Рішення № 86319237, 12.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 грудня 2019 року № 826/17341/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу представники позивача - Хіміч В.О.;

сторін: відповідача - Грищенко О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві або Контролюючий орган), у якому, з урахуванням заяви б/н від 12.02.2018 «Про уточнення позовних вимог», позивач просить суд:

- поновити строк на подання позову про визнання протиправної та скасувати вимоги від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У;

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У;

- зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8 421,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено до розгляду в підготовче засідання на 11.12.2018.

11.12.2018 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 12.02.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26.03.2019.

26.03.2019 заслухавши в судовому засіданні представників сторін та зважаючи на заявлене ними спільне клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

В якості підстав позову позивач зазначив, що внаслідок помилкового направлення звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 було нараховано борг та відкрито виконавче провадження щодо його стягнення, з чим позивач не погоджується та вважає, що вимога відповідача протиправна та підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, обґрунтовуючи тим, що оскаржувана вимога про сплату боргу прийнята правомірно, з огляду на відсутність правових підстав для скасування самостійного визначення платником бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2019 задоволено клопотання, викладене у п. 1 прохальної частини заяви б/н від 12.02.2018 «Про уточнення позовних вимог», «Про поновлення строку на подання позову» ФОП ОСОБА_1 ; поновлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою 06.08.2003 Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією, адреса реєстрації: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 20-Б, кв. 89, перебуває на обліку як платник єдиного податку ІІ групи, про що свідчать відомості офіційного веб-сайту ДФС (https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/edpod).

Крім того, позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням від 01.10.2013 серії ААЗ № 812280.

В січні 2018 року позивачем було подано до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві звіт від 16.01.2018 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2017 рік.

На підставі зазначеного звіту відповідач сформував вимогу від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8421,00 грн.

24.01.2018 позивач звернувся до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві із листом, яким повідомив Контролюючий орган, що є пенсіонером, просив відмінити додаток 5 звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2017 рік та зняти нарахування сум єдиного внеску за 2017 рік.

Відповідачем листом від 02.03.2018 № 7096/О/26-15-13-03-10 повідомлено позивача про відсутність підстав для задоволення заяви у зв`язку із самостійним визначенням платником бази нарахування.

Незгода з приміченим рішенням суб`єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду із відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (скорочено - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464-VI).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У відповідності до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Наведені норми кореспондують з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, відповідно до змісту якого фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію за віком. Звіт зазначеними особами не подається.

Таким чином, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе лише при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію.

Зазначене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 20.03.2018 (справа № 805/2195/17-а).

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги є поданий позивачем звіт від 16.01.2018 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2017 рік.

Судом при вирішенні даної справи враховано, що помилкова подача позивачем звіту за 2017 рік не свідчить про його добровільну участь його у системі страхування, адже добровільна участь особи, яка виявили бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас, у матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, відповідачем не доведено обставини щодо наявності у позивача обов`язку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що позивач зобов`язаний сплатити самостійно нараховану суму ЄСВ незважаючи на помилковість подання ним такої звітності, оскільки відсутність норми закону, яка врегульовує внесення виправлень до звіту про суми нарахованого єдиного внеску або його відкликання платником, не може спричиняти звуження прав людини і громадянина, або спричиняти понесення ним невиправданих матеріальних втрат.

Натомість, суд констатує, що відповідачем складено спірну вимогу на виконання повноважень, у порядку і у спосіб, передбачений законом, оскільки позивачем 16.01.2018 було самостійно подано звіт про суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.

Водночас, оцінюючи рішення за критеріями згідно частини другої статті 2 КАС України, варто зазначити, що воно прийняте без мети, на які ці повноваження надано і без урахування усіх обставин справи у контексті права позивача на добровільну участь у системі загальнообов`язкового страхування.

Враховуючи встановлені обставини та досліджені під час розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У, без визнання її протиправною.

При цьому, суд зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, щостаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що задоволення позовних вимог щодо скасування вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8 421,00 грн. не дозволить ефективно захистити порушені права позивача, оскільки скасування даного рішення відповідача не є підставою для виключення з інтегрованої картки платника податків суми недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8 421,00 грн.

У зв`язку із чим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік в сумі 8 421,00 грн.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 352,40 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8 421,00 грн.

3. Зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік в сумі 8 421,00 грн.

4. У позові про визнання протиправною вимоги Головного управління ДФС у м. Києві від 07.03.2018 № Ф-6532-25 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 8 421,00 грн. - відмовити.

5. Cтягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн. (триста п`ятдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко