Рішення № 86313210, 13.12.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/3562/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Рожищенський РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 18668493 від 09.01.2019 про накладення штрафу в розмірі 36626,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у Рожищенському РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області на виконанні знаходиться виконавче провадження № 18668493 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-57, виданого 08.02.2010 Рожищенським районним судом Волинської області про стягнення з позивача аліментів. В квітні 2019 року позивач сплатив всю суму заборгованості в розмірі 73253,99 грн. Однак 09.01.2019 головним державним виконавцем Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук М.В. у зв`язку з наявністю у боржника заборгованості, скупний розмір якої згідно розрахунку від 09.01.2019 за період з 05.03.2010 по 01.01.2019 становить 73253,99 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки, була винесена оскаржувана постанова, відповідно до якої на нього накладено штраф у розмірі 36626,99 грн.

ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає її протиправною з тих підстав, що 03.07.2018 до Закону України "Про виконавче провадження" внесені зміни, які набрали чинності 28.08.2018, а саме відповідно частини 14 статті 71 цього Закону за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Однак позивач звертає увагу на те, що його заборгованість зі сплати аліментів виникла за період з з 05.03.2010 по 01.01.2019, тобто утворилася задовго до вищенаведених змін до Закону України "Про виконавче провадження". Вважає, що раніше вже існуюча заборгованість не може впливати і враховуватися при визначенні штрафних санкцій у майбутньому на заборгованість, яка виникає після 28.08.2018. Однак відповідачем в порушення статті 58 Конституції України винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ВП № 18668493 від 09.01.2019 про накладення штрафу в розмірі 36626,99 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі; ухвалено розглядати справу за правилами глави 11 розділу 2 "Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ" Кодексу адміністративного судочинства України; розгляд справи призначено у судове засідання на 10:00 13.12.2019 (а.с.1).

Представник відповідача у відзиві на позов від 11.12.2019 вих. №19587/03-18-34 (а.с.24-28) позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що на підставі здійсненого розрахунку заборгованості позивача по аліментах встановлено, що у боржника ОСОБА_1 наявна заборгованість станом на 01.01.2019 у розмірі 73253,99 грн., у зв`язку з чим відповідно до пункту 3 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" була винесена оскаржувана постанова про накладення штрафу у розмірі 36626,99 грн. Звертає увагу на те, що позивачу було відомо про факт наявності зазначеної заборгованості. Копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 було направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, з якого слідує, що постанову боржник отримав 28.01.2019 року. А тому вважає, що позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду. У зв`язку з чим просить відмовити позивачу у поновленні строку на оскарження спірної постанови. Крім того, зазначає, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено, що штраф не накладається державним виконавцем у разі, коли заборгованість виникла за минулі роки, ще до внесення змін до цього Закону. Вважає, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої становить більше одного року з моменту відкриття виконавчого провадження станом на 28.08.2018 року є підставою для накладення штрафу на боржника. З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання сторони не прибули, при цьому представник позивача у заяві від 13.12.2019 року, представник відповідача у заяві від 11.12.2019 року вих. №19590/03-18-34 просили розгляд справи здійснювати за їх відсутності. Представник позивача у заяві від 13.12.2019 року позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вищевикладене, судовий розгляд справи здійснювався у відсутності осіб, які були належним чином повідомлені, без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом, в письмовому провадженні, на підставі наявних у суду матеріалів справи.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області від 05.03.2010 ВП № 18668493 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-57, виданого 08.02.2010 Рожищенським районним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частки від його доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 12.01.2010 року і до досягнення дитиною повноліття.

Після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку заборгованості по аліментах (в порядку статті 71 Закону України "Про виконавче провадження") станом на 01.01.2019 за період з 05.03.2010 по 01.01.2019 становить 73253,99 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки (а.с.32).

Головним державним виконавцем Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук М.В. у зв`язку з наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, постановою від 09.01.2019 ВП № 18668493 накладено на боржника ОСОБА_1 штраф, який підлягає стягненню на користь стягувачки - ОСОБА_2 у розмірі 36626,99 грн. (а.с.10).

Як слідує з цієї постанови, після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 09.01.2019 за період з 05.03.2010 по 01.01.2019 складає 73253,99 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки.

Станом на 26.04.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів погашена у повному обсязі, у зв`язку з чим головним державним виконавцем Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук М.В. винесено постанову про скасування заходів примусового виконання від 26.04.2019 ВП № 18668493 (а.с.14).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Представник відповідача звертає увагу на те, що оскаржувану постанову позивач отримав 28.01.2019 року, а тому пропустив десятиденний строк звернення до суду з цим позовом, який подав до суду 04.12.2019. Однак з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №45101 018 42 943 слідує, що рекомендоване відправлення ОСОБА_1 вручено 28.01.2019 року, про що проставлений підпис працівника поштового зв`язку (а.с.11), разом з тим у наведеному повідомленні відсутня відмітка про те, кому вручено рекомендований лист: особисто адресату; за довіреністю; уповноваженому, а також відсутня розписка особи в його одержанні. При цьому, позивачем надано суду копію його закордонного паспорта з відмітками про перетин ним кордону 13.01.2019 в пункті пропуску Ягодин-Дорогуськ та його повернення 16.03.2019 на територію України (а.с.9). А тому суд не вважає належним доказом повідомленням ОСОБА_1 про отримання ним постанови ВП № 18668493 від 09.01.2019 саме 28.01.2019. При цьому, про наявність оскаржуваної постанови позивач дізнався через свого представника адвоката Мартинюка Д.В., який на підставі поданої заяви 25.11.2019 ознайомився із матеріалами виконавчого провадження № 18668493 (а.с.12). На підставі наведеного суд вважає, оскільки позивач подав позовну заяву до суду 04.12.2019, тому строк звернення до суду не пропустив.

Згідно з частиною першої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" порядок стягнення аліментів визначається законом.

Абзацом 3 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Суд звертає увагу, що статтю 71 цього Закону доповнено частиною 14 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" №2475-VIII від 03 липня 2018 року, який вступив в дію з 28 серпня 2018 року.

Згідно з статтею 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Враховуючи те, що заборгованість позивача, щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 2013 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 2 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" введена лише з 28 серпня 2018 році, тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку із несвоєчасністю такої сплати.

Крім того, відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

З огляду на зазначені вище обставини, притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу за порушення, яке передбачено абзацом 2 частини 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірним, оскільки позивач не міг передбачити настання цієї відповідальності у зв`язку із несвоєчасністю такої сплати.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Рожищенського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Грущук Марії Вікторівни ВП № 18668493 від 09.01.2019 про накладення штрафу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови покладено на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до ОСОБА_1 штрафу у розмірі 36626,99 грн. на підставі оскаржуваної постанови ВП № 18668493 від 09.01.2019 про накладення штрафу, у зв`язку з чим остання є протиправною та підлягає скасуванню, з огляду на що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції від 04.12.2019 року №0.0.1542976226.1 (а.с.2).

Керуючись статтями 205, 229, 243, 245, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Грущук Марії Вікторівни про накладення штрафу від 09 січня 2019 року ВП № 18668493.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рожищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його підписання.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Рожищенський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (45100, Волинська область, Рожищенський район, місто Рожище, вулиця Незалежності, будинок 24, код ЄДРПОУ 34989638).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення суду виготовлено 13 грудня 2019 року.

Суддя В.Д. Ковальчук