Рішення № 86312533, 12.12.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 р. № 400/3840/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020

про:визнання рішень від 18.06.2010 р. № 554-Ч-07, від 08.10.2019 р. № 4180-Ч-07 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 18.06.20101 р. №554-Ч-07, від 4180-Ч-07 від 08.10.2019 р. щодо не призначення пенсії за віком з дня звернення, у зв`язку із проживанням у Німеччині; зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком з 06.04.2010 р. з нарахуванням втрати частини доходів , із застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбаченим законодавством України, як не працюючому пенсіонеру.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином України, у 2002 році виїхав на постійне місце проживання до Німеччини, у 2010 році звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії, однак, у зв`язку із постійним місцем проживання за кордоном, відповідач відмовив у призначенні йому пенсії. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) щодо заборони виплати пенсії, у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон, а відтак з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на призначення та виплату пенсії. Повсторно позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії 24.09.2019 р., однак також отримав рішення про відмову в її призначенні.

Ухвалою від 11.11.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав до суду відзив, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач проживає за межами України. Крім того, відповідач зазначив, що в червні 2010 року позивач дізнався про відмову у призначені пенсії, а тому вимоги щодо призначення пенсії позивачу з 06.04.2010 р. є безпідставними, оскільки пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, у 2002 р. виїхав на постійне місце проживання до Німеччини. З досягненням пенсійного віку у 2010 році звернувся із заявою до Пенсійного фонду, в якій просив призначити йому пенсію.

Рішенням від 18.06.2010 р. №554-Ч-07 йому було відмовлено у призначені пенсії за віком.

24.09.2019 р. позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком, у зв`язку з тим, що позивач .

Листом від 09.10.2019 р. відповідач призначив позивачу пенсію за його заявою від 10.09.2019 р., у зв`язку з тим, що позивач на даний час проживає в Україні, а підстав для виплати йому з 06.04.2010 р. пенсії не має, оскільки позивач проживав у Німеччині.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» №1058 (далі - Закон 1058), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

При цьому, за ч. 1 ст. 26 Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

За ч. 1 ст. 44 Закону, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, позивач є громадянином України та постійно проживає за межами її території, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави Україна щодо належного пенсійного забезпечення.

Відтак, у відповідача немає правових підстав для відмови в призначені пенсії позивачу на підставі проживання за межами території України.

Однак, суд зазначає, що позивачем не надано до суду жодних доказів того, що він був позбавлений можливості або про існування об`єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом після отримання ним відмови у призначенні пенсії у 2010 році. Позивач з даним позов звернувся лише 06.11.2019 р. після отримання повторної відмови відповідача у виплаті йому пенсії з 06.04.2010 р.

Проте відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі №127/15035/17 та від 12 червня 2018 року у справі №577/50/17 зазначив, що спори, які виникають у цій категорії справ, повинні вирішуватись з урахуванням норм процесуального права у межах шестимісячного строку звернення до суду.

Таким чином, адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, тобто з 06.05.2019 року, оскільки позов поданий до суду 06.11.2019 р.

Доказів призначення позивачу пенсії до суду відповідачем не надано.

Крім того, позовна вимога щодо індексації пенсії задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведені, та ч. 2 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене щорічне проведення індексації. Також, задоволенню не підлягає вимога щодо виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки така виплата стосується нарахованої, але не виплаченої з вини органу Пенсійного фонду пенсії, а в даному випадку пенсія була не лише не нарахована, а взагалі не призначена.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовими витратами в даній справі є судовий збір, доказів понесення інших судових витрат, сторони суду не подавали. Позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 1536,80 грн., з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати присуджуються позивачу в розмірі 1229,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 1836401575) про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), №554-Ч-7 від 18.06.10, №4180-Ч-07 від 08.10.2019 р. щодо не призначення пенсії за віком, у зв`язку із проживанням у Німеччині.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 1836401575) призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 06.05.2019 року.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1229,80 грн.

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич