Рішення № 86311460, 03.12.2019, Приморський районний суд м. Одеси

03.12.19

Справа № 522/10366/16-ц

Провадження № 2/522/3957/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

03 грудня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Чернявської Л.М.

за участю секретаря судового засідання Пейкова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа Відділ забезпечення діяльності органу опіки і піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про поновлення права, відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

08 червня 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулась з позовом до Одеської міської ради про поновлення права на безпечне життя і здоров`я довкілля, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями (бездіяльністю) органу місцевого самоврядування, його посадовими або службовими особами (т.1 а.с.4-7).

Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом другої групи (довічно). Неповнолітня дочка позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалід-дитинства. Позивачі проживають в квартирі АДРЕСА_1 . Даний будинок визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення та рахується на балансі органів місцевого самоврядування. Посилаючись на те, що Одеська міська рада не здійснює заходів щодо відселення та надання житла позивачу та її дочці, що в силу положень статтей 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до власних повноважень виконавчого органу міської ради, просила позов задовольнити.

09 червня 2016 року по справі відкрито провадження (т.1 а.с.54).

Позивачка в ході розгляд справи неодноразово уточнювала позовні вимоги та останнє 01 лютого 2017 року звернулась до суду з позовними вимогами до Одеської міської ради, третя особа Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про поновлення права, відшкодування шкоди. Просить стягнути з Одеської міської ради вартість однокімнатної квартири площею 40 кв.м. в Суворовському районі міста Одеси в розмірі 675000 (шістсот сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок для придбання однокімнатної квартири в Суворовському районі міста Одеси та переселення ії та ії доньки (т.1 а.с.148-153).

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2017 року відмовлено у задоволені позову, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду міста Одеси від 13 квітня 2017 року (а.с. 178-180, 215-217).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що порядок та розмір надання грошової компенсації за належні їм для отримання приміщення визначається Кабінетом Міністрів України в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, головним розпорядником коштів на фінансування будівництва (придбання) житла. Оскільки такі кошти розпорядником органу місцевого самоврядування не виділялись, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 лютого 2017 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2017 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. (т.2 а.с.39-43)

Верховний суд зазначив, що суди першої й апеляційної інстанцій обмежилися лише посиланням на відсутність асигнувань на фінансування будівництва (придбання) житла, при цьому не надали оцінки доводам позовної заяви щодо обставин, якими обґрунтовано позов, зокрема, умовам у яких перебувають позивачі, їх життєдіяльності, що підтверджено письмовими доказами. Крім того, суди не дослідили фактичні обставини справи, чи була ситуація результатом раптового та несподіваного повороту подій або, навпаки, існувала давно і була добре відома державним органам влади, чи могли позивачі самостійно виправити ситуацію без втручання держави.

25 жовтня 2018 року матеріали справи повернені до суду першої інстанції (т.2 а.с. 44).

06 листопада 2018 року за результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Чернявській Л.М. та 08 листопада 2018 року справа прийнята до розгляду суддею.

08 лютого 2019 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила зобов`язати Виконавчий комітет Одеської міської ради виділити ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_2 квартиру із комунального житлового фонду, загальною площею 69,9 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , для постійного проживання.

Мотивують вимоги тим, що ОСОБА_1 , інвалід другої групи (довічно) та її неповнолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалід-дитинства, тому є особами, які потребують соціального захисту з боку держави. Позивачі проживали в умовах, які не відповідають санітарним нормам і є небезпечними для життєдіяльності. У 2017 році, позивачі звернулися до Одеського міського голови з клопотанням про надання житла для тимчасового проживання у зв`язку з неможливістю проживання в умовах небезпечних для життя. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 року №266 внесено зміни до рішення виконавчого комітету ОМР від 23.02.2017 року №43, яким надано житлове приміщення ОСОБА_1 з фонду житла для тимчасового проживання. 17.08.2017 року між ОСОБА_1 , як наймачем, наймодавцем Департаментом міського господарства та балансоутримувачем ТОВ «ЕКОП-ПІВДЕНЬ» укладено тристоронній договір найму житлового приміщення з фонду ЖТП №7. Відповідно до п.1.1. Договору ОСОБА_1 та її донька, отримали у тимчасове користування житло на строк до 26.07.2018 року, квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У 2018 році строк тимчасового проживання продовжено. Рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради продовжено строк проживання сім`ї позивача. На теперішній час, позивачі переселені у небезпечне для життя місце проживання лише тимчасово. Позивачі стверджують, що надання житла для тимчасового проживання, вирішує питання безпечного проживання лише на певний час. Позивачі посилаються на неможливість повернення до колишнього місця проживання та придбання житла для постійного проживання іншим шляхом, надали докази цих обставин.

Ухвалою суду від 12.06.2019 року задоволено клопотання представника позивачів – адвоката Чижикова О.П., про заміну первісного відповідача – Одеська міська рада, належним відповідачем – Виконавчий комітет Одеської міської ради.

У судовому засіданні представник позивачів позов підтримав, просив суд його задовольнити. Представник відповідача та третьої особи до суду не з`явилися, надали письмове клопотання, просили розглянути справу за їх відсутністю.

Суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника відповідача та третьої особи.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи (довічно), її неповнолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 інвалід дитинства. Тобто позивачі є особами, які потребують соціального захисту з боку держави.

Судом встановлено, що позивачі зареєстровані та постійно проживали в умовах, які не відповідають санітарним нормам і є небезпечними для життєдіяльності.

Будинок з 1988 року визнано ветхим та таким, що перебуває в зоні затоплення, про що свідчить рішення виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів від 15.07.1988 року.

З пункту 3 протоколу №2 засідання комісії, яка створена Розпорядженням міського голови від 22.06.2012 року №632-01р, з вирішення питання відселення громадян з будинку АДРЕСА_3 , Одеської міської ради безпосередньо вказано: «департаменту міського господарства в строк до 15.02.2013 р. направити даний протокол до управління Одеської залізничної дороги, оскільки житлові будинки АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 перебувають в аварійному стані.

Будинок розташований на лінії залізничної дороги на відстані 6-6, 20 м від залізничної колії. Санітарно-захисної зони або будь-яких захисних споруд між будинком АДРЕСА_3 та залізничною колією немає, що підтверджується листом Головного державного санітарного лікаря Суворовського району м.Одеси від 30.11.2007 року, а також в.о. начальника Одеського міського управління, головного державного санітарного лікаря м.Одеси від 18.12.2014 року № 03/1553.

Згідно з листами Одеської залізниці від 14.09.2016 року № НЗІ - 01/44 та 02.10.2015 року № КО-К-488/Д, по залізничній колії №3, яка знаходиться на відстані 6 метрів від будинку, проходять пасажирські потяги 2 рази на годину та вантажні потяги по коліях №№ 3, 4. По інших коліях (не менш 5-ти), розташованих поряд з будинком, здійснюється цілодобове пересування вантажних потягів. Таке пересування потягів створює постійну небезпечну вібрацію та шуми в місці проживання позивачів. Зазначені факти підтверджуються висновками, які зроблені за результатами досліджень, які виконані Державним лабораторним центром МОЗ України 30.12.2016 року.

Будинок розташований навколо високовольтних ліній електропередачі, напругою в 27,5 кВ. Це підтверджується повідомленням служби електропостачання Одеської залізниці від 07.09.2016 року № Е-16/3217, навколо будинку розташовано лінії електропередачі 0,4 кВ, трьох фазна лінія ДПР 27,5 кВ та контактна мережа 27,5 кВ. Проживання позивачів поблизу цих електричних мереж небезпечно. Безперервний вплив електромагнітних полів негативно впливає на найбільш чутливі системи організму людини: нервова, імунна, ендокринна і статева. Так, згідно існуючих санітарних і будівельних норм, органи влади повинні були виселити Позивачів, які проживали вздовж залізничних колій, створити санітарно-захисні зони та заборонити перебування людей у цих зонах.

Згідно з пунктом 5.20 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 р. N 173, житлову забудову необхідно відокремлювати від залізничних ліній санітарно-захисною зоною шириною 100 м від осі крайньої залізничної колії за умови забезпечення нормативних рівнів шуму в прилеглих об`єктах та на території забудови.

Згідно п.8.57. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, з метою захисту населення від дії електричного поля повітряних ліній електропередач встановлюються санітарно-захисні зони, території яких розташовуються вздовж трас ПЛЕ по обидва їх боки. Розміри цієї території визначаються від проекції на землю крайнього струмонесучого дроту до відстаней, на яких забезпечується гранично допустимий рівень поля, встановлений діючими санітарними нормами. Для повітряних ліній електропередачі напругою 330 кВ встановлюється межа санітарно-захисної зони в одну сторону 20 м, для 500 кВ - 30 м, для НОМЕР_1 кВ - 40 АДРЕСА_6 , для 1150 кВ - 55 м. Згідно п. 8.58 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, в межах санітарно-захисних зон повітряних ліній електропередачі забороняється розміщувати житлові і громадські будівлі, дачні ділянки та інші місця перебування людей, майданчики для стоянки та зупинки всіх видів транспорту, підприємства по обслуговуванню автомобілів, а також сховища нафти і нафтопродуктів.

За висновком Державної установи «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва академії медичних наук України» від 26.09.2008 року №23/5393 «Лінії електропередачі (ЛЕП) високої напруги є об`єктом підвищеної небезпеки для здоров`я та життєдіяльності людини, яка знаходиться в зоні проходження траси високовольтної ЛЕП».

Органами влади не виконувались вимоги діючих стандартів та санітарних норм. Позивачі тривалий час вимушені були проживати в небезпечних умовах. Убезпечити себе від існуючих екологічних загроз позивачі самостійно не взмозі.

Позивачі неодноразово зверталися безпосередньо до Президента України, до Одеської державної адміністрації, до міського голови, до Одеської міської ради та її виконавчих органів, до санітарно-епідеміологічних служб з клопотанням про переселення з небезпечного місця проживання, що підтверджується матеріалами справи.

Так, листами-відповідями від Департаменту міського господарства, Управління капітального будівництва ОМР та Суворовської РА ОМР повідомлялося, що у 2013, 2014, 2015 роках бюджетом міста передбачено проектування та будівництво житла для осіб, що потребують відселення, в тому числі і для мешканців будинку АДРЕСА_3 . Однак до теперішнього часу житло не надано, про свідчать листи від 30.05.2013 №П-521, від 14.11.2013 №01-13/322/10, від 29.01.2014 № К-352/3/13, від 17.02.2014 №К-65, від 28.08.2014 №26/к, від 10.11.2014 90/к, від 14.11.2014 № К-352/3/13, від 25.12.2014 №26/к, від 29.11.2015 №К-1987, від 07.04.2016 №39/К, від 25.05.2016 №П-714, від 21.04.2016 №П-641.

Позивачка неодноразово зверталась щодо переселення у небезпечне для проживання місце мешканців кв. АДРЕСА_1 .

Вищеозначене беззаперечно підтверджує, що державним органам, органам місцевого самоврядування та їх виконавчим органам тривалий час, було добре відомо про існування небезпечних умов життєдіяльності позивачів (вплив електромагнітних полів, вібрація від потягів, шуми, затоплення).

Створення, розпорядженням Одеського міського голови від 22.06.2012 року №632-01р. комісії з вирішення питань відселення громадян з будинку АДРЕСА_3 , свідчить про усвідомлення органом місцевого самоврядування існуючої небезпеки та шкідливого впливу, які зачіпають приватне життя мешканців, в тому числі і позивачів.

При цьому, у 2017 році, позивачі звернулися до Одеського міського голови з клопотанням про надання житла для тимчасового проживання у зв`язку з неможливістю проживання в умовах небезпечних для життя.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.07.2017 року №266 внесено зміни до рішення виконавчого комітету ОМР від 23.02.2017 року №43, яким надано житлове приміщення ОСОБА_1 з фонду житла для тимчасового проживання.

17.08.2017 року між ОСОБА_1 , як наймачем, наймодавцем Департаментом міського господарства та балансоутримувачем ТОВ «ЕКОП-ПІВДЕНЬ» укладено тристоронній договір найму житлового приміщення з фонду ЖТП №7.

Відповідно до п.1.1. Договору ОСОБА_1 та її донька отримали у тимчасове користування житло на строк до 26.07.2018 року, квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

У 2018 році строк тимчасового проживання продовжено. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.07.2018 року №312, вирішено «1.Продовжити строк проживання сім`ї ОСОБА_1 у двокімнатній квартирі загальною площею 69,9 кв.м., житловою площею37,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . з фонду житла для тимчасового проживання терміном на 1 рік».

На виконання Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.07.2018 року №312, 27.07.2018 року укладено додаткову угоду №1 про продовження ОСОБА_1 та членам її сім`ї тимчасового користування житлом до 27.07.2019 року.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.07.2019 року №247, продовжено строк проживання сім`ї ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , терміном на один рік.

На теперішній час, Позивачі переселені у небезпечне для життя місце проживання лише тимчасово.

Позивачами зазначено, що надання житла для тимчасового проживання, вирішує питання безпечного проживання лише на певний час. Кожного року позивачі докладають чимало зусиль для збору документів та звернення з клопотанням до місцевої влади для продовження проживання як тимчасові мешканці.

Позивачі посилаються на неможливість повернення до колишнього місця проживання та придбання житла для постійного проживання іншим шляхом, надали докази цих обставин.

Підстави переселення Позивачів співпадають з визначеними цілями створення фонду житла для тимчасового переселення, що визначені у Рішенні виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.01.2017 року № 06 «Про формування фонду житла для тимчасового проживання», а саме: «вимушені залишити житлове приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного житлового приміщення».

Надання Позивачам тимчасового житла, вирішує питання безпечного проживання лише на певний час.

Судом встановлено, що повернення Позивачів до колишнього місця проживання не можливе виходячи з невідповідності цього житла санітарним нормам і небезпечності для життєдіяльності.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч.1 ст.270 ЦК України, Види особистих немайнових прав).

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав (ч.1 ст.273 ЦК України, Забезпечення здійснення особистих немайнових прав).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ст.275 ЦК України, Захист особистого немайнового права).

Главою 21 ЦК України визначені особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, серед яких саме ті, що порушені відносно позивачів і потребують захисту судом: право на життя, право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров`ю, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, що включає в себе і право на належні умови проживання.

Таким чином, звернувшись до суду за ефективним захистом, шляхом надання житлового приміщення сім`ї ОСОБА_1 у постійне користування, оскільки тимчасове житло не забезпечує права позивачів на постійне проживання.

Відповідно до ч.3 ст.132-2 Житлового Кодексу України, громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайом або вселяти в нього інших мешканців.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інваліди та сім`ї в яких є діти-інваліди, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Позивач ОСОБА_1 інвалід другої групи (довічно) її неповнолітня донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалід-дитинства. ОСОБА_1 , відповідно до довідки від 19.06.2019 року (КУ «Пологовий будинок №4») перебуває в стані вагітності. Позивачі є особами, які потребують соціального захисту з боку держави та переважне право на поліпшення житлових умов.

ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності в розмірі 1911,26 грн., як інвалід 2 групи та Державну соціальну допомогу на дитину-інваліда в розмірі 1452,00 грн. Сукупний місячний дохід сім`ї складає 3363,26 грн. Тому вирішити питання про отримання житла для постійного проживання позивачі самостійно не взмозі.

Відповідно до ст.42 ЖК України, жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

ОСОБА_1 перебуває в черзі на отримання житла в Суворовській районній адміністрації ОМР складом сім`ї 2 особи ( ОСОБА_1 та її донька) з ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За загальною чергою ОСОБА_1 рахується 5292 (в минулому році - 5291), за пільговою (першочерговою) чергою 2361 (в минулому році - 2358).

Надання житла для постійного користування - в межах компетенції виконавчого органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.51 ЖК України, жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», саме місцеві органи влади наділені власними повноваженнями щодо вирішення питань використання жилих приміщень та надання житлових приміщень особам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями вирішення питань захисту прав дітей, в тому числі передбачених ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", де вказується, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до ст.31 ЖК України, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.

Щорічно, від виконавчого органу місцевого самоврядування міста Одеси отримують квартири у постійне користування члени територіальної громади міста. Щорічно рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради затверджується план розподілу загальної житлової площі Одеської міської ради, згідно з яким здійснюється розподіл загальної житлової площі серед громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Так у 2016 році рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.08.2016 року № 273, затверджено розподілити 810,02 м.кв. житлової площі, у 2017 році рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 31.08.2017 року № 321, затверджено розподілити 674,72 м.кв. житлової площі, а в 2018 році рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.07.2018 року № 329, затверджено розподілити 1830,32 м.кв. житлової площі.

Таким чином, у позивачів відсутнє житло для постійного проживання, є право отримати житлову площу у вигляді окремої квартири на сім`ю, а у виконавчого комітету Одеської міської ради є обов`язок забезпечити належні та безпечні умови проживання та можливість надати Позивачам житло на постійній, а не на тимчасовій основі.

Відповідно до частини 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам,

Позивачі відносяться до соціально незахищених верств населення, не мають самостійного доходу, достатнього для придбання житла або його винаймання, тому саме з цих причин мають право розраховувати на підтримку та допомогу зі сторони держави та органів місцевого самоврядування, оскільки саме в цьому полягає соціальна функція держави.

Суд надаючи всебічну оцінку з точки зору вчинення відповідачами ефективних та істотних дій, спрямованих на реалізацію позивачами їх законних прав та інтересів, зазначає, що право позивачів не було забезпечено в ефективний спосіб, позивачі не отримали дієвого захисту своїх законних інтересів. Численні відповіді різних органів та установ свідчать про бажання різних посадових осіб самоусунутися від виконання покладених на них законом обов`язків.

Відповідачем не дотримано справедливого балансу між інтересами територіальної громади та конкретної людини. Порушення цього балансу суд вбачає у незабезпеченні прав позивача на отримання житла для постійного проживання, порівняно з іншими інтересами, задоволеними відповідачами в інтересах інших осіб.

При цьому, під час розгляду справи стороною відповідачів не доведено існування таких об`єктивних причин, які унеможливлювали б виконання зазначених обов`язків забезпечення матері та її дитини-інваліда житлом.

Натомість, наведені рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради про затвердження планів розподілу загальної житлової площі свідчать про присутність наявної можливості задоволення потреби переселення у небезпечні умови проживання сім`ї ОСОБА_1 шляхом надання житла у постійне користування.

Щодо способу захисту порушених цивільних прав в частині вимог про зобов`язання відповідачів передати його у постійне користування позивачів.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від правової природи й змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так й від характеру його порушення.

У цьому випадку позивачі, в поданому позові, просять суд зобов`язати виконавчий орган місцевого самоврядування передати житло у користування позивачів з житлового фонду для тимчасового проживання.

За правилом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачами способу захисту, суд звертає увагу і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобовязань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.

При цьому, в порядку п.1 ч.7 ст. 265 ЦПК України, п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. N 422 «Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання» суд приходить до висновку про необхідність забезпечити захист прав позивачів, шляхом виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , з фонду для тимчасового проживання, у зв`язку з тим, що відпала потреба в такому його використанні.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. ст. 5, 10, 11, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах її неповнолітній доньці ОСОБА_2 - задовольнити.

Зобов`язати Виконавчий комітет Одеської міської ради виділити ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_2 квартиру із комунального житлового фонду, загальною площею 69,9 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , для постійного проживання.

Встановити порядок виконання судового рішення, шляхом виключення житлового приміщення, загальною площею 69,9 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , з фонду для тимчасового проживання, у зв`язку з тим, що відпала потреба в такому його використанні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 13 грудня 2019 року.

Суддя Л. М. Чернявська