Рішення № 86313612, 05.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 року Справа № 160/4707/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮхно І. В. при секретаріГончаровій В.Г. за участі: представника позивача представника відповідача Чехути В.М. Ковальової Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» до Дніпропетровській митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» до Дніпропетровської митниці ДФС, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС від 22.02.2019 року №UA110000/2019/400017/2 про коригування митної вартості товарів;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110180/2019/00037.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з оскаржуваними рішенням та карткою відмови, оскільки вважає їх такими, що прийняті з порушенням вимог діючого законодавства з наступних підстав:

- позивач надав відповідачу всі необхідні документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, проте відповідач все одно вирішив скоригувати митну вартість товару, використавши резервний метод визначення митної вартості;

- відповідачем при визначенні митної вартості товару була порушена стаття 49 Митного кодексу України, згідно якої митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- рішення про коригування митної вартості №UA110000/2019/400017/2 від 22.02.2019 року не містить посилань на номер та дату митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів. Жодні пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційних умов тощо відсутні, графа 33 рішення не заповнена;

- позивач є офіційним дилером компанії Future Valve Group Co. LTD (постачальника за контрактом) в Україні, а тому ціни на товар встановлені найнижчі.

На думку позивача, оскаржувані рішення та картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.

05.06.2019 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду платіжне доручення про сплату судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

14.06.2019 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 року Клопотання представника позивача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні задоволено, призначено справу до розгляду у судовому засіданні 09.07.2019 року.

02.07.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Дніпропетровська митниця ДФС позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:

- згідно наданого до митного оформлення сертифікату дилера від 20.12.2017 року б/н виробник надає імпортеру ексклюзивне право на продаж своєї продукції на території України;

- перевірка взаємозв`язку продавця та покупця здійснена з урахуванням інформації офіційного сайту ТОВ «Топстар», де серед підприємств, офіційним дистриб`ютором/дилером продукції не зазначено підприємство Future Valve Group Co. LTD;

- наданий прайс-лист від 06.12.2018 року містить відомості для продажу саме на території України, на що вказують умови поставки та кінцевий пункт призначення CIF Одеса;

- враховуючи зазначене, та наданий декларантом сертифікат дилера, наявні підстави вважати, що встановлені у прайс-листі, специфікації №6 від 12.12.2018 року, ціни на оцінюваний товар, встановлено для конкретного імпортера;

- декларантом заявляється відсутність взаємопов`язаності контрагентів за зовнішньоекономічним контрактом від 30.05.2016 року №СН020/16 та декларується відсутність впливу таких відносин на формування ціни товару.

З метою ознайомлення представника позивача з наданим відповідачем відзивом, в судовому засіданні 09.07.2019 року вирішено розгляд справи відкласти на 25.07.2019 року.

18.07.2019 року представником позивача надано суду відповідь на відзив, в обгрунтування якої позивач зазначив, що з відзиву відповідача незрозуміло як впливає на митну вартість інформація, яка відсутні на сайті позивача, або сертифікат та інші додаткові документи. Загальна сума контракту не змінилась, а митна вартість розраховується від загальної суми контракту.

В судовому засіданні 25.07.2019 року з метою дослідження доказів оголошена перерва до 05.08.2019 року.

В судовому засіданні 05.08.2019 року представники сторін підтримали раніше обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

21.02.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - Виробнича Фірма «Топстар» подало до митного поста «Спеціалізований» Дніпропетровської митниці ДФС електронну митну декларацію (далі - ЕМД) від 21.02.2019 року №UA110180/2018/102973 для здійснення митного оформлення товару - промислова арматура для трубопроводів в асортименті.

Зазначений товар ввезений позивачем на митну територію України на підставі Специфікації від 12.12.2018 року № 6 до Контракту від 30.05.2016 року № СН 020/16, укладеного позивачем з компанією Future Valve Group Co, LTD.

Митна вартість товару заявлена декларантом позивача шляхом подання декларації митної вартості форми ДМВ-1 за ціною договору (основний метод) відповідно до ст. 58 МК України в розмірі 28303,41 дол. США.

Разом з ЕМД були подані документи, передбачені ст. 53 Митного кодексу України, а саме: контракт № СН 020/16 від 30.05.2016 p., специфікацію № 6 від 12.12.2018 p., рахунок - фактуру (інвойс) №181106 від 12.12.2018 p., рахунок-проформу №TS-02-2018 від 06.11.2018 року, пакувальний лист від 12.12.2018 p., коносамент №HLCUTS1190548976 від 01.01.2019p., автотранспортну накладну від 14.02.2019 p., страховий поліс від 25.12.2018p., банківський платіжний документ, що стосується товару від 08.11.2018 p., банківський платіжний документ, що стосується товару від 14.01.2019 p., сертифікат про походження товару форми «А» від 02.01.2019 p., прайс-лист виробника товару від 06.11.2018 року, копія митної декларації країни відправлення від 26.12.2018 року, паспорти виробу від 12.12.2018 року, 26.12.2018 року, сертифікат дилера від 20.12.2017 року.

За результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, відповідачем встановлено, що у наданих декларантом до митного оформлення основних документах, що підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності та вказані документи не містять повних відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, а саме:

- згідно наданого до митного оформлення сертифікату дилера від 20.12.2017 року б/н виробник надає імпортеру ексклюзивне право на продаж своєї продукції на території України;

- перевірка взаємозв`язку продавця та покупця здійснена з урахуванням інформації офіційного сайту ТОВ «Топстар», де серед підприємств, офіційним дистриб`ютором/дилером продукції не зазначено підприємство Future Valve Group Co. LTD;

- наданий прайс-лист від 06.12.2018 року містить відомості для продажу саме на території України, на що вказують умови поставки та кінцевий пункт призначення CIF Одеса;

- враховуючи зазначене, та наданий декларантом сертифікат дилера, наявні підстави вважати, що встановлені у прайс-листі, специфікації №6 від 12.12.2018 року, ціни на оцінюваний товар, встановлено для конкретного імпортера;

- декларантом заявляється відсутність взаємопов`язаності контрагентів за зовнішньоекономічним контрактом від 30.05.2016 року №СН020/16 та декларується відсутність впливу таких відносин на формування ціни товару.

Згідно п 6. ст.53 МК України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

З метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, у відповідності вимог п.2-3 ст. 53 МК України, декларанта зобов`язано протягом 10-ти календарних днів надати додаткові документи.

Листом від 22.02.2019 року імпортером проінформовано митницю про відсутність можливості надати будь-які додаткові документи в 10-денний термін.

За результатом проведеної консультації відповідачем було обрано другорядний метод визначення митної вартості - 2г - резервний метод, у зв`язку з чим заявлена митна вартість товару скоригована, про що митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 22.02.2019 року №UA110000/2019/400017/2, відповідно до якого митна вартість скоригована на рівні 3,71 дол. США за одиницю, загальна вартість ввезеного товару після коригування склала 39355,68 дол. США.

У зв`язку з прийняттям митницею рішення про коригування митної вартості товару, позивачу було відмовлено в митному оформленні товару та видано карту відмови №UA110180/2019/00037.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу (МК) України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що частина 2 статті 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 “Щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року”.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п`ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже було зазначено судом вище, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за митною декларацією, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності:

- згідно наданого до митного оформлення сертифікату дилера від 20.12.2017 року б/н виробник надає імпортеру ексклюзивне право на продаж своєї продукції на території України;

- перевірка взаємозв`язку продавця та покупця здійснена з урахуванням інформації офіційного сайту ТОВ «Топстар», де серед підприємств, офіційним дистриб`ютором/дилером продукції не зазначено підприємство Future Valve Group Co. LTD;

- наданий прайс-лист від 06.12.2018 року містить відомості для продажу саме на території України, на що вказують умови поставки та кінцевий пункт призначення CIF Одеса;

- враховуючи зазначене, та наданий декларантом сертифікат дилера, наявні підстави вважати, що встановлені у прайс-листі, специфікації №6 від 12.12.2018 року, ціни на оцінюваний товар, встановлено для конкретного імпортера;

- декларантом заявляється відсутність взаємопов`язаності контрагентів за зовнішньоекономічним контрактом від 30.05.2016 року №СН020/16 та декларується відсутність впливу таких відносин на формування ціни товару.

Зауваження, що викладені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

За умовами контракту №СН 020/16 від 30.05.2016 року, укладеного між позивачем та компанією FUTUREVALVEGROUP Сo, LTD, Китай, специфікація є невід`ємною частиною даного контракту.

Відповідно до п. 2 контракту номенклатура, кількість і ціна товару, що поставляється, визначається у відповідності із погодженими сторонами додатками (інвойсами), які складаються на кожну конкретну партію товару і є невідємною частиною даного контракту.

Якість товару засвідчується документами (сертифікатами).

Згідно з п. 3 контракту відвантаження товару проводиться морським транспортом на умовах СІF порт Одеса.

Продавець зобов`язаний упродовж 72 годин з моменту відвантаження товару повідомити покупця про орієнтовний строк прибуття товару в пункт призначення, а також направити покупцю через факсимільний чи електронний зв`язок копії наступних документів: рахунок-фактуру (інвойс), пакувальний лист, коносамент, сертифікат походження товару, експортну декларацію.

Відповідно до Інкотермс-2010 CIF або вартість, страхування і фрахт (… назва порту призначення) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати чи ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять з продавця на покупця. Однак, за умовами терміну CIF на продавця покладається також обов`язок придбання морського страхування на користь покупця проти ризику втрати й ушкодження товару під час перевезення.

Тобто, за умовами поставки CIF саме на продавця покладається обов`язок зі сплати вартості витрат перевезення, страхування, фрахту, необхідних для доставки товару в порт Одеса. Зазначені витрати включаються до вартості товару за умовами поставки CIF.

Таке тлумачення норм Інкотермс-2010 відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 03.05.2018 р. в справі № 815/2618/17.

Судом встановлено, що на виконання зовнішньоекономічного контракту продавцем були надані наступні документи: специфікацію № 6 від 12.12.2018 p., рахунок - фактуру (інвойс) №181106 від 12.12.2018 p., рахунок-проформу №TS-02-2018 від 06.11.2018 року, пакувальний лист від 12.12.2018 p., коносамент №HLCUTS1190548976 від 01.01.2019 p., автотранспортну накладну від 14.02.2019 p., страховий поліс від 25.12.2018 p., сертифікат про походження товару форми «А» від 02.01.2019 p., прайс-лист виробника товару від 06.11.2018 року, копію митної декларації країни відправлення від 26.12.2018 року, паспорти виробу від 12.12.2018 року, 26.12.2018 року, сертифікат дилера від 20.12.2017 року.

Всі передбачені зовнішньоекономічним контрактом документи були надані компанією FUTUREVALVEGROUP Сo, LTD, Китай на адресу позивача, який, в свою чергу, надав їх до митного оформлення придбаного товару.

Позивачем до митниці, також, були надані банківські платіжні документи про сплату визначеної ціни товару від 08.11.2018 p. та від 14.01.2019 p., що підтверджують сплату позивачем суми коштів на рівні ціни, визначеної у специфікації та заявленої до митного оформлення товару.

Відповідно до умов договору на поставку товару на покупця (позивача) не покладено обов`язку сплати окремо будь-яких розвантажувальних чи перевантажувальних робіт.

Позивач є офіційним дилером компанії FUTURE VALVE GROUP CO, LTD в Україні, що підтверджується сертифікатом дилера від 20.12.2017 року (з перекладом на українську мову) та цінами прайс-листа від 16.11.2018 року, які встановлені безпосередньо для поставки товару саме ТОВ «НВФ Топстар».

Відповідачем даний факт визнано, про що зазначено в повідомленні декларанту від 21.02.2019 року.

Крім того, позивачем при подачі пакету документів до митниці було також надано сертифікат дилера китайською мовою з перекладом на українську мову, де вказано, що ТОВ «НВФ Топстар» надано дозвіл на продаж, та що саме FUTURE VALVE GROUP СО., LTD уповноважила до 31 грудня 2022 року ТОВ «НВФ Топстар» авторизованого дистриб`ютора в Україні продавати та продвигати всю їх продукцію, а також заявляти та пропонувати їх продукцію у тендерах.

Відповідач в своєму відзиві посилається на те, що на сайті декларанта така інформація відсутня, однак, вимогами Митного кодексу не передбачено використання даних, які розміщені на сайті декларанта.

Таким чином, посилання митниці на відсутність вказаної інформації на сайті позивача не може бути прийнято до уваги, відповідно й вважати, що це є порушенням митного законодавства у суду не має підстав.

З огляду на викладене, підстав для підвищення митної вартості товару у митного органу не було.

Загальна підсумкова сума платіжних доручень, свіфт від 08.11.2018 на суму 14264,51 дол. США, свіфт від 14.01.2019 на суму 34914,04 дол. США, заявлених до митного оформлення відповідає сумі комерційного інвойсу від 12.12.2018 року №181106 на суму 49 178,55 дол. СЛІА та Специфікації №6 від 12.12.2018 року, які були надані відповідачу при митному оформлені.

Також сторонами було погоджено, що оплата здійснюється шляхом 30% передоплати до початку виготовлення товару у відповідності з попереднім інвойсом, 70% передоплата після відвантаження товару та отримання копії коносаменту.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідач про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

10 квітня 2008 року Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України № 250-VI ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим держава взяла на себе зобов`язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994).

Відповідно до статті VII п. 2. (a) Генеральної угоди по тарифам и торгівлі 1947 року (ГАТТ 1947) оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватись на вартості товару національного походження або на вільних чи фіктивних оцінках.

Пунктом 2(b) статті VII ГААТ 1947 встановлено, що від "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи аналогічного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов`язуватися або (i) з порівнюваними кількостями, або (ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.

Суд вважає що за результатами опрацювання наданих позивачем документів орган доходів і зборів повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Суд не піддає сумніву право органу доходів і зборів контролювати митну вартість, заявлену декларантом, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих діючим законодавством. При цьому враховується, що статтею 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року визначено, що ніщо в цій Угоді не тлумачиться як обмежуюче або таким, що ставить під сумнів право податкових адміністрацій переконуватися у правдивості або точності будь якої заяви, документу або декларації, що надаються для цілей митної оцінки.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості товару, митниця виходила з наявної інформації щодо раніше визначеного рівня митної вартості. Однак, в порушення вимог ст. 57 Митного кодексу України митницею не доведено неможливість застосування інших (попередніх) методів (2а-2г) визначення митної вартості товару, а застосовано резервний метод, який відповідно до наведених вище норм законодавства застосовується у випадку, якщо митна вартість товару не може бути визначена за попередніми методами.

Відповідач зазначає, що ним фактично поставлено під сумнів митну вартість товару у зв`язку із відсутністю інформації про те, що позивачем є офіційним дилером FUTURE VALVE GROUP CO, LTD та на нього розповсюджуються ціни, як для імпортера. Разом з тим, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.07.2019 року у справі №1140/3242/18.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11.09.2012 р., а також в постанові від 31.03.2015 р. в справі № 21-53а15, відповідно до якого митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

На підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, з урахуванням умов поставки товару, орган доходів і зборів мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості і необхідності витребовування додаткових документів.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару за ціною договору.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Відповідачем не спростовано контрактну ціну оцінюваних товарів, об`єктивну можливість і спроможність визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у ст. 58 Митною кодексу України.

Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу, не спростовані відповідачем.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані індивідуальні акти, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення постанови.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а рішення від 22.02.2019 року №UA110000/2019/400017/2 про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110180/2019/00037 є такими, що прийняті за відсутності правових підстав для їх прийняття, а тому підлягають скасуванню судом.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 6411,69 грн., що документально підтверджується платіжними дорученнями № 708 від 21.05.2019 року та №2582 від 05.06.2019 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 6411,69 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Про наявність витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, зазначено в позовній заяві та у відповіді на відзив від 18.07.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн. позивачем надано:

- договір про надання правничої допомоги від 01.06.2018 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Віннерлекс» та ТОВ НВФ «Топстар»;

- специфікацію №9 з описом наданих послуг;

- рахунок на оплату юридичних послуг від 24.04.2019 року на суму 20000 грн.;

- платіжне доручення №674 від 26.04.2019 року на суму 20000 грн. про оплату позивачем юридичних послу згідно договору від 01.06.2018 року;

- лист ТОВ НВФ «Топстар» керуючому партнеру АО «Віннерлекс» Вінниченко А.А. з повідомленням про оплату послуг на виконання юридичних послуг по підготовці, поданню та супроводу розгляду в Дніпропетровському окружному адміністративному суді позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 22.02.2019 року №UA110000/2019/400017/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110180/2019/00037;

- акт приймання-передачі послуг відповідно до договору від 01.06.2018 року станом на 16.07.2019 року;

- звіт про надану правничу допомогу від 16.07.2019 року;

- витяг з Єдиного реєстру адвокатів щодо адвоката Чехута В.М.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу заявлених однією стороною тільки за відповідним клопотанням іншої сторони, у разі його обґрунтованості.

Доводи відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в зв`язку з тим, що розмір витрат є значно завищеним, неспівмірним зі складністю справи, неможливістю перевірки виконання у повному обсязі, суд вважає необгрунтованими з огляду на досліжені докази, наведені вище, які надані позивачем до суду.

З огляду на викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» (місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Юрія Савченка, буд.47, кв.3; код ЄДРПОУ 33183798) до Дніпропетровської митниці ДФС (місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд.22; код ЄДРПОУ 39421732) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 22.02.2019 року №UA110000/2019/400017/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110180/2019/00037.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Дніпропетровської митниці ДФС на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» судові витрати у загальному розмірі 26411,69 грн. (двадцять шість тисяч чотириста одинадцять гривень шістдесят дев`ять копійок), з яких судовий збір у розмірі 6411,69 грн. (шість тисяч чотириста одинадцять гривень шістдесят дев`ять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень нуль копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення згідно з вимогами частини 3 статті 243 КАС України складений 12 серпня 2019 року.

Суддя І.В. Юхно