Рішення № 86313019, 13.12.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/3041/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (далі - УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради, відповідач) про визнання дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.09.2019 з урахуванням висновку щодо участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та встановити позивачу, 13.01.1946 року народження статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п.9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії та їх соціального захисту».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) та особою з інвалідністю 2 групи (захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС). 02.09.2019 позивач звернулася до відповідача з заявою про встановлення останній статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки позивач в період з 02.05.1986 по 06.05.1986 приймала участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі медичних формувань Цивільної оборони, однак відповідачем в порушення вимог законодавства відмовлено останній у задоволенні даної заяви.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі до суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

01.11.2019 представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки для набуття статусу інваліда війни, крім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. З наданих позивачем документів слідує, що вона знаходилася у складі медичної бригади, яка виконувала завдання по наданню медичної допомоги та евакуації населення із населених пунктів Чорнобильського району, але це не вказує на те, що дана медична бригада перебувала при штабі медичної служби Цивільної оборони Чорнобильського району Київської області. Оскільки інформація про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не підтвердилася, встановити в подальшому статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» неможливо, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 у клопотанні УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 13.10.2006 та вкладки до нього позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) (а.с.5).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії № 302036 від 03.06.1998 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.17).

Як слідує з матеріалів справи з 14.07.1977 по 09.04.1996 позивач працювала на посаді лікаря-терапевта дільничного 3-го поліклінічного відділення Чернігівської міської лікарні, що підтверджується довідкою № 46 від 17.04.2006. Також у вказаній довідці зазначено, що на підставі наказу по Чернігівській міській лікарні № 95-ка від 05.05.1986 з 02.05.1986 по 06.05.1986 позивач була відряджена в м. Чорнобиль для надання медичної допомоги, у зв`язку з аварією на Чорнобильській АЕС (а.с.31).

Розпорядженням Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 11.05.1986 № 2/78-дск до міста Чорнобиля було відряджено п`ять лікарських бригад строком на п`ять діб з 02.05.1986, з яких - три бригади від Чернігівської міської лікарні (а.с.34, 48).

Наказом Чернігівської міської лікарні від 05.05.1986 № 95-ка до міста Чорнобиля відряджено, зокрема медичну бригаду № 1 у складі: ОСОБА_3 - дільничний терапевт, ОСОБА_4 - палатна медсестра, ОСОБА_5 - водій (а.с.35).

Довідкою комунального закладу «Чернігівська міська лікарня № 1» Чернігівської міської ради від 17.04.2006 № 46 та довідкою Чорнобильської центральної районної лікарні від 06.05.1986 № 11 встановлено, що в період з 02 по 06 травня 1986 року позивача відряджено до міста Чорнобиль для надання медичної допомоги населенню, постраждалому від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.31-32).

Згідно довідок Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.05.2013 № 02-15/113 та від 03.07.2019 № 01-07/3326 позивач приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі медичних формувань цивільної оборони Міністерства охорони здоров`я УРСР у 1986 році у зоні відчуження відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я УРСР від 03.05.1986 № 21-с за вимогою Положення про Цивільну оборону СРСР (затверджено Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18.03.1976) на посаді лікаря-терапевта з 02 по 06 травня 1986 року для надання медичної допомоги і евакуації населення із населених пунктів 10-км та 30-км зони Чорнобильської АЕС згідно з наказом від 05.05.1986 Чернігівської міської лікарні № 1 на підставі розпорядження обласного відділу охорони здоров`я від 11.05.1986 № 2/78-дсп в складі п`яти лікарських бригад (а.с.37-41, 43).

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 15.09.2008, яке набрало законної сили у справі № 2-3656/08 встановлено факт роботи ОСОБА_1 у другій зоні небезпеки загальної зони відчуження міста Чорнобиля з 02 по 06 травня 1986 року (а.с.21-22).

Як слідує з матеріалів справи позивач 02.09.2019 зверталася до відповідача з заявою щодо надання статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни (а.с.55-58).

Листом від 05.09.2019 № 08-09/13396 УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради повідомило позивача, що не підтверджено факту участі останньої у складі формувань Цивільної оборони, а тому встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни неможливо (а.с.59).

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов:

1) залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони;

2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Відповідно до статті 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, наявність у особи посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" є вичерпним доказом участі особи в заходах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).

Згідно з пунктом 2 Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 10 Положення №302, "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Таким чином, статус інваліда війни особі встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії, що підтверджує зв`язок інвалідності з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи чинним законодавством не передбачено.

З`ясовуючи, чи залучався позивач до складу формувань Цивільної оборони, що є другим елементом статусу інваліда війни, суд зазначає таке.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було встановлено, що формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

Відповідно до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, у першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 2, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, у тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Таким чином, зміст нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, що були чинними на момент катастрофи на Чорнобильській АЕС та ліквідації її наслідків, дають підстави стверджувати, що до складу формувань Цивільної оборони в обов`язковому порядку залучалось все працездатне населення на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях. З викладеного слідує, що залучення населення до участі у роботах по ліквідації аварій, катастроф відповідно до законодавства СРСР, чинного на момент аварії на Чорнобильській АЕС, відбувалось у складі Цивільної оборони.

Факт залучення позивача до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС саме у складі цивільної оборони підтверджується довідками Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 28.05.2013 № 02-15/113 та від 03.07.2019 № 01-07/3326 (а.с. 41, 43).

При цьому, вимог щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони чинне на момент аварії на ЧАЕС законодавство СРСР не містило.

Довідкою МСЕК підтверджується, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, причиною інвалідності є захворювання, пов`язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (а.с. 17).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи.

Будь-яких доказів чи обґрунтованих пояснень, що дали б підстави стверджувати про наявність у чинному законодавстві вимог про необхідність видання розпорядчих документів про залучення конкретних осіб до складу формувань Цивільної оборони, відповідач, заперечуючи проти позову з вказаних підстав, не надав.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач є особою з інвалідністю, яка спричинена захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі Цивільної оборони, відмова відповідача видати позивачеві посвідчення інваліда війни не ґрунтується на вимогах закону.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15 та від 20.02.2016 по справі № 804/14800/14, яка в силу вимог ч. 5 ст.2421 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою для врахування судом при виборі та застосуванні правової норми.

При цьому суд враховує, що 20.01.2018 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 19.12.2017 № 2249-VIII, яким у тексті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слова "інвалід" та "інвалід війни" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю" та "особа з інвалідністю внаслідок війни" у відповідному відмінку і числі.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені ним у рішенні "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988, відповідно до яких запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити шляхом визнання дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення протиправними та зобов`язання відповідача встановити позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п.9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії та їх соціального захисту».

Керуючись статтями 168, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення протиправними.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до п.9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії та їх соціального захисту».

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради (вул. Шевченка, 44, м. Чернігів, 14035, код ЄДРПОУ 03196191).

Повне судове рішення складено 13.12.2019.

Суддя О.М. Тихоненко