Рішення № 86313306, 06.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2019 року № 640/18286/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи до 01.01.2014 року, які зазначені у трудовій книжці, що потягло за собою відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком та обчислити страховий стаж з урахуванням у відповідності до діючого законодавства періодів роботи до 01.01.2004 року, які зазначені у трудовій книжці позивача.

- встановити судовий контроль за виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач посилається на те, що після досягнення пенсійного віку у 2018 році позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з приводу призначення пенсії за віком. У відповідь, позивач отримала лист-відповідь №84627/03 від 01.10.2018 року, відповідно до якого було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з невідповідністю прізвища по паспорту (Сьомка) з прізвищем у трудовій книжці (Сёмка) та інших документах (Семка), тому до страхового стажу не враховано періоди роботи до 01.01.20014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву та витребувано в останнього необхідні докази та матеріали.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволені адміністративного позову зазначивши, що відсутні законні підстави, оскільки допущенні помилки при внесені запису до трудової книжки про прізвище позивача. Також зазначено, що страховий стаж позивача становить 18 років 2 місяці 3 дні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 18.09.2018 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки 10.09.2018 року позивачу виповнилось 58 років 6 місяців, а тому посилаючись на ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має право на призначення пенсії за віком у 2018 році при умові наявності страхового стажу не менше 25 років.

01.10.2018 року відповідач надав лист за №84627/03, яким фактично відмовив в призначенні пенсії по причині відсутності необхідного страхового стажу, у зв`язку з невідповідністю прізвища по паспорту (Сьомка) з прізвищем у трудовій книжці (Сёмка) та інших документах (Семка), тому до страхового стажу не враховано періоди роботи до 01.01.2004 року, а як наслідок зазначено, що страховий стаж позивача становить 18 років 2 місяці 3 дні.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач і звернулась з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991р. (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведеного свідчить про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує наявність трудового стажу особи, в разі наявності в трудовій книжці неправильних чи неточних записів про періоди роботи, для підтвердження страхового стажу приймаються зокрема архівні довідки.

В матеріалах справи міститься ксерокопія трудової книжки позивача НОМЕР_1 , наявні такі записи щодо роботи з 09.08.1982 по 31.03.1994 - інженером, з 01.04.1994 по 24.11.1996 - інженером, з 26.11.1996 по 30.11.1998 - інженером в ООО «Вендикс», з 01.12.1998 по 01.01.2001 - інженером в ТОВ «Планета ЛТД», з 01.01.2001 по 31.07.2007 - інженером в ТОВ «ЕКА», з 09.08.2007 по 02.08.2008 здійснювалась виплата по безробіттю.

Таким чином, на думку суду, трудова книжка ОСОБА_1 є достатнім доказом для підтвердження наявного трудового стажу позивача в період з 09.08.1982 року.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників Затверджено Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі -Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Приписами пункту 1.5 Інструкції № 58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Постановою «Про трудові книжки працівників» Кабінету Міністрів України від 27.04.1993, цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з пунктом 2.26 Інструкції № 58 Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до вищезазначених вимог законодавства відповідальність за ведення та некоректне ведення трудових книжок несе підприємство, з огляду на вищевикладене позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок.

Проте п. 2.21 Інструкції № 58 скасовано Розпорядження КМ України № 513-р від 18.07.2018р.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Аналізуючи посилання ГУ ПФУ в м. Києві у своєму листі від 01.10.2018р. №84627/03 на те, що у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, по причині невідповідності прізвища по паспорту (Сьомка) з прізвищем у трудовій книжці (Сёмка) та інших документах (Семка), а відтак до страхового стажу не враховано періоди роботи до 01.01.2004 року, а як наслідок зазначено, що страховий стаж позивача становить 18 років 2 місяці 3 дні, суд приходить до висновку, що така відмова є незаконною та формальною, оскільки дане посилання з об`єктивних причин не може слугувати вагомою причиною не зарахування трудового стажу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У справі «Швидка проти України» («Shvydka v. Ukraine», рішення від 30 жовтня 2014 року, заява № 17888/12) та багатьох інших Європейський суд з прав людини вкотре повторив в практиці Суду принцип, згідно з яким «Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці». З огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. «Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам» (п.31 Рішення Європейського Суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України», (Заяви № 68385/10 та 71378/10), яке набуло статус остаточного 26.09.2014 року).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у реалізації в повному обсязі права позивача на отримання пенсії за віком є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, бо забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань у проаналізованих судом нормах національного законодавства.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач не заперечує належність трудової книжки позивачу, та не вказує на неможливість встановлення трудової книжки позивачу згідно поданих позивачем документів для призначення пенсії за віком, а тому суд прийшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи до 01.01.2014 року, які зазначені у трудовій книжці, що потягло за собою відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком та обчислити страховий стаж з урахуванням у відповідності до діючого законодавства періодів роботи до 01.01.2004 року, які зазначені у трудовій книжці позивача - підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення Відповідача, у відповідності до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов`язком. В даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю, а тому відмовляє в цій частині позовних вимог.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

визнати протиправними дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи до 01.01.2014 року, які зазначені у трудовій книжці, що потягло за собою відмову в призначенні пенсії за віком;

Зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком та обчислити страховий стаж з урахуванням у відповідності до діючого законодавства періодів роботи до 01.01.2004 року, які зазначені у трудовій книжці позивача.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур