 253, 256, 257, 261, 364, 372 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 141, 200, 206, 258-259, 263-268, 273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення коштів задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: