Рішення № 86325537, 10.12.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/7124/15-ц

Номер провадження 2/404/52/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Кіровський районний суд м.Кіровограда

в складі:

головуючого судді Павелко І.Л.

за участі секретаря Зайко О. Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним договору про кредитного договору № 324/2007/ж від 13 листопада 2007 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 , визнати недійсним іпотечний договір від 13.11.2007р. укладений між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 , виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 13.11.2007р., а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язати ПАТ ««Всеукраїнський акціонерний банк», повернути ОСОБА_1 , у натурі все, що він отримав на виконання умов за договором про надання виконання умов за кредитним договором № 324/2007/ж від 13 листопада 2007 року .

В обґрунтування зазначено підстави визнання недійсними договорів , а саме: - в кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій , не мав відпровідної генеральної ліцензії і ця інформація не була надана позивачу; - відсутність права на видачу споживчого кредиту іноземною валютою; - нечесна підприємницька практика , що вводить споживача в оману; - покладення валютних ризиків на споживача ; - несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, відсоткової ставки; - не було повідомлено споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця ; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надані кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням , поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичні оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідної ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на що споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладній інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; - кредитний договір зі сторони банку, був підписаний директором Кіровоградської філілї Шостака Ігорем Івановичем ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» на підставі довіреності № 3541 від 24.09.2007року, але документального підтвердження повноважень даної особи на підписання договору споживчого кредиту не надано, як і не надано чи мала дана особа відповідні повноваження та чи надані відповідні повноваження юридичною особою філії ВАТ « Всеукраїнський акціонерний банк» в м. Кіровограді .

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

В судове засідання представник відповідача не з`явився про час розгляду справи належно повідомлявся про причини неявки суд не повідомив.

До суду надав заперечення до позову (т.1 а.с.72-83) де просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши ,що відповідач надав позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 28000,00 дол. США., у порядку та на умовах, зазначених Кредитним договором.

Відповідно до п.п. 1.1, 2. 1. 1, кредитного договору позивач зобов`язався належним чином прийняти, використовувати і повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором перед позивачем , надавши кредит іноземній валюті в сумі 28000,00 дол. США ,у порядку та на умовах, зазначених кредитним договором.

Позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з додатком № 2 до кредитного договору графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту. Таким чином позивач перед підписанням отримав повну та вичерпну інформацію про умови кредитування.

Відповідно до п.3. 3. кредитного договору позичальник свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношень до нього.

Банк має право здійснювати операції в іноземній валюті.

Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена і ризик знецінення гривні чи іноземної валюти покладається на сторін Кредитного договору.

Відповідно до п. 11 Постанови № 5 Пленуми Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, у разі виникнення спору отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання ;мної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 5 Декрету) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання вимог статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком ш індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 2004 року № 483. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за вказаною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій доваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення .анальним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв`язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, : плата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму ідивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення Банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов`язані з іноземною валютою.

Тобто, надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Ухвалою судді від 28.09.2015 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 03.11 2015 року в задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою суду від 15.07.2016 року, від 21.07.2016 року, від 17 серпні 2016 року призначений розгляд справи в режимі відеоконференції.

Відповідно до авто розподілу від 24.11.2016 року цивільна справа передана на розгляд судді Павелко І.Л.

Ухвалою суду від 29.03.2017 року зупинено провадження по справі.

Ухвалою апеляційного суду від 26.10.2017року скасована ухвала суду від 29.03.2017 року.

Ухвалою суду від 14.12.2017 року, 28.03.2018 року ,06.06.2018 року,18.07.2018 року,18.12.2018 року,14.03.2019 року призначений розгляд справи в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 22.02.2018 року призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.04.2019 року закрито підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.03.2018 року, 06.06.2018 року, 18.07.2018 року, 18.12.2018 року,14.03.2019 року, 29.05.2019 року призначений розгляд справи в режимі відео конференції.

Судом встановлено , що 13 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товаристваом « Всеукраїнський акціонерний Банк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство « Всеукраїнський акціонерний Банк» укладено кредитний договір № 324/2007/ж від 13 листопада 2007 року.

Відповідно до пунктів 1.1.даного договору Банк надає Позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, Долар США (USD), в сумі 28000 доларів США, а позичальник зобов`язується прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредиті кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у Договорі.

Позивач має заборгованість по даному кредитному договору, але вважає, що є підстави для визнання вказаного договору недійсним , а враховуючи сплачені суми на виконання даного договору фактично не має заборгованості перед банком.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. В той же час, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно з приписами статті 192 ЦК України законним платіжним засобом обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і порядку, встановленому законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кредитні кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.

Стаття 2 вищезазначеного Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до приписів цієї статті, кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб`єктом кредитних зобов`язань, а спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які забороняють банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентувати умови кредитування в іноземній валюті.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Відповідно до приписів ст. 5 вказаного Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

При цьому, генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пункт «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

В той же час, на сьогодні законодавством не встановлені терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на підсилюючий характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов`язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, що отримана у встановленому порядку.

Відповідно до п. 1.5 Положення «Про порядок видачі, Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» (затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/100028), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому у встановленому порядку видано ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. У зв`язку з цим НБУ неодноразово роз`яснювалось питання, щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті (Лист НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612).

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодної з сторін договору.

02.07.1992 року НБУ ВАТ «Всеукраїнському акціонерному Банку»» була видана банківська ліцензія № 35 .

Згідно із п. 5.3. договору про надання кредитного договору № 324/2007/ж від 13. 11. 2007 року перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Додатком № 1 до кредитного договору було зазначено графік погашення кредиту, а додатком № 2 до кредитного договору графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту. Таким чином позивач перед підписанням отримав повну та вичерпну інформацію про умови кредитування.

Відповідно до кредитного договору позичальник свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношень до нього.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Частиною 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» визначено, що валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За змістом Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2003 року за № 1094/8415, а також додатку № 1 до нього, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема: долару США, евро та швейцарського франку, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена і ризик знецінення гривні чи іноземної валюти покладається на сторін кредитного договору.

Доказів про те, що видавали позивачу гривні, а потім обміняли на валюту до суду не надано.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Позивач, підписавши спірний кредитний договір засвідчив те, що всі умови договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього в момент підписання, а після спливу більш ніж семи років, звернувся до суду із позовом про визнання його недійсним.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що вказаний вище кредитний договір є несправедливим до позивача, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з його умовами і за умови непогодження з його положеннями - відмовитися від укладання такого договору.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, правочин може бути визнана недійсним, якщо: його зміст суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; при укладенні договорів у сторін не було необхідного обсягу дієздатності; волевиявлення учасника договору не було вільним і не відповідало його внутрішній правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ) ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) суперечать правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положення правочину що оспорюються (та й всі інші його положення) повністю відповідають вимогам законодавства, жодної з наведених обставин немає, а отже відсутні підстави для визнання їх недійсними з вказаних підстав.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною..

Доводи позивача про те ,що він не був ознайомлений з кредитними умовами безпідставні , оскільки між позичальником та банком 24.06.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, відповідно до якого було підписано додаток № 2 «Графік платежів визначеної сукупної вартості кредиту» та додаток № 3 «Тарифи банку», вини є невід`ємною частиною договору про надання споживчого кредиту № 11363832000 від 24.06.2008 року, що позичальник підтвердив власним підписом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.

Відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №3161 споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак позичальник у встановленому порядку не відмовлявся від виконання умов кредитних договорів та не інформував банк про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Відповідач AT «УкрСиббанк» виконав свої зобов`язання за кредитними договорами в повному обсязі, здійснивши зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. За рахунок кредитних коштів позичальником було придбано нерухомість.

За таких умов, договір вважається укладеним з моменту, коли банк, як сторона, яка одержала пропозицію клієнта укласти кредитний договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у заяві (ч. 2. ст. 640 ЦК України), а тому посилання позивача у своїй позовній заяві на те, що договір укладений між ним та банком не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме банк ввів клієнта в оману, не надав інформації в письмовій формі, передбаченої нормами чинного законодавства є безпідставними та не обгрунтованими.

Відповідно до статті 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо тверджень позивача про несправедливі умови кредитного договору, слід зауважити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-330це16, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, ОСОБА_1 не надав доказів та не навів переконливих обґрунтувань на підтвердження існування будь - якої з зазначених обставин, зокрема, що при підписанні кредитного договору № 324/2007/ж від 13.11.2007 року було порушено принцип добросовісності, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають йому шкоди, як споживачеві.

Крім того, в силу вимог ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1,2 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 кредитний договір № 324/2007/ж від 13.11.2007 року було підписано без будь-яких зауважень та застережень. Окрім того в договорі зазначено ,що позивачу були роз`яснені усі умови надання кредитного договору в тому числі про реальну відсоткову вартість кредиту, що він підписав.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що реальна відсоткова ставка є істотною умовою правочину.

Відповідно до умов договору відсоткова ставка не є сталою величиною та може бути змінена.

Крім цього, враховуючи загальні положення ЦК України сам договір може бути змінений за згодою сторін, що фактично мало місце у спірних правовідносинах ,підтверджується додатковими угодами.

Нарахування відсоткової ставки відбувалось відповідно до погоджених сторонами умов.

Позичальник також не був позбавлений можливості відмовитися від укладення кредитного договору у випадку, якщо його не влаштовують будь-які умови даного правочину.

З огляду на зазначене, суд вважає що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання кредитного договору недійсним.

Таким чином, позивач отримав усю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору.

Суд приходить до висновку, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Таким правом позивач не скористався, а тому, відповідно, погодився зі всіма його умовами, про що також свідчить часткове виконання договору. Крім того, позичальником тривалий час виконувались умови кредитних договорів сплачувались відсотки та обов`язкові платежі по кредиту.

Твердження позивача, щодо введення в оману однією стороною правочину іншої не узгоджуються із обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, то вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом вказаної статті саме позивач повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, зі змісту наведених правових норм слідує, що правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації дійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

При укладенні кредитного договору відповідачем було надано позивачу інформацію про умови кредитування, графік погашення кредиту, із якими останній погодився, що ствердив особистими підписами.

Так само , недоведеним є і та обставина , що договір від імені банку підписано не уповноваженою на те особою, так як обов`язок доказування покладено на сторони, дана обставина не була доведеною позивачем.

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» надав до суду заяву про застосування строку позовної давності розпочався з 13.11.2007 року та закінчився 13.11.2010 року , а з позовом позивач звернувся до суду у 2015 році. Суд находить за можливе відмовити в задоволенні позову по суті заявлених вимог, вважаючи, що позивач не знав про можливе порушення своїх прав будучи юридично не досвідченою людиною і звернувся з пропуском строку звернення до суду.

Таким чином , позов є необгрунтованим та безпідставним і задоволенню не підлягає повністю.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову та згідно ст.ст. 134-142 ЦПК України , судові витрати залишити по фактично понесеним сторонами.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.203, 215, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 134-142,263,265-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним кредитного договору № 324/2007/ж від 13 листопада 2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний Банк» та ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору іпотеки від 13 листопада 2007року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний Банк» та ОСОБА_1 ; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборони відчуження не рухомого майна за договором іпотеки від 13.11.2008 року, а саме квартиру , за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язати ПАТ Всеукраїнський акціонерний Банк» повернути ОСОБА_1 в натурі все, що отримав ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк`на виконання умов за кредитним договором № 324/2007/ж від 13 листопада 2007 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний Банк» та ОСОБА_1 - відмовити.

Судові витрати залишити по фактично понесеним сторонами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк на оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кіровський районний суд м. Кіровограда).

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» , місце знаходження: вул. Дегтярівська,27-г, м. Київ, 04119, ЄДРПОУ 19017842.

Повний текст рішення складений 13.12.2019року.

Суддя Кіровського І. Л. Павелко

районного суду

м.Кіровограда