Рішення № 86314786, 12.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 року м. Київ № 320/3334/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Гуманітарного відділу Узинської міської ради

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів із позовом про стягнення з Гуманітарного відділу Узинської міської ради адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 55816,99 грн.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем нормативу щодо працевлаштування інвалідів та несплатою ним встановлених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарських санкцій за допущене порушення щодо непрацевлаштування протягом 2018 року одного інваліда.

Ухвалою суду від 08.08.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано письмовий відзив на позов, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що протягом 2018 року чисельна кількість працівників відповідача складала 640 осіб, з яких 25 – особи з інвалідністю, відтак відповідачем виконано встановлений Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив щодо працевлаштування інвалідів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Гуманітарний відділ виконавчого комітету Узинської міської ради, ідентифікаційний код 41973438, місцезнаходження: 09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Незалежності, 16/1, зареєстрований як юридична особа 01.03.2018, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №13531020000009119.

Відповідачем за місцем реєстрації подано 26.02.2019 до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік від 12.02.2019, в якому вказано середньооблікову кількість штатних працівників – 640 осіб, з яких 25 осіб – працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» – не заповнено; фонд оплати праці штатних працівників – 35049,9 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника – 54,8 тис. грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – не заповнено.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць щодо працевлаштування одного інваліда, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі по тексту – Закон №875-ХІІ).

Відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (частина перша). Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга). Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина третя). Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина п`ята). Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (частина десята).

Згідно статті 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (частина перша). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина п`ята). Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (частина десята).

Судом встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача за 2018 рік становила 640 осіб. Таким чином норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача складав: 640*4/100=25,6.

Частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що при розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Округлення – математична операція, яка полягає в заміні числа Х наближеним числом Х1 із меншою кількістю значущих цифр. Число Х1 вибирають так, щоб похибка округлення була якомога меншою. У різних галузях застосовують різні методи округлення. У всіх цих методах «зайві» знаки обнуляють (відкидають), а попередній їм знак коригується за одним із методів округлення: округлення до найближчого цілого (наприклад: 11,7 = 12); округлення до меншого за модулем (наприклад: 11,7 = 11); округлення до найближчого парного (наприклад: 10,5 = 10; 9,5 = 10).

Законом №875-ХІІ не визначено за якими правилами має здійснюватись округлення при розрахунку кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. В залежності від обраного методу округлення число 25,6 можливо округлити як до 25, так і до 26.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», (заява № 21722/11, § 170).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні – для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість – у разі необхідності за належної правової допомоги – передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Отже, з урахуванням зазначеної практики європейського суду, суд дійшов висновку про нечіткість формулювання положеннями статті 19 Закону №875-ХІІ правил округлення при розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що породжує можливість множинного трактування вказаної норми, її відповідного застосування та настання різних наслідків для учасників праововідносин в залежності від варіантів правозастосування.

За наведених обставин, на думку суду, слід надати перевагу в трактуванні правил округлення при розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на користь відповідача. Відтак, виходячи із середньооблікової кількості штатних працівників відповідача у 2018 році – 640 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 25 осіб, що фактично виконано відповідачем та не заперечувалось позивачем.

З огляду на проаналізоване судом правове регулювання спірних відносин та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 55816,99 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2018 року, відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач – Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 19023989, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 72).

Відповідач – Гуманітарний відділ виконавчого комітету Узинської міської ради (ідентифікаційний код 41973438, місцезнаходження: 09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Незалежності, 16/1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства Українидо початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення – 12 грудня 2019 року.